Про мистця, його здобутки та внесок в українську культуру «Вголосу» розповідає мистецтвознавець Роман Яців.
Пане Романе, у чому мистецька вартість полотен Грищенка?
Його малярство наскрізь професійне і високо аристократичне. Воно надзвичайно органічно розкриває його характер, індивідуальність, проблематику тогочасного мистецтва. Це колір, фактура, здатність передати свої емоції через певну драму тих колірних зіставлень, сплетінь, які присутні на його полотнах. Кожна людина, яка побачить твори Грищенка, буде подивована тією справжністю, чуттєвістю, яку передано засобами малярства.
Грищенка, подібно до Бойчука, цікавили питання символіки кольору. Тільки Михайло Бойчук сфокусував свою увагу на невізантійській концепції, а Грищенко – на модернізмі в ширшому розумінні. Його ранні твори вже було позначено великою прискіпливістю до чинника кольору.
Грищенку вдалося досягнути визначних висот у розумінні малярської проблематики як такої. Під час навчання у Москві він мав добрих педагогів, але разом з тим взорувався на формування сучасних поглядів на питання кольору як функції у творах нового мистецтва. Ця ідея привела його до символічності і психологічності кольору. У той час він зацікавився іконою, і вже в 1910-х роках з’являються його російськомовні публікації у кваліфікованих московських журналах, де він писав про значення ікони для розвитку російського живопису.
Грищенко був функціонером у більшовицьких владних структурах кінця 1910-х років, членом державних опікових служб, які займалися збереженням музейних колекцій за більшовицької влади, але, зрозумівши, що з більшовизмом і Московією йому було не по дорозі, полишив територію радянської Росії і переїхав до Константинополя. В Туреччині він продовжував розвиватися в напрямі станкового живопису. Там він почувався вільніше у творчих пошуках. Із Константинополя поїхав до Парижа.
Якими творчими злетами характеризувався французький період творчості мистця?
У Парижі він почав ґрунтовніше працювати над своїм родоводом, прискіпливіше шукав власну доктрину малярства. Його полотна дуже зацікавили паризьких галеристів. Вони запрошували його до представлення персональних виставок. Грищенко виставляв свої роботи в тих галереях, де експонували твори Сезана, Матіса, Дерена, таким чином, він ввійшов в елітне коло найвидатніших митців того часу.
Насамперед його відзначали як колориста. Те, що він був дуже сильним у колористичній доктрині, було принадою для колекціонерів, які мали престижні збірки і хотіли купити його твори. Цікавість до його робіт не згасла і після Другої світової війни, після того як він переїхав із Франції до США.
Які стосунки були у Грищенка з львівським мистецьким середовищем?
У Львові культ Грищенка був постійно дуже високим. Він часто тут з’являвся, представляв свої виставки, презентував книжки. Ці заходи ініціювала Асоціація незалежних українських мистців як найбільш авторитетна професійна організація українців. Асоціація об’єднувала художників із радянської України, з галицької та з різних культурно-мистецьких центрів світу. Отже, Грищенко органічно прив’язаний до Львова.
Що можна відповісти російським опонентам, які намагаються зачислити Грищенка до своєї культурної спадщини?
Поза сумнівом, за всіма духовно-ціннісними ознаками Олекса Грищенко всеціло належить українському мистецтву. Разом з тим не хочу бути банальним і стверджувати, що лише українці мають монополію на Грищенка. Інша річ, що дуже часто з нашими іменами некоректно поводяться.
Попри те, що Грищенко залишив слід у російській культурі, він не мислив, не відчував світ як росіянин. Він дуже виразно ототожнював себе з українством, позиціонував себе українцем. Особливо виразно це проявляється в його автобіографічній книжці. Мій погляд на ситуацію саме такий – збалансований. Потрібно науково підходити до цього питання, а не так брутально й тотально, як це робить Росія.
До якого художнього напряму можна зарахувати творчість Грищенка?
Його можна називати постімпресіоністом. Проте Грищенко більше розвинувся як колорист. Є поняття колоризму як однієї з течій постімпресіонізму. Французький колоризм – явище міжнаціонального характеру, дуже багато мистців, які опинялися в цьому середовищі, спричинилися до творення таких мистецьких артефактів, де колір пробуджувався до нової якості, нового психологічного, філософського стану.
Що означає постать Грищенка для української культури?
Як на мене, ця постать більш ніж символічна в нашому сучасному розумінні культурно-мистецьких процесів у двадцятому столітті. Він настільки глибоко зумів розібратися у своїй світоглядній настанові до життя, настільки відповідально міг поставитися до чинників свого батьківського виховання, зв’язків з родинною, традицією, звичаями, біографією, які описав в автобіографічній книжці «Україна моїх блакитних днів», що став дуже сильним прикладом того тріумфу української душі в малярському вияві.
Роксолана Савчин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ