Російська Федерація приречена на поразку в цій своїй останній війні, – Тягнибок

29 січня 1918 року в бою під станцією Крути близько чотирьох сотень українських добровольців призупинили наступ чотиритисячного московського війська на Київ. Завдяки чину крутянців було виграно час для підписання Брестського мирного договору. Українську Народну Республіку – право нації на Незалежність – визнали на міжнародному рівні.

Про це пише у своєму блозі на УП лідер націоналістів Олег Тягнибок.

Чин Героїв Крут став прикладом для нових поколінь борців за Незалежність. Їхнім подвигом надихалися бійці Української Повстанської Армії, їхній чин дає наснагу в бою новітнім українським героям. Утім, 100 років тому, як і зараз, недолуга псевдоеліта не зуміла скористатися шансом, який нація виборола для Української Держави. Чому так сталося?

Бо країну вели «безальтернативною» стежкою доктринерства та сліпої віри в силу параграфів, замість опертя на двигун і творців революції – українську націю.

Бо коли нація вже повстала, люди, які волею випадку опинилися на її чолі, гендлювали та бігали домовлятися з одвічним ворогом – московитом. А тодішніх українських революціонерів і добровольців цькували, дискредитували, а потім репресовували.

Роками націоналісти нагадували, що договори з Москвою не варті й паперу, на якому вони підписані. Криком кричали про те, що Кремль рано чи пізно спробує повернути контроль над Україною силою. Попереджали, що Крути можуть повторитися знову, якщо Україна не матиме армії.

І це не прості слова. Це – факти. Далекого 1991 року, коли тодішні націонал-демократи називали московитів «братнім народом», а Росію – «стратегічним партнером», ми наголошували у своїй програмі: Москва – наш ворог.

Отож, перша програма СНПУ (ВО «Свобода»), 1991 рік. Цитую:

- «СНПУ вважає Російську державу причиною всіх бід в Україні»;

- «Росія, яка є традиційно відсталою щодо Європи, насильно втягнувши Україну в сферу свого впливу, на декілька століть відрізала більшу частину України від здобутків європейської цивілізації в політиці, економіці, культурі, побуті»;

- «Боротьба з промосковськими настроями і московським впливом в Україні – одне з першочергових завдань СНПУ».

Як бачите, «Свобода», як і понад чверть століття тому, так і нині чітко заявляє: Москва не «стратегічний партнер», Москва – стратегічний ворог.

І давайте згадаємо: а хто тоді усіляко опирався пророчій правді «Свободи»? Хто волав, що московити – «братній народ», Москва – «наш стратегічний партнер», «флотам бить – флотам дружить», «не розпалюйте», «не провокуйте нашого сусіда»? Чи не ті самі діячі, що зараз при владі, рвуть на собі вишиванки і б'ються п'ятою в груди, які вони «патріоти», «рятівники України», «сильні команди для складних часів»? А тим часом далі гендлюють з агресором.

А що, якби як тоді, так і зараз державою керували не короткозорі гендлярі, а далекоглядні націоналісти? Хіба не очевидно, що не дійшло б і до цієї війни, не було б новітніх Крут на Савур-могилі, в Донецькому аеропорту, Дебальцевому та Ілловайську?

Націоналісти завжди знали не тільки те, що московити нападуть, але і ЯК, ДЕ та ЧИЇМИ РУКАМИ вони готують ці напади. Розв'язаними руками агентури Кремля, руками охамілої від безкарності п'ятої колони.

І ще нагадаю слова Юрія Іллєнка зі статті з пророчою назвою «Війна і Свобода»: «На останньому з'їзді ВО «Свобода» мене серед інших свободівців нагородили годинником за плідну працю. Прямо на сцені я подивився на циферблат. Годинник показував війну. Я озвучив те, що побачив: війна вже на нашому порозі. Реальна війна з реальними смертями». Це – 2008-й рік. За шість років до початку війни в Україні...

Але не менш пророче він каже і далі: «Російська Федерація приречена на поразку в цій своїй останній війні». Побачите: так і буде.

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram