Про мистецтво скульптури й перформансу, свій творчий шлях, мистецькі пріоритети та новий проект «Амбівалентність» Василь Одрехівський розповідає «Вголосу».
Василю, розкажи про проект «Амбівалентність», який ти нещодавно представив глядачам.
Виставка «Амбівалентність» – це поєднання тих медіа, якими я займаюся. Тих різних шляхів творення і прояву образів. Це – перформанс (відеоконстатація перформансу) та скульптура. Метою виставки було зібрати в одному просторі різні за своєю мовою, технікою і пластичністю твори, щоб подивитись, який вони творять між собою діалог. Проаналізувати, чи будуть вони доповнювати один одного, чи, навпаки, конкуруватимуть і заперечуватимуть.
Якщо говорити мовою пропорцій, співвідношень, то чого більше зараз – медіа в мистецтві чи мистецтва в медіа? Що є ближчим сучасному глядачеві?
Очевидно, що останнім часом стали популярними різноманітні інтерактивні види мистецтва. Це можна пояснити технологічним прогресом і тяжінням людини до яскравих, видовищних образів. Статична і монохромна скульптура не може дати цих барв і динаміки. На відміну від відео, скульптура нерухома, вона потребує, щоб глядач сам зацікавився нею і наблизився. Вона не буде його заманювати, магнетизувати звуком, рухом, як це робить відео. Отже, з погляду атракційності, привабливості світ медіа глядачеві більше імпонує, аніж скульптура.
Які саме переживання символізує амбівалентність у межах твого проекту, на чому зроблено акцент?
Амбівалентність як певний стан роздвоєння людської свідомості, який базований на полярності, на дуалізмі, уособлює такі універсалії, як добро і зло, конструювання і руйнацію, накопичення і втрату, перемогу і поразку. Об’єднуючи всі роботи в межах цієї назви, мені хотілося прорефлексувати над взаємодією шляхів творення і розвитку. Ця виставка є доволі автобіографічна. Я починаю від себе, однак прагну проектувати переживання, ідеї, сенси на іншого. Маючи в собі щось досить особисте, ця виставка відкривається й охоплює колективне, щоб максимальна кількість людей могла побачити себе в цих роботах.
Людиноцентричність дуже виразна у представленій експозиції...
Це класичне звертання до проблем людини, які завжди нас хвилюють. Бо ми досліджуємо себе, своє місце у світі. Досліджуємо себе в контексті певного середовища, території, нації. Позиціонуємо себе, порівняно з іншими народами. Ці порівняння незмінні в часі й завжди будуть присутні в мистецтві.
Мистецтво як відбиток доби завжди дуже чітко подає нам портрет людини, яка тій добі належить. Ти як автор якою відчуваєш людину свого часу?
Людина нашого часу – перш за все динамічна, активна. Вона резонує із сучасними тенденціями, відкрита в майбутнє, але водночас не позбувається коренів. На мою думку, дуже важливо бути сучасним, але в контексті тієї дороги, яка сягає давніх-давен. Необхідно мати свій конечний пункт призначення далеко в майбутньому, але при цьому сягати глибин минулого.
Назви робіт доволі лаконічно передають сенс, ідею. З чим це пов’язано?
Для мене пріоритетним є те, щоб назви творів не провокували на якісь конкретні висновки. Це перш за все ідентифікація певної роботи й асоціювання з нею. Назва – це умовність.
Василю, чому так часто в перформансах використовуєш як образ землю?
У перформансах використовую землю як дуже особливий у свідомості українців матеріал. Перш за все дія із землею – це жест, який несе в собі певний образ. Земля – як одна з первинних матерій, звідки все походить, але й куди все повертається, земля – як матерія фізична, історична, астрономічна. Тут присутнє ціле нашарування значень.
У чому перевага перформансу як виду мистецтва в наш час?
Перформанс є дуже актуальним і важливим видом мистецтва зараз. Загалом акціоністське мистецтво динамічно та миттєво реагує на ті виклики, які ставлять перед людьми події і суспільство. В цьому і є одна з його особливостей. Перформанс є інтерактивним видом мистецтва, який залучає глядача до себе. Він позиціонує глядача як один з елементів композиції і є неможливий без нього.
І на завершення, які питання і пріоритети для тебе є визначальними у творчості?
Питання пам’яті, ідентичності, місця і часу. Для мене має значення, щоб ці поняття між собою збалансовано співвідносилися і відповідали одне одному. Мені важливо творити мистецтво, яке було б живим і не просто концептуальним та ідейним, а й знаходило б відгук у душі глядача.
Роксолана Савчин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ