Видатного українського політичного, громадського і духовного діяча доставили з Праги у московську тюрму агенти СМЕРШу. В офіційну версію – параліч серця – досі мало хто вірить.
Походження
Родовід Августина Волошина бере свій початок від русинів-лібертинів. Отець Іван Волошин, тобто дід о. Августина Волошина, був вихідцем із села Великі Лучки, де він служив священиком у 20–30-х рр. XIX століття. Важлива особливість статусу Великих Лучок була в тому, що його жителі перебували у становищі лібертинів, які за виконання певної служби одержували землю, аж до XVIIІ століття були звільнені від феодальних повинностей. Служба жителів села полягала в тому, що вони доставляли пошту в близькі й далекі краї. Нові господарі домінії Шенборни у XVIII столітті закріпачили лібертинів і примусили їх нести повинності. Перші згадки про діяльність о. Івана Волошина у Великих Лучках датуються саме 1830 роком. Своєму синові Івану він передав естафету – служити людям. У сан священика батько о. Августина Волошина був висвячений 1867 року, згодом отримав парохію в селі Келечин Волівського округу (нині – Міжгірський район). Подружжя Емілії Замбор-Волошиної та Івана Волошина мало, окрім сина, ще трьох дочок – Ольгу, Олену та Елеонору.
Біографія
У 1884-1892 рр. навчався в Ужгородській гімназії. У 1892 р. вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився рік, за поганого стану здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив теологічні студії. У 1897 р. висвячений і працює в Цегольнянській церкві. 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті й отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. працював професором, а з 1917 по жовтень 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді. У 1925—1929 рр. був послом Чехословацького парламенту від заснованої ним Християнсько-народної партії. З 11 по 26 жовтня 1938 р. входив до автономного уряду Підкарпатської Русі, з 27 жовтня — прем'єр уряду Підкарпатської Русі. У 20—30-і роки був головою Центральної Руської Ради Підкарпатської Русі. 12 лютого 1939 р. обраний послом І Сейму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму Карпатської України обраний Президентом Карпатської України. З 16 березня 1939 р. — у вимушеній еміграції. З 1939 по травень 1945 рр. працював в Українському вільному університеті в Празі професором педагогіки, деканом, ректором. У 1933 році папа Пій 12-ий іменував о. Августина папським прелатом, йдеться тут не про Українську греко-католицьку церкву із центром у Львові, а про самостійну Мукачівську греко-католицьку єпархію, ієрархи якої 1646 року уклали в Ужгороді унію з Римом на засадах, близьких до принципів Берестейської унії.
Августин Волошин з родиною редагував і видавав українську газету «Наука», «Свобода», потім була «Нова свобода». А також друкувались: тижневик «Русин», журнали «Благовісник», «Підкарпатська Русь», «Учительський голос», «Кооператива», науковий збірник «Просвіта», щорічний календар «Місяцеслов». До того ж, загалом науковець написав і видав власним коштом 42 книги: від «Букваря», «Граматки» та «Арифметики» і аж до монографій із дидактики, психології, логіки та історії педагогіки. Досконало володів грецькою, латинською, німецькою, угорською, чеською, словацькою, російською, сербською, болгарською мовами.
Цікаво, що анонімний автор статті «Десять літ праці т-ва «Просвіта» наводить такий факт: «Упродовж 1920–1930 рр. товариство видало 138 назв книжок, поверх 200 000 примірників на 8600 сторінках». У наступні роки кількість видань зростала. За підрахунками ужгородського історика Василя Палька, в 1938 році побачили світ 73 назви тільки у сфері наукових, художніх і популярних книжок.
Окрім просвітницької і релігійної діяльності, Волошин приділяв увагу економіці. За його безпосереднього сприяння створено й ним очолено асекураційне (страхове) товариство «Бескид», «Краєвий Кооперативний союз» і Підкарпатський банк.
Сім’я
Одружився майбутній священик Августин Волошин із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик, родичкою Будителя русинів Духновича, який навіть вінчав її батьків. Дружина її прадіда доводилася рідною сестрою Олександра Духновича. Бог не дав подружжю Волошинів дітей. Тому вони взяли на свої плечі утримання цілого приватного сиротинця. Як тепер кажуть, дитячого будинку сімейного типу. Августин Волошин опікував двадцять двох сиріт. А якщо вже хтось досягав 15-річного віку і йшов у самостійне життя, то на його місце приходила нова малеча. Діти жили у великому двоповерховому будинку, який для цих потреб купив отець Августин. Вони були забезпечені харчуванням, гарним одягом, навчанням, вихованням та розвитком творчих здібностей. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.
Ірина Волошина була засновницею і головою «Жіночого Союзу». Щороку організовувала в Ужгороді зимові курси для українських служниць, щоб уберегти їх від лихого товариства та морального падіння. Вчила їх грамоті, математиці, ручної праці, народного співу та танцям. О. Августин теж боровся з недугами людства, ним написані і розповсюджені такі праці, як: «антиалкогольні» книжки «Паленка-згуба», «Наш страшний ворог». У березні 1936 року сталася трагедія. Ірина Волошин, дбаючи весь час про інших, не звернула належної уваги на застуду вуха і несподівано померла 13 березня після двох днів хвороби. Велелюдний похорон видатної громадської діячки жіночого руху та просто милосердної жінки відбувався в Ужгородському кафедральному соборі. Від різних організацій та діячів краю було півсотні вінків із синьо-жовтими стрічками. Усіх до сліз зворушували двадцять дві дівчинки-вихованки, які стояли біля гробу своєї названої мами. Відтоді Августин Волошин перебрався мешкати до своїх сестер, які жили при сиротинці. Як міг, старався замінити дітям матір, більше займався з ними, адже був відомим педагогом. Зазначимо, що щире співчуття вдівцю висловив Президент Чехії Томаш Масарик.
ІА "Вголос": НОВИНИ