«Організацію Українських Націоналістів можна гідно поцінувати та віддати їй належне в історії української нації і вкладу у постання сучасної Української держави, якщо не тільки завчити Букву її історії, але й пройнятися її Духом, - пише у Facebook лідер націоналістів Олег Тягнибок. - І в цьому сенсі згадується біблійне – із послання апостола Павла до коринтян: «... Буква вбиває, а Дух оживляє» (Кор.: 3-6)».
Буква застановляє людину на зовнішньому блискові речей, каже Тягнибок. Відтак, зовнішній образ сприймається легше і без зайвого інтелектуального зусилля. При тому зовнішній блиск є часто оманливим, іноді, не має тривкої основи. Зате проникнення у сутність явища, пройняття його духом хоч і не дається так легко, але сприяє глибшому розумінню та вибудовує в людині твердий фундамент переконання:
«Гадаю, що українська спільнота поки що сприймає таке феноменальне явище української історії як ОУН скоріше за Буквою її історії, аніж за її Духом.
Ми радше звикли сприймати історію ОУН за зовнішнім блиском: за героїчною поставою Ольги Басараб, Біласа, Данилишина, Лемика, провідників Шухевича і Бандери, самопожертвою і геройською смертю тисяч знаних і незнаних вояків створеної під керівництвом ОУН Української Повстанської Армії, таких же тисяч бойовиків підпільної сітки ОУН.
Цей тисячоликий героїзм є Буквою історії ОУН. Однак, не розуміючи її Духу, українці хоч і захоплюються героїчним чином, але не творять його самі. Українці змагаються у словесному прославлянні вчорашнього чину і за оманливий критерій сучасної націоналістичності сприймають рівень красномовства: кращий той націоналіст, який зумів підібрати найсоковитіші і найпоетичніші слова. Пустопорожнє марнославство і спекуляція на історії вбивають основу героїзму. А нею завжди були Обов'язок і Чин».
Також Тягнибок наголошує, що часто ті, які називають себе українськими націоналістами, змагаються у спадкоємництві – хто є справжнім і законним спадкоємцем ОУН, а хто – ні.
«Цей дріб'язковий змаг втягує їх у своє нуртовище і поступово вбиває саму ОУН. ОУН вбиває спекуляція на її історії різних пройдисвітів і виконавців спецзавдань. Попри дві традиційні частини, які вийшли з одного матірного лона ОУН – ОУН з-під стягу Степана Бандери і ОУН з-під стягу полковника Мельника – сьогодні натворилося вже стільки угрупувань із назвою ОУН, що пересічний українець давно заплутався між ними».
А, може, зазначає лідер ВО «Свобода», у цьому і полягає мета їхнього створення: спрофанувати в очах українців героїку ОУН, так, як свого часу було намагання спрофанувати постаті Мазепи чи Петлюри і національний рух, який вони очолювали. І, в кінцевому підсумку, досягнути стану, коли українці чортихатимуться на ОУН і поступово за сьогоднішньою профанацією забуватимуть її славний вклад в українську історію.
«Отож, Буква історії вбиває, бо дозволяє спекулювання і профанацію, - провадить далі Тягнибок. - Оживляє Дух. Для того, аби ми не тільки тішилися вчорашньою історією, але й творили сьогоднішню, творили об'єкт захоплення і поклоніння наших дітей та онуків, ми повинні пройнятися Духом українського націоналізму і Духом Організації Українських Націоналістів».
Треба пам'ятати і про те, що Організація Українських Націоналістів постала у критичний момент української історії. На початок 20-х років боротьба за Українську державу завершилася поразкою і на Східній, і на Західній Україні:
«Впала Українська Народна Республіка. Уся Велика Україна аж по Збруч потрапила в лабети новітньої Російської імперії – СССР. З жорстокістю, притаманною азійському варварству, безоглядно нищилися найменші паростки національного духу й непокори.
Упала Західноукраїнська Народна Республіка. Західні землі України покавалковано між Польщею, Румунією, Чехією (а пізніше – Мадярщиною). Скрізь – чужинецька держава, національне поневолення і намагання так засимілювати корінне українське населення, щоби в майбутньому воно не завдавало неспокою жодній державі-колонізатору!»
Природньо, зазначає націоналіст, що всяка поразка приносить песимізм і зневіру. І чим більше сил віддається боротьбі, тим більше песимізму та зневіри несе поразка. Українці у Перших Визвольних Змаганнях доклали величезних зусиль. Тому після їхньої поразки, за словами Тягнибока, песимізм та зневіра охопила такі величезні маси українства.
«Після кожної поразки першими встають із колін дві категорії борців: 1) найсильніші духом із тих, хто пройшов горнило боротьби і поразки; 2) молодь, яка не боролася, а, отже, не зламалася, але, яка в силу своїх молодечих поривань не може змиритися з принизливим станом покори і рабства.
Саме ці дві категорії українців першими піднялися з колін після поразки у Перших Визвольних Змаганнях.
Уже у липні 1920 р. у Празі полковник Євген Коновалець у середовищі колишніх старшин січового стрілецтва створює Українську Військову Організацію.
У 1921 р. у Чехословаччині серед колишніх вояків Армії УНР твориться Група Української Національної Молоді.
В листопаді 1925 р. у тій же Празі декілька дрібніших східноукраїнських еміграційних націоналістичних угрупувань об'єднуються у Легію Українських Націоналістів.
Протягом 1923-1925 рр. в Галичині серед студентської та гімназійної молоді створюється ряд молодіжних націоналістичних організацій, які в 1926 р. об'єднуються у Союз Української Націоналістичної Молоді.
Рівно 89 років тому, з 28 січня до 3 лютого 1929 р., відбувається Перший Конгрес Українських Націоналістів, усі націоналістичні організації об'єднуються в єдину Організацію Українських Націоналістів.
Отож, шляхом творення ОУН був шлях шукань після поразки нових форм і нових методів боротьби. Цей шлях розпочався із усвідомлення існуючого стану: нація поневолена. Потім, у процесі шукань прийшло усвідомлення того, що в нових умовах не надаються старі організаційні форми боротьби: ні форма великого і легального військового з'єднання, ні форма такої ж легальної політичної чи громадської організації», - пише Тягнибок.
«Таким чином, не Буква, а Дух творення ОУН полягає в тому, що у відповідності до існуючого стану нації були пристосовані не старі, а винайдені нові форми і методи боротьби, притаманні саме цьому часові і відповідні його потребам!» - додає свободівець.
Згадує Тягнибок і про те, що 1926 року з'явився фундаментальний твір Дмитра Донцова «Націоналізм», а націоналізм, як ідеологія, став новим явищем в суспільному житті.
«Навіть сам термін «націоналізм» до початку 20-х років був рідковживаним. Тепер же, на противагу агресивній ідеології інтернаціоналізму, яка загрожувала з большевицького Сходу, націоналізм опанував Галичиною і Волинню», - пише політик.
На думку очільника «Свободи», геніальність Дмитра Донцова полягає у тому, що на противагу орієнтаціям на Москву чи Варшаву, які були витворені пригніченим станом поразки і зневіри, він твердо вказав єдину орієнтацію: на Київ.
«І ця орієнтація базована не на сподівану чужинецьку допомогу, допомогу москаля чи ляха у творенні власної державної долі, а на власні сили української нації.
Не Буква, а Дух генію Донцова полягає у тому, що він не став пристосовувати домінуючу тоді ліву ідеологію до нових умов боротьби. Донцов, виходячи з існуючого стану української нації, витворив нову систему поглядів, яка цей стан вияснила і вказала шляхи виходу із нього.
Ідеологія українського націоналізму не виникла раптово і на порожньому місці. Дмитро Донцов систематично виклав словами те, що витало в тогочасній політичній атмосфері і що інші інстинктивно відчували, але не могли виразити своїх почувань як систему поглядів. Генеза націоналістичної ідеології Донцова має свої витоки у поглядах його політичних попередників – від Тараса Шевченка і до Миколи Міхновського.
Не Буква, а Дух ідеології українського націоналізму полягає в тому, що її стержнем є інтерес нації. І, якщо пройнятися розумінням цього Духу, то слід усвідомити, що інтерес української нації буде існувати доти, доки існуватиме вона сама. А, отже, завжди актуальним буде питання захисту цього інтересу», - пише націоналіст.
Однак, зазначає Тягнибок, на кожному новому відтинку часу українська нація існуватиме в інакших умовах. І, відповідно, цьому часові ідеологія українського націоналізму має вияснювати існуючий стан нації на кожному новому етапі і вказувати шляхи її розвитку чи боротьби, боротьби тими формами і методами, які є відповідні новому часові.
«Отож, не Буква, а Дух історії виникнення ОУН та ідеології українського націоналізму полягають у тому, що за умов поразки українства вони зуміли окреслити існуючий стан і вказати шляхи виходу з нього.
Відштовхуючись від цього розуміння Духу націоналізму, ми окреслюємо його завдання на сьогоднішньому етапі: вияснити існуючу ситуацію, вказати шляхи виходу з неї, запропонувавши притаманні сьогоднішньому часові організаційні форми і методи боротьби», - пише політик.
Уявно паралелізуючи 20-і роки ХХ століття із початком ХХІ століття, переконаний Олег Тягнибок, можемо стверджувати наступне:
– сьогоднішній політичний песимізм українських мас має ту ж природу, що й песимізм після поразки Перших Визвольних Змагань. Нині він є своєрідним індикатором відчування українцями своєрідної поразки у двадцятирічних змаганнях за заможну і, на національних засадах впорядковану Українську державу. В атмосфері цього політичного песимізму суспільство потребує нових, більш ефективних і доцільних форм політичної діяльності;
– так само, як домінуюча на поч. ХХ ст. ліва ідеологія спричинилася до поразки українців у Перших Визвольних Змаганнях і була відкинута в процесі подальших світоглядно-ідеологічних шукань, так і сьогодні ні вона, ані домінуюча тепер у світі ідеологія лібералізму не в змозі стати політичною панацеєю для нації.
«Сучасна Українська держава, завдяки героїчній боротьбі ОУН і УПА, набула зовнішніх ознак українськості – отримала назву та історичні символи титульної української нації: Герб, Прапор, Гімн.
Однак, за наповнення її змісту триває жорстока політична боротьба між політичними силами неоколоніально-московського, ліберально-космополітичного та українського спрямувань. Сьогодні ця боротьба визначає зміст усього політичного процесу. І, в залежності від того, яка із названих сил переможе, таким змістом і буде наповнена форма Української держави.
Два перші із названих політичних таборів у якості світоглядного прикриття послуговуються лівою або ж ліберальною ідеологіями. Кожна із них передбачає нівеляцію національної субстанції. А тому, як в 20-х роках ХХ століття агресивному більшовицькому інтернаціоналізмові протиставився український націоналізм, так і сьогодні він може і повинен стати в обороні збереження самої сутності Української нації і її найвищого політичного творіння – Держави», - вважає глава ВО «Свобода».
На думку Тягнибока, організаційний геній засновника ОУН Євгена Коновальця полягав у творенні саме такої політичної струтктури, якої для боротьби за умов того часу потребувала нація:
«У сьогоднішній ситуації українській нації ще бракує нового Коновальця! Але цілком очевидно, що різнокольоровим політичним проектам антиукраїнських олігархічних кланів український політичний табір повинен протиставити високоідейну, вишколену і здисципліновану націоналістичну партію нового зразка».
Ідеологічний геній Дмитра Донцова полягав у тому, каже Тягнибок, що він систематизував і словами виразив те, що інстинктивно нація відчувала: у якому стані вона перебуває і де є шлях виходу з нього.
«У сьогоднішній ситуації українській нації ще бракує нового Донцова! Але цілком очевидно, що за умов навіть формального існування власної національної держави, вона вже потребує не стратегії і тактики національного визволення, а стратегії і тактики державного будівництва. Так само, як і за умов її новітнього винищення, за умов існування нібито власної національної держави Українська нація потребує не тільки захисту своїх культурно-духовних основ, але й самої фізичної субстанції.
Отож, сьогоднішній український політичний табір у боротьбі за зміст та існування Української Нації і Української Держави потребує українського державного і соціального націоналізму. Слава Україні!» - завершив політик.
ІА "Вголос": НОВИНИ