Журналіст Олександр Тереверко у своєму блозі на mil.gov.ua згадав одні з найяскравіших моментів життя Бориса Возницького.
Незважаючи на свій поважний вік, Борис Возницький завжди дотримувався активного способу життя, багато часу проводив у замках, музеях, старовинних палацах, подорожував Україною та поповнював свою унікальну колекцію. До останнього дня свого життя (загинув в автокатастрофі 23 травня 2012 р.) він перебував у постійному пошуку нових ідей, експонатів і знань.
У полон мистецького світу Борис Возницький потрапив зі шкільної лави. Навпроти школи, у Дубні (нині Рівненська область), височів замок, під яким, за гоголівською легендою, загубив свою люльку Тарас Бульба. Розшукуючи навколо підземні замкові ходи, малий Борис і став дослідником. Після закінчення художньої школи у Львові, він вступив у Ленінградську академію мистецтв.
Підгорецький замок
«Коли я навчався в Ленінграді, то мене трохи чорти брали: їдеш - палаци, Петродворець, Павловськ, а в нас в Україні нічого немає, - згадував Борис Григорович. - Я вчився на мистецтвознавчому, то в нас тільки 1963 року почали читати курс «Мистецтво народів СРСР». А так - тільки Росія та Європа. Мені це було образливо. І я, коли вже все закінчив, вирішив, що буду піднімати українське мистецтво».
«В одному з інтерв’ю Возницький признався, що найактивнішими та найрезультативнішими в його житті були 1960-ті, 70-ті, частина 80-х років. За цей період Борис Григорович разом з однодумцями й колегами за неповними підрахунками врятували близько 36 000 творів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові й дерев’яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва, які оцінено тепер приблизно в сімнадцять мільярдів євро. Але видатний історик завжди вважав, що річ не в оцінюванні, а в збереженні скарбу, який має належати народові.
Золочівський замок
Саме Борис Возницький вдихнув друге життя в Олеський замок на Львівщині, який наприкінці 60-х років минулого століття, здавалося, доживав свої останні дні. Борисові Григоровичу, який на той час уже очолював Львівську картинну галерею, запропонували взяти під своє крило й Олеський замок», - зазначив Олександр Тереверко.
Олеський замок
В останні роки свого життя Борис Возницький доклав чимало зусиль, аби замки не продавали, а поступово їх відроджували. Окрім Олеського, Возницький опікувався Свірзьким, Золочівським та Підгорецьким замками. На жаль, раптова смерть академіка вповільнила роботи з реставрації замку в Підгірцях. Також зазначимо, що Борис Григорович долучився й до відродження палацу останнього гетьмана України Кирила Розумовського в Батурині.
Стараннями Бориса Возницького українській культурі було повернуто із забуття ім’я й творчість талановитого скульптора Галичини ХVІІІ століття Івана Пінзеля, який створив монументальні статуї для оздоблення собору Святого Юра та Домініканського костелу у Львові.
«Я зібрав лише третину робіт Пінзеля, - пригадував Борис Григорович. - Дві третини пішло на дрова. Був випадок, що приїжджаю й бачу, як студенти ріжуть на дрова фігуру Пінзеля. Я витягнув пилку з тієї фігури й забрав її. І потім вона вже в нас стояла в експозиції: одбиті руки, лиця немає…»
У 1978 році з ініціативи Возницького у львівському Храмі сестер-кларисок було відкрито виставковий зал Галереї мистецтв, згодом там розмістилися твори Пінзеля й було створено музей, присвячений його творчості.
У 2013 році колекція робіт Пінзеля побувала в Луврі (Франція). Це була перша українська виставка скульптур у цьому знаменитому музеї.
Робота Пінзеля «Самсон, що роздирає пащу лева»
Як писав «Вголос», на даний момент спадщина Бориса Візницького є під загрозою. Депутати Львівської обласної ради у 2017 р. кілька разів виносили на порядок денний і знімали з нього питання про те, щоб перевести «замки Возницького» на баланс обласної ради, що стало б першим кроком до їх приватизації.
ІА "Вголос": НОВИНИ