[media=92798,92801,92803,92806,92810,92813,92817,92820,92821,92823,92826,92828,92829,92833,92838,92840]
З дружньою командою, яка стартувала в с. Розвадів, що за 40 км від Львова, відправився і кореспондент «Вголосу».
Дитинство, опалене війною
Війна в Україні триває вже понад рік. І діти так само, як і дорослі, відчувають на собі її відголоски. Разом з рідними вони страждають психологічно, бо місяцями не бачать своїх батьків, які утримують ворога на Донбасі. Дехто з малечі взагалі ніколи вже не обійме тата, бо його життя обірвалося, як пісня – чиста та прозора, що линула над землею... Психологічної травми зазнали і тисячі дітей, які через нескінченні обстріли покинули рідні домівки на Донеччині та Луганщині. І нині всі ці хлопці та дівчата опинилися на розпутті, бо не знають, чи можна радіти життю, коли в країні війна, коли йдуть з життя найкращі захисники Вітчизни, коли рідний дім забрали окупанти, коли під загрозою цілісність держави.
Засновник та президент туристичного клубу «Манівці» Тарас Білошицький, який разом із небайдужою командою знайшов можливість організувати для дітей унікальну водну прогулянку Дністром, певен, що, попри всі тривожні події в країні, діти мають право на нормальне дитяче життя. «Коли батьки захищають Україну, діти вдома не байдикують. Вони теж роблять щось корисне для себе і проводять активно дозвілля. Спортивні ігри, плавання, сплави, забави – діти мають залишатися дітьми. І в цьому їм допомагати мусять дорослі. Бо це наше завдання – відволікти малечу від неспокійних думок про майбутнє і дати дітям можливість бавитися, веселитися, радіти життю і новим враженням», – розповів Тарас Білошицький.
На його думку, спорт є чудовим стимулом для фізичного та психологічного розвитку дитини. І якщо підлітки знатимуть, що бути активними, сильними і спортивними – це здорово, круто і модно, то досягатимуть значних успіхів як у навчанні, так і в подальшому житті. «Спорт – це вершина айсберга, яка не дає розслабитися. Ба більше, спорт може стати для будь-кого прекрасним орієнтиром у житті. І коли юнак чи дівчина розумітимуть це і займатимуться спортом, то долатимуть нові життєві вершини більш упевнено і врівноважено. Якщо ж позбавити дитину відчуття спортивного азарту, можна втратити її. І тоді вона шукатиме сумнівного відпочинку, в якому на першому місці стоятимуть алкоголь та сигарети. А ми хочемо, щоб наші діти і вся нація були здоровими», – підкреслив Тарас Білошицький.
Річка доступна кожному
Від Розвадова до Березина – близько 22-х км річкою. В середньому цю відстань можна пройти за дві з половиною години. Течія несе швидко, і дітям не доводиться чимдуж налягати на весла. До того ж за шкалою складності Дністер – проста річка. Як каже Тарас Білошицький, по суті, вона доступна кожному. Головне – не боятися. Тим паче, коли є досвідчені інструктори і рятувальні жилети.
Перед початком сплаву тренери ознайомили дітлахів із секретами володіння веслом та керування катамараном на річці. Додали до майстер-класу трохи історії рідного краю і спустили катамарани на воду. «Права сторона – вперед! Ліва – назад!» – було чутно як інструктори тренують дітей розвертати проти течії катамаран. Потім ще трохи настанов – і мандрівка почалася. Дітлахи час від часу змагалися між собою, бризкали одне одного водою, ділилися спогадами про школу. Драйву додали спостереження за літаком і парашутистами, які кілька разів виплигували з «кукурудзника» і танули в небі. Наприкінці мандрівки на дітлахів чекав сюрприз – пороги. Бурхлива вода швидко несла катамарани до фінішу, і діти просто шаленіли від пригоди. Однак завдяки майстерності інструкторів усі допливли до берега сухими та цілими. А потім були смачна українська уха за рецептом «Манівців» і майстер-клас із рятування потопаючих.
Додамо, сплав відбувся за підтримки Львівської ОДА, «Крим-SOS», «Восток-SOS», ГО «Україна – шлях єдності».
Екстрим як зняття стресу
Серед тих, хто вперше сплавлявся річкою, була львів'янка Олена Круглікова. Разом зі своїми синами – 7-річним Олександром і 4-річним Михайлом – молода жінка шукала на воді екстриму, бо останні кілька місяців виявилися найскладнішими в житті родини. Торік 2 листопада в зоні АТО загинув чоловік Олени – офіцер третього батальйону територіальної оборони Львівщини Юрій Кругліков. Пережити нескінченний біль допомогли жінці діти, які змушували Олену вставати зранку. «Пам'ятаю, як Юра приїхав у відпустку. Це сталося напередодні 1 вересня. Його спеціально відпустили, щоб тато зміг побачити, як його син Сашко вперше піде до школи. Юра тоді був дуже щасливий», – пригадала Олена і дала можливість Михайлику поділитися спогадами про тата. «Коли наш татко приїхав, ми з мамою були в перукарні. Мама була у платтячку, така красива, і потім ми разом бігли назустріч таткові, який чекав на нас біля під'їзду – з бородою та цукерками. А ще він мені привіз танк», – з гордістю додав малий. Олена вірить, що впорається з трагедією, але інколи руки опускаються. І в такі хвилини на порятунок приходять друзі. «Коли Тарас запропонував нам узяти участь у сплаві, я одразу зголосилася, бо треба відволікатися від сумних думок. Й екстрим, сподіваюся, допоможе», – підсумувала Олена і додала, що треба цінувати кожну щасливу мить.
Військовий лікар, капітан медичної служби Христина Комісар-Цар уже тиждень у відпустці. Жінка вирішила разом із доньками та племінником активно відпочити. Христина розповіла, що її було мобілізовано в серпні минулого року, а 8 лютого разом з іншими військовими вона вирушила на Схід. Зараз виконує свій громадянський і лікарський обов'язок у 66-му військовому мобільному госпіталі у Красноармійську, що на Донеччині. «Наш госпіталь перебуває в зоні бойових дій. Ми єдині, хто працює на передовій. Щодня рятуємо кілька десятків поранених бійців. І в такі хвилини починаєш цінувати ті речі, на які в мирний час не звертаєш уваги, – це людське життя і людські стосунки. Нічого ціннішого за це немає в житті», – підкреслила Христина. Жінка розповіла, що сама зголосилася їхати в зону АТО, бо не могла лишатись осторонь воєнних подій. «Війна – це колосальний досвід для лікаря. Вона дозволяє пізнати інші сфери медицини. Наприклад, до війни я була лікарем-урологом, а в госпіталі вже опанувала травматологію і хірургію. Ми безперервно вчимося одне в одного і розуміємо, що це – наш обов’язок», – запевнила лікар. Вона також подякувала волонтерам, які невтомно допомагають українській армії. Водночас капітан медичної служби поділилися чутками, які поширюються серед цивільного населення Донбасу. За її словами, люди стверджують, що волонтерський рух поступово виснажується. «Ми усвідомлюємо, кому на руку такі чутки, але знаємо, що план Путіна, який постійно закидає такі «гачки», не спрацює. Бо наш волонтерський рух – сильний і міцний, і я певна, що українці допомагатимуть армії, попри все», – наголосила жінка.
13-річна Дарина переїхала до Львова з Донецька. Саме сюди перевели за службою її батька, який є військовозобов’язаним. Тут знайшла нових друзів, але думки дівчини постійно повертають її в рідне місто, в якому пройшло дитинство. Вона каже, що після закінчення війни обов’язково повернеться додому і розкаже, що на Західній Україні живуть чуйні люди, які готові простягнути руку допомоги. Але це буде нескоро. І Дарина розуміє, що найближчим часом пристосовуватиметься до нового життя. «Мені не було страшно, коли я бачила, як стріляють «Гради». Я не боялася нічних обстрілів, військових з автоматами, але не хотіла цього бачити. Бо раніше Донецьк був містом, в якому живуть щасливі люди, а тепер він перетворився на місто-привід, в якому люди зайвий раз не вийдуть на вулицю», – сказала донеччанка.
Замість Інтернету – активний відпочинок
На думку директора львівського Будинку офіцерів Віталія Провозіна, який також сплавлявся Дністром, у такий напружений час дітям необхідно приділяти особливу увагу. «Я вдячний організаторам та всім небайдужим людям, які звертають увагу на дітей та дають їм можливість відчути позитивні емоції. Бо діти здебільшого проводять дозвілля в Інтернеті та за комп’ютерними іграми. А в цей час дитинство, яке має бути активним та веселим, пролітає мимо. Тому ми, дорослі, маємо взяти на себе відповідальність і залучати малечу до активного відпочинку. Важливо це робити сьогодні, бо завтра буде пізно», – підкреслив директор Будинку офіцерів.
«Манівці»-ідейники
У команди «Манівців» багато планів. Тарас Білошицький каже, що на сьогодні туристичний клуб – чи не єдиний в Україні приклад соціального підприємництва. «Ми не такі оригінальні, як хотілося, але все-таки наша ідея полягає в тому, щоб спорт та дозвілля були доступні кожній родині. Бо, коли в країні криза, далеко не всі батьки можуть подарувати своїй дитині можливість відпочити на природі, сплавитися річкою, взяти участь у спортивному фестивалі, веломандрівці або в дитячому таборі. Тож планів у нас багато. І ми сподіваємося, що до нас із кожним разом долучатимуться нові меценати, які знатимуть, що внесені ними гроші будуть на благо», – зазначив Тарас Білошицький.
Наприкінці чудової мандрівки організатори сплаву закликали дітей та дорослих приходити у вихідні на Погулянку і разом займатися спортом. Бо ніщо так не єднає, як активний родинний відпочинок.
Тетяна Зеленська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ