Про це повідомляє ВВС Україна.
Китайська космічна станція «Тяньгун-1», зв'язок із якою наразі втрачений, має впасти назад на Землю наступного року. Але не в один із тих віддалених від цивілізації районів, де більшість космічних кораблів доживають свої дні.
Нині, коли найвищі вершини – підкорені, полюси – досягнуті, а безмежні океани і пустелі – перейдені, дослідники й мандрівники шукають нових місць, вартих освоєння. Деякі з цих місць називають полюсами недосяжності. І два з них – особливо цікаві.
Один із них зветься континентальним полюсом недосяжності – це місце на Землі, найбільш віддалене від океану. Хоч суперечки щодо його точних координат досі тривають, багато хто вважає, що це місце знаходиться поруч із Джунгарською брамою – гірським перевалом між Китаєм і Центральною Азією.
Його еквівалент у океані – місце, найбільш віддалене від суходолу – розташований у південній частині Тихого океану, за 2,7 тис. км від островів Піткерн, десь у безлюдних просторах вод між Австралією, Новою Зеландією і Південною Америкою.
Цей океанічний полюс недосяжності розпалює інтерес не тільки дослідників – оператори супутників також мають тут свою зацікавленість. А це тому, що більшість супутників, що обертаються довкола земної орбіти, рано чи пізно упадуть на Землю. Але куди саме?
Менші супутники згорять у атмосфері, проте частини більших із них – вціліють і досягнуть поверхні Землі. Аби не дати їм розбитися об густонаселені райони, їх збивають поруч із океанічним полюсом недосяжності.
Це місце, площею у 1,5 тис. кв. км на поверхні океану, – цвинтар космічних кораблів. Востаннє їх там нарахували 260, більшість – російські.
Тут лежать уламки космічної станції «Мир». Її запустили у 1986 році, і на ній побували багато команд космонавтів і міжнародних гостей.
Маючи масу у 120 тонн, станція ніколи не змогла б згоріти у атмосфері, тож її затопили тут у 2001 році, і місцеві рибаки навіть бачили фрагментарну масу сяючих уламків, що летіла через усе небо.
Кілька разів на рік сюди падає черговий безпілотний модуль, що постачає обладнання і продовольство команді Міжнародної космічної станції.
Ці контрольовані повернення у нашу атмосферу нікому не загрожують: у регіоні немає риби – океанічні течії оминають це місце і не постачають сюди поживні речовини, тож і морське життя тут вкрай бідне.
Мешканцем цієї самотньої місцини колись стане і Міжнародна космічна станція.
Упродовж наступного десятиліття її планують зняти з експлуатації і обережно затопити у океанічному полюсі недосяжності. Враховуючи її масу – 450 тонн, тобто вчетверо більшу за станцію «Мир» – це буде дивовижне видовище.
Щоправда, іноді затопити супутник чи космічну станцію на півдні Тихого океану неможливо – зокрема, коли управління з Землі втратило із ними зв'язок.
Така ситуація сталася з 36–тонною космічною станцією «Салют–7», яка у 1991 році впала у Південній Америці, та з американською орбітальною станцією «Скайлеб», що впала на Австралію у 1979 році. Ніхто не постраждав і навіть, наскільки нам відомо, не бачив падаючих уламків.
Але проблема знову постане перед нами наступного року.
Між січнем і квітнем наступного року «Тяньгун-1» повернеться на Землю. «Тяньгун-1» запустили у 2011 році – це була перша китайська космічна станція. Через рік її відвідала перша китайська жінка–астронавт Лю Ян.
Орбіта «Тяньгуна-1» меншає із тим, як станція наближається до повернення у атмосферу Землі. Але китайські інженери втратили зв'язок із нею і не в змозі завести підсилювачі, щоб «приземлити» станцію у Тихому океані.
Натомість відомо, що станція впаде десь між 42,8 градусами північної і південної широти, тобто десь між широтами Північної Іспанії і Південної Австралії, але точніше ми зможемо знати не раніше останніх кількох годин перед безпосереднім падінням.
Найімовірніше, що «Тяньгун-1» так і не приєднається до своїх товаришів у безлюдних просторах Тихого океану.
ІА "Вголос": НОВИНИ