[media=140355,140356,140357,140358,140359,140360,140361,140362,140363,140364] 

Про це з місця події повідомляє кореспондент «Вголосу».

Участь у відкритті меморіальної дошки взяли сини Станіслава Єжи Леца – Томаш і Ян, польський дисидент Адам Міхнік, російський телеведучий, ліберальний публіцист Віктор Шендерович. На відкритті також був присутній мер Львова Андрій Садовий, за сприяння якого і встановили меморіальну таблицю.

Письменник Андрій Павлишин під час відкриття повідомив, що меморіальну таблицю польському сатирику вдалось встановити завдяки йому, письменнику Миколі Рябчуку та політологу, директору Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького Тарасу Возняку.

Неоднозначність постаті Леца, зокрема його співпрацю у 1939-1941 роках з радянськими окупантами та активну участь у їхній пропагандистській діяльності, український письменник назвав «вимушеними діями».

«Ми вирішили при сприянні влади встановити дошку на місці, де Лєц найдовше жив у Львові. Тут у 1916 році він поселився із матір’ю. У 1941 році їх звідси виселили нацисти у гетто. Там загинула мати Лєца. У Львові Лецу довелося низько схилити голову перед радянською владою і йти на них працювати. Він був лівим. Але тодішні ліві погляди були інші і вони нам були б близькими тепер», - сказав під час відкриття Андрій Павлишин.

Син Леца Томаш подякував Садовому, що завдяки його старанням у Львові так швидко вдалося відкрити меморіальну таблицю його батьку.

Сам Садовий заявив, що він вражений, тим, що до Львова приїхали Міхнік та Шендерович.

«Лец – це була людина величі. Він творив споглядаючи цей світ наперед. Я не знаю, які були думки у короля Данила Галицького, який створив наше місто. Тут жили мільйони, творили. Але Лец був чимось особливим: його мудрість, відчуття, сприйняття життя. Він був справедливою людиною. І ми сьогодні маємо велику честь відкривати йому меморіальну таблицю», - заявив Садовий.

Варто зазначити, що мер Львова в Україні із поляками спілкувався виключно польською мовою.

Довідка:

Станіслав Єжи Лец народився 6 березня 1909 р. у Львові, тоді Лемберзі, який, як і вся Галичина, входив до складу Австро-Угорської імперії. Він був єдиною дитиною в сім'ї. Його батько, австрійський шляхтич, барон Бенон де Туш-Летц («Свобідний барон де Туш Лец» — називатимуть Станіслава варшавські друзі в нелегкі шістдесяті роки) єврейськогопоходження, батьки якого перейшли в протестантство, був банкіром. Мати — Адель де Туш. З початком Першої світової війни Станістав Єжи Лец з матірю тікають у Відень. По закінченні війни Леци повертаються до рідного Львова, який став територією новоствореної незалежної Польської Республіки. Вони оселюються у львівській кам'яничці по вул. Словацького, 6 навпроти Головної пошти. Станіслав вчиться спершу в Євангелістичній Обершуле (вищій школі), а потім — в гімназії Камерлінг. У 1927році Лец вступає до Університету Яна Казимира (зараз Львівський національний університет імені Івана Франка), де протягом року вивчає полоністику, а по тому — право. Під впливом однокурсників Лец починає віршувати, навесні 1929 на авторському вечері Лец уперше читає свої вірші. Наприкінці 1929 року з'являється перша публікація 20-річного автора: літературний додаток до газети Ilustrowany Kurier Codzienny[pl] («Ілюстрований Щоденний Кур'єр») друкує дебютний вірш Леца — «Весна» (Wiosna). У липні 1931 з'являються друком його вірші, які публікує перший номер журналу Tryby («Шестірні»), створений друзями Леца. Номер з наступною публікацією його віршів вилучає поліція, а сам автор потрапляє до розряду «неблагонадійних». 1933 року у Львові виходить перша його поетична збірка — «Барви» (Barwy), основу якої складали поезії і вірші соціально-політичної спрямованності, а заключний вірш присвячений С. О. Єсеніну Через свої ліві погляди у 1934 році, коли у Львові оголосили «полювання лівих», Лец мусив переїхати до Варшави разом зі своїми друзями — поетами Леоном Пастернаком і Яном Спеваком. Початок Другої Світової війни застає Леца у Львові, де він ховався від польської поліції. 19 вересня 1939 року місто займають радянські війська, він приймає нову владу, співчуваючи комуністичним ідеям (піддержав включення Східних Кресів Польщі до УРСР і БРСР під час «народного волевиявлення» 19 листопада 1939 року). Закінчує разом з Леоном Пастернаком щойно влаштовані курси для журналістів-втікачів, а 1940 року вступає до Спілки письменників України. Згодом Пастернак від'їджає до Москви, а Лец залишається, думаючи одержати кафедру у Чернівецькому університеті, на факультеті германістики, який тільки що почали створювати. У Львові він активно займається прорадянською пропагандою, бере участь у редакції Almanach Literacki («Літературного Альманаху»), співпрацює з журналом Czerwony Sztandar(«Червоний Прапор»), видавництвом національних меншин УРСР. Зважаючи на його позицію у 1939—1941 роках, багато які його співвітчизники схильні винуватити Леца в колабораціонізмі. Після окупації Львова нацистською Німеччиною в червні 1941 Лец потрапляє в концентраційний табір під Тернополем. Двічі він робить спробу втекти, і після другої невдалої втечі його засуджують до розстрілу. Конвоїри відвели його до місця виконання вироку і веліли рити собі могилу, але потім залишили під наглядом лише одного охоронця. Лец зумів перехитрити конвоїра, вбив його ударом лопати по шиї, а потім, перевдягшись у його форму, щасливо втік. У Польщі служив у Армії Людовій, яка підтримувала комуністів. Після війни служив у дипломатичній місії, жив у Єрусалимі. Станіслав Єжи Лец помер 7 травня 1966 року у Варшаві після довгої невиліковної хвороби. Похований на військовому цвинтарі Повонзки.

ІА "Вголос": НОВИНИ