Той, хто ігнорує ЗМІ, програє. Той, кому вони належать і хто користується цим інструментом розумно, здобуває перемогу і досягає своїх цілей. Хоча часто ці цілі – неблагородні і шкідливі для суспільства. Втім, як кажуть мудрі люди, спочатку завоюй людську свідомість, а потім можна розпочинати і реальні військові дії.
Однією з найважливіших рис сучасних мас-медіа є їхня здатність до маніпуляцій громадською думкою. Подаючи певну інформацію під потрібним ракурсом або ж, навпаки, блокуючи її широке поширення, поступово формують суспільну думку. ЗМІ здатні змінювати наше сприйняття дійсності, створювати і продукувати нові стереотипи, міфи і моделі поведінки.
Саме контроль за інформацією дає змогу маніпулювати масовою свідомістю, створювати таку її модель, яка вигідна суб'єкту впливу, та вирішувати, які проблеми на сьогодні є найбільш актуальними, і їх має обговорювати суспільство. Інколи актуальність проблем збігається з рівнем їхнього висвітлення у ЗМІ. Часто ж медіа продукують штучну свідомість, коли реальність, яку пропонують до споживання, суттєво відрізняється від дійсності.
В українських реаліях найбільшою проблемою є те, що великі медіа-холдинги контролюють олігархічні групи. Це – наслідок панування в державі специфічної постколоніальної соціально-економічної моделі. Адже олігархам треба не лише контролювати економіку. Їм потрібна політична влада чи підконтрольні люди у владі або партії в парламенті, через яких можна будувати свої тіньові схеми, викачувати національні багатства, вигравати тендери і мати доступ до бюджету. А також – не допустити прихід до влади неолігархічних політичних сил, які загрожуватимуть їхньому монопольному становищу і можуть спробувати зруйнувати панування олігархату в економіці та політиці.
Одним із найважливіших способів утримати свій вплив і реальну владу в державі є маніпуляція громадською свідомістю через ЗМІ. Саме тому провідні телекомпанії, радіо, газети і чимало сайтів в Україні тією чи іншою мірою пов’язані з олігархами.
Так, згідно з відповідними дослідженнями, до медіа-імперії Ігоря Коломойського належать телеканали «1 + 1», «2 + 2», «ТЕТ», сайти «Главред» та «УНІАН». Рінат Ахметов має вплив на телеканал «Україна», видання «Сегодня» і «Коментарі». Олігархи Дмитро Фірташ і Сергій Льовочкін контролюють «ІНТЕР», «Мега», «НТН», «К1» і «К2», «MTV». З Віктором Пінчуком асоціюють телеканали «СТБ», «Новий канал», «ICTV», «М1», «М2», газету «Факти і коментарі», сайт «Лівий берег». Медіа-імперія друзів «сім’ї Януковича» включає «112 канал», ресурси «Кореспондент», «Комсомольська правда в Україні», «Форбс в Україні», «Бігмір.нет», «Аргументи і факти в Україні», «Капітал». Петро Порошенко має «5 канал». І це далеко не повний перелік олігархів та ЗМІ, які тією чи іншою мірою належать олігархічним групам.
Схожа ситуація і на місцевому обласному рівні. Наприклад, на Волині частина медіа належить олігархічним угрупованням Ігоря Палиці. А інша – підконтрольна олігархічній групі Ігоря Єремеєва і Степана Івахіва.
Той, хто володіє ЗМІ, формує напрям їхньої роботи, ракурс висвітлення процесів і подій у країні. Або ж встановлює інформаційну блокаду конкурентів. В Україні повною мірою використовують цей інструмент впливу на суспільну свідомість. Чим можна пояснити той факт, що, попри загальну неприязнь до олігархів і незадоволення життям у державі, народ уперто голосує за ті самі олігархічні політичні проекти, а потім нарікає на свою важку долю, соціальну несправедливість і бідність.
Вплив олігархів на інформаційне поле нещодавно яскраво проявився під час шабашу (іншим словом це не назвеш – Авт.), який улаштував Ігор Коломойський навколо «Укрнафти» й «Укртранснафти». Тоді підконтрольні олігарху медіа подавали намагання екс-голови Дніпропетровської ОДА втримати контроль над державними підприємствами як чесну і справедливу боротьбу бізнесмена. Окремі народні депутати та «експерти» їм вторили, кажучи, що Ігор Коломойський має повне право відстоювати свої інтереси, бо він вклав великі суми в ці об’єкти. І навіть висловлювали припущення, що його олігархічна імперія – це унікальний шанс побудувати транснаціональну корпорацію українського походження.
Під час останньої виборчої кампанії до Верховної Ради партії і мажоритарні кандидати витратили сотні мільйонів гривень на політичну рекламу. Більша частина цих витрат припала на ЗМІ, власниками яких є ті самі олігархи. Висока вартість доступу партій до медіа суттєво деформує принцип рівноправності в донесенні своїх ідей до населення. Олігархічні проекти і партії, які мають той чи інший рівень підтримки великого капіталу, володіють значно більшими можливостями агітації і пропаганди. Виборча кампанія і післявиборчий період засвідчили, на кого роблять ставку ті чи інші фінансово-монополістичні клани.
Показовим прикладом «об’єктивності» багатьох ЗМІ став підхід до висвітлення акції ВО «Свобода» під стінами Кабміну 25 березня з вимогою відсторонення прем’єр-міністра Арсенія Яценюка на час розслідування фактів корупційних зловживань у Кабміні. Цю подію переважно обійшли мовчанням. Ніби її і не існувало взагалі. Так само, як і блокування трибуни нардепами від ВО «Свобода» з вимогою внесення проекту закону, який дозволяє відновити контроль держави над «Укрнафтою».
Усе це роблять з однією метою: багатьом олігархам і їхнім політичним протеже невигідна ця партія. Тактика інформаційної блокади є дієвим засобом маніпуляції свідомістю, оскільки дозволяє формувати в суспільства думку про відсутність діяльності чи пасивність певної організації.
Водночас провідні медіа широко висвітлили публічний арешт на засіданні Кабміну голови й заступника голови Державної служби з надзвичайних ситуацій. Однак значно менше приділили увагу тому, що через недостатню доказову базу вже через тиждень Сергій Бочковський вийшов із СІЗО під заставу. Як і аналізу питання: чому ж за понад рік роботи Кабмін Яценюка не боровся з корупцією?
Не дістала поки що широкого висвітлення в медіа інформація про корупцію в органах МВС, що в інших країнах стало б топовою темою. Зате українські ЗМІ доволі потужно розпіарили нові аваківські плани реформ міліції, які радше виглядають як спроба відвернути увагу громадської думки від звинувачень про корупцію в уряді.
Підконтрольні олігархам медіа значною мірою винні в тому, що українська інформаційна політика зазнала фіаско на Сході та в Криму. Адже до 2014 року думку про те, що Росія є стратегічною загрозою для України, блокували: олігархам було нецікаво здійснювати україноцентричну пропаганду. Засилля російського продукту на телеканалах сприяло деформації суспільної свідомості. Тому значна частина суспільства жила і надалі живе в полоні колоніального світогляду. Саме це, поряд з відсутністю політичного бажання у влади, стало однією з основних причин утрати Криму й частини Донбасу.
В умовах інформаційної доби і здатності ЗМІ формувати порядок денний суспільства, визначаючи на власний розсуд рівень важливості тих чи інших фактів і подій, завдання деолігархізації медіа набуває особливого значення. Адже деформована суспільна свідомість, яка живе фальшивим уявленням про дійсність, причини тих чи інших процесів у державі, не здатна забезпечити системні зміни в країні й обрати ту владу, яка служитиме національним інтересам, а не олігархічним кланам.
Петро Герасименко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ