[media=145641,145642]
Хоча Ліліпутія – країна фантастична, виявляється, що в неї є справжній прототип – крихітне поселення в провінції Хорасан на сході Ірану, пише ВВС Україна.
Селище Махунік, що лежить за 75 км на захід від афганського кордону, існує тут вже понад півтора тисячоліття.
Серед місцевих воно відоме дивним феноменом – зріст деяких мешканців Махуніка ще століття тому не перевищував одного метра.
2005 року неподалік від селища виявили муміфіковане тіло дитини лише 25 см завдовжки.
Відкриття дало підставу вважати, що в цій віддаленій області Ірану, яка разом із Махуніком складається всього з 13 невеличких сіл, колись було стародавнє «місто гномів».
І хоча згодом з'ясували, що мумія була тілом передчасно народженого немовляти, яке померло приблизно 400 років тому, науковці переконані, що минулі покоління мешканців Махуніка були дійсно набагато нижче середнього зросту.
Основною причиною затримки росту було недоїдання. Скотарство у цій засушливій, кам'янистій пустелі було практично неможливим. Єдине, що вдавалося виростити поселенцям, були ріпа, зерно, ячмінь та фрукт ююба, схожий на фінік.
Основою харчування жителів Махуніка були прості вегетаріанські страви, як-от «кашк-бенех» (напій із сироватки та фісташкових горіхів, що росте в горах) та похтік (суміш сушеної сироватки та ріпи).
Утім, найбільш дивним у харчуванні жителів Махуніка була їхня абсолютна байдужість до чаю – однієї з найважливіших традицій іранської кухні, що є також ознакою гостинності.
Будівництво шляхів та поява транспортних засобів у середині XX століття дозволили мешканцям села харчуватися більш різноманітно. Вони почали вживати в їжу харчі з інших регіонів Ірану, насамперед рис та курку.
Сьогодні більшість із 700 мешканців Махуніка мають середній зріст, але про мініатюрну статуру їхніх предків й досі нагадують будинки в поселенні.
З майже двох сотень кам'яних та глиняних помешкань Махуніка 70 чи 80 є дуже низькими – лише 1,5 до 2 м заввишки. А є й будинки з висотою стелі близько 1,4 м.
В таких ліліпутських будиночках дерев'яні двері, розташовані на південному боці помешкання, мали забезпечити його сонячним світлом та захистити від лютих північних вітрів.
В крихітному житловому приміщенні, вітальні, перебувати можна було тільки сидячи. Площа кімнати була приблизно 10-14 кв. м.
Життя в селищі й тепер є досить нелегким. Сільське господарство, яке ніколи не було тут надто розвиненим, в останні роки переживає занепад через посуху. І молодь змушена шукати роботу в інших місцях.
ІА "Вголос": НОВИНИ