Видатний український націоналіст Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в учительській родині в селі Зашків Жовківського району, що поблизу Львова.
Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, вивчав право у Львівському університеті. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові. З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади». Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 році входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП, на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.
На початку І світової війни 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії. В червні 1915-го, під час боїв на горі Маківці, потрапив у російський полон.
У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині. Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці розгорнули широку організаційну та пропагандистську роботу серед полонених-українців.
Приблизно наприкінці липня 1917 Коновалець приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету.
У жовтні-листопаді 1917 року Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбільш боєздатних частин Армії УНР.
У січні 1918 року, після проведення реорганізації, Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 року ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ.
З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 року на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини. В кінці серпня 1918 року Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії.
У 1918—1919 роках керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.
Після прийняття 6 грудня 1919 року на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.
У листопаді 1919 року Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920-го, звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.
Після поразки Української революції 1917—1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя. У серпні 1920 року за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).
20 липня 1921 року Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.
Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі.
28 січня — 3 лютого 1929 року на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.
Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х років Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив низку заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді.
З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.
Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.
Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов. Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив завдання розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН.
23 травня 1938 року Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.
Цитати Євгена Коновальця
Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.
Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої ідеї.
Шлях до Львова лежить через Київ.
Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу.
Як довго не буде самостійної Української держави, так довго не буде порядку в Європі, всі союзи будуть нереальними.
Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному глянути в очі й подати один одному руки…
Казати собі, що все покінчено, що «comedia finita», я вважаю невмисним, а коли би це сталося, вважав би це злочином…
Навіть серед найбільше несприятливих обставин нам не треба закладати рук чи то попадати в зневіру. Наше громадянство дезорієнтоване, поділене на ріжні табори, зневірене дотеперішніми невдачами, є дуже доброю почвою для всякого роду авантюризмів…
У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.
…уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів — безоглядність; супроти громади — усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю.
Для поневоленого народу найкращою є боротьба, бо у цій боротьбі він себе зберігає від знищення.
ІА "Вголос": НОВИНИ