Євро-2016 в історію нашого футболу увійде як провальне. Наші футболісти програли три матчі, не забивши жодного гола. Щонайгірше, вони не показали характеру.
Сьогодні «Вголос» згадує команду, на яку повинні рівнятися сучасні футболісти. До розмови ми запросили одного з творців срібного успіху радянської команди Василя Раца. Його чимало фахівців називає одним із найкращих півзахисників в історії українського футболу.
Василю Карловичу, часто переглядаєте матчі Євро-1988?
Ні, нечасто. Але напередодні Євро частіше згадую перипетії того турніру. А так, зрідка переглядаю.
Який матч викликає у вас найприємніші спогади? Мабуть, гра групового етапу проти голландців, коли ваш гол приніс збірній СРСР перемогу?
Ні, більше до вподоби півфінальний матч проти команди Італії. За цю команду грали світові зірки, особливо сильна в них була лінія півзахисту. Італійці не очікували від нас такої гри. Ми їх запресингували на всіх ділянках поля, позбавили м'яча. Тільки-но хтось з італійців приймав м'яч – одразу кілька гравців нашої команди йшли у відбір. Дуже пристойну гру ми тоді показали.
Дехто з фахівців цей матч узагалі називає одним із найкращих в історії збірної СРСР...
Усіх ігор збірної СРСР я не бачив, тому підтвердити цю тезу не можу. Але не здивуюся, якщо фахівці не лукавлять. Тим паче, що ми показали якісний футбол у протистоянні з такою класною командою, як збірна Італії. Інша річ була б, якби ми грали проти Ірландії чи ще когось із середняків.
Щоби пресингувати впродовж обох таймів, необхідна дуже хороша фізична готовність. Як збірна готувалася до Євро-1988?
Після 1986-го, коли київське «Динамо» виграло Кубок кубків, склад майже не змінювався. Ті самі футболісти зіграли і на чемпіонаті Європи. Якщо не помиляюся, у складі було сім «динамівців». Крім того, з нами грали Литовченко та Протасов, які перейшли в «Динамо» вже після Євро. Тобто команда фактично була та сама, що виграла Кубок кубків. Зіграність мали дуже хорошу. Ми один одного дуже добре розуміли, та і тренувальний процес Валерія Лобановського нам був добре знайомий. Метру вдалося вивести нас на пік форми саме під час чемпіонату Європи. А підготовка нічим особливим не вирізнялася, така сама, як і до інших турнірів під керівництвом Валерія Васильовича.
Це правда, що у Валерія Лобановського довго грати було не можливо, оскільки організм зношувався через постійні великі фізичні навантаження?
Так, як кажуть, Валерій Лобановський витискав людину, як лимон. А коли соку вже не залишалося, шукав іншого виконавця. У «Динамо» була можливість брати найкращих. Від них вимагали віддаватися роботі на всі сто відсотків. Того, хто вже не відповідав вимогам метра, потроху посували, шукали на цю позицію іншого виконавця. Усе залежало від організму, скільки років він міг витримувати такі навантаження. Узагалі, було складно. Пригадую, коли гравці московського «Спартака» приїздили 1986 року на тренувальний збір збірної, вони дуже дивувалися тому, як ми можемо витримувати такі навантаження. Вони були шоковані тренувальним процесом Валерія Лобановського. У нас такі збори були щороку. Витримували тільки найсильніші.
З якими думками згадуєте фінал Євро-1988 проти голландців?
Двоякі відчуття. Якби перед тим чемпіонатом Європи нам сказали, що виграємо срібло, думаю, всі були б задоволені. На цьому турнірі були хороші команди. Але під час Євро ми трошки по-іншому почали почуватися. Тому після фіналу в нас було відчуття, що втратили золото, а не виграли срібло. Було сумно отримувати медалі за друге місце.
Пригадую, у першій грі на Євро проти голландців ми, хоч і виграли, але діяли на полі гірше, ніж у фіналі. Але після переконливої перемоги в півфіналі вже голландці нас побоювалися. У фіналі ми були трішки кращими за суперників. Але ті забили нам гарні голи. За півгодини до кінця матчу Бєланов не забив пенальті. Якби він тоді забив, ми могли б зачепитися бодай за нічию. А там був би овертайм і все могло добре закінчитися. Відчував це у грі.
Як вас зустріли в Радянському Союзі?
Як героїв. Але кожен думав про те, що зустріч була би значно радіснішою, якби ми виграли золото. Тим паче, що ми не були гіршими за голландців. Але вони забили такі голи... Особливо другий Ван Бастена. Такі голи нечасто забивають. Тому ми були розчаровані. Хоча всі говорили про те, що друге місце на чемпіонаті Європи є досягненням.
Преміальні, якщо не помиляюся, отримували в німецьких марках і було їх трохи більше ніж 20 тисяч?
Скільки саме точно, не пригадую. Пам'ятаю, що за мірками Радянського Союзу це були великі суми. А порівняно з іншими збірними – копійки. За перемогу в Кубку кубків ми отримали по 550 доларів. А якби наш суперник з фіналу – «Атлетико» – переміг, то кожен футболіст отримав би 10 тисяч доларів. Що отримали за срібло чемпіонату Європи, я вже й не пригадаю.
Що привозили в ті часи із закордонних відряджень?
Тоді в Німеччині вже з'явилися комп'ютери, купували іншу техніку.
На чемпіонаті Європи 1988 року у складі делегації збірної СРСР був працівник КДБ чи тоді вже відчували послаблення в цьому плані?
Навіть не пригадую... Можливо, був, але точно вам не скажу. А ось коли ми їздили в США, то нас навіть викликали в КДБ, кожного інструктували. Казали, що ми повинні поводитися добре і навіть не думати про те, щоби там залишитися. Це було в середині 1980-х.
У вас як етнічного угорця були проблеми з виїздом за кордон?
Ні, не було. Я ж мав український паспорт, тільки в графі «національність» було вказано «угорець». Але на це не дивилися.
Зараз маєте відчуття, що пішли з «Динамо» надто пізно? Якби швидше це зробили, то ще могли б пограти на хорошому рівні в Європі...
Таке відчуття є. Але тоді було непросто вирватися з Радянського Союзу. Якби відразу після Євро-1988 перейшов би кудись, то ще міг би чогось досягнути. А так... Першого відпустили Блохіна, після нього потроху почали відпускати інших.
Після Євро-1988 вами цікавились іноземні клуби?
Нам не давали інформації. Щось дізнатися можна було завдяки випадку. 1989 року про свій перехід в іспанський «Еспаньол» дізнався від італійських журналістів. Ми тоді були на зборах в Австрії. Журналісти запитали мене про бажання грати за «Еспаньолі». А я взагалі не знав про такий варіант. Виявилося, переговори тривали вже кілька місяців. Були ще якісь пропозиції, але конкретна інформація до мене не надходила.
Наприкінці 1990-го року ви вирішили продовжити кар'єру в Угорщині. Не було інших цікавих пропозицій чи тягнуло на історичну батьківщину?
Хотів на батьківщину повернутися і там завершити кар'єру. Інші пропозиції були, але не від топових команд. Окрім того, президент «Динамо» Віктор Безверхий сказав: якщо поїду в Угорщину, то за мене не проситимуть компенсацію. Це також мене спонукало обрати «Ференцварош». На жаль, через проблеми зі здоров'ям не зміг там себе показати.
Фінансові умови у «Ференцвароші» суттєво відрізнялися від тих, які мали в «Динамо»?
Безперечно, відрізнялися. Будь-який гравець, який переходив із «Динамо» в іноземний клуб, заробляв значно більше, ніж у Києві.
Останнє запитання стосуватиметься сучасного футболу. Що скажете про виступ збірної України на Євро-2016?
Гравці нашої збірної на Євро показали безхарактерність. Не було видно бажання перемогти, хоча потенціал майстерності в команди доволі пристойний. На ділі ми побачили лише один гідний похвали тайм у грі з німцями. Загалом же не було лідерів, здатних повести за собою команду, не проглядалося прагнення до колективної грі.
Олег Петренко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ