Про це вчені розповіли в статті, опублікованій журналом Nature Geoscience.
«Це відкриття не означає, що щось схоже станеться в майбутньому в результаті зростання рівня СО2, оскільки зараз кордони між різними кліматичними режимами виглядають зовсім не так, як за часів льодовикового періоду. Проте наша робота показує, що різкі зміни клімату можуть відбуватися під дією дуже плавних змін», - розповідає Герріт Ломанн (Gerrit Lohmann) з Інституту Альфреда Вегенера в Бремерхафені (Німеччина).
Останній льодовиковий період в історії Землі, як сьогодні вважають геологи, почався приблизно 2,6 мільйона років тому і триває досі. Головна його особливість у тому, що площа заледеніння і температури поверхні Землі по всій його довжині були постійними - льодовики наступали і відступали кожні 40 і 100 тисяч років, і ці епізоди супроводжувалися різкими похолоданнями та потеплінням.
Ломанн і його колеги знайшли нові аргументи на користь другої групи теорій. Вони створили комп'ютерну модель Землі часів льодовикового періоду і простежили, як змінювалася робота її кліматичних систем при підвищеннях або зниженнях рівня СО2.
Як показали ці розрахунки, навіть відносно невеликі і дуже плавні зміни в концентрації вуглекислоти в повітрі можуть призводити до різких, майже миттєвим перебудов клімату.
Наприклад, підвищення частки СО2 в атмосфері з рівня в 180 частин на мільйон, мінімальної концентрації вуглекислого газу за часів льодовикового періоду, до значення в 220 частин на мільйон, що дорівнює приблизно половині від поточної частки вуглекислоти в повітрі, призводило до двох дуже серйозних наслідків.
Цикли зледеніння і відлиг, як сьогодні вважають багато вчених, в першу чергу пов'язані з так званими циклами Миланковича - гойданнями орбіти Землі, від яких залежить, як багато тепла отримують полюса і помірні широти. Інші геологи і кліматологи вважають, що насправді ці різкі зміни клімату пов'язані не з космічними, а з цілком земними факторами, такими як перебудови «конвеєру» течій у Світовому океані, або підвищення, або зниження частки вуглекислого газу в атмосфері.
В результаті виникав феномен Ель-Ніньо, що транспортує тепло і воду з тропіків Тихого океану в помірні широти, а також посилювався Гольфстрім і пов'язані з ним течії в Північній Атлантиці. Температури в приполярних широтах різко зростали (в деяких регіонах на 15 градусів Цельсія), через що льодова шапка різко зникала в морях і значно скорочувалася на суші.
Якщо ж концентрація СО2 падала, клімат швидко повертався в колишній режим: течії сповільнювалися, перенесення тепла припинявся, і льодовики відкочувалися на свої старі рубежі. Чому так відбувалося і як виникли подібні кліматичні«гойдалки», вчені поки не знають, але планують з'ясувати, зіставляючи результати своїх розрахунків і дані з реальними коливань клімату в останній мільйон років.
ІА "Вголос": НОВИНИ