ВВС пише, що навіть із площею 26 на 13 км він — крихітка, порівняно з брилою льоду, яка невдовзі відокремиться від східного берега Антарктичного півострова.
Тріщина вздовж краю шельфового льодовика Ларсен-С помітно збільшилася. Тонкий 5-км прошарок плавучого шельфу — от і все, що стримує зараз айсберг площею 6 тис. кв. км від дрейфування в море Ведделла.
Щоб зібрати якомога більше статистичних даних, вчені виміряли гіпотетичний айсберг вздовж і впоперек за допомогою космічного апарата «Кріосат». Як відомо, більша частина океанічних айсбергів ховається під водою. А верхівку, що стирчить над поверхнею, можна виміряти за допомогою спеціального радара-альтиметра, який є в розпорядженні Європейського космічного агентства (ESA). Сенсори «Кріосата» з орбіти оцінюють висоту крижаної маси, що здіймається над водою, — так звану надводну частину. Після цього відносно нескладно розрахувати висоту підводної частини.
«У «Кріосата» є дві приймальні антени, які дозволяють нам охопити якомога більшу площу айсберга і побудувати приблизну модель», — зазначив у інтерв'ю BBC News доктор Ноел Ґурмелен з Університету Единбурга.
На основі цих даних, середня товщина потенційного айсберга дорівнює приблизно 190 метрів, але є такі місця, де підводна частина сягає 210 метрів. Це означає, що над поверхнею води лід піднімається приблизно на 30 метрів.
Уся ця інформація дуже корисна, бо завдяки їй учені дізнаються, куди і як швидко може пересуватися новий айсберг, коли відколеться. А це важливо, оскільки він може допливти до суднохідних шляхів, де становитиме небезпеку для судноплавства.
Звичайно, на рух айсбергів впливають вітри та течії. Але у випадку Ларсена мають місце ще кілька факторів, оскільки він такий велетенський. І один з них — це гравітація.
Рівень води біля берегів Антарктиди приблизно на півметра вищий за рівень у центрі океану. Айсберг Ларсен зіслизне цим схилом униз, якщо тільки не зачепиться за океанське дно.
Біля берегів Антарктиди води мілкі, тож цілком імовірно, що айсберг, рухаючись і розвертаючись, прориє глибоченний жолоб в океанічному дні. Дані про його товщину, отримані з «Кріосата», дають науковцям уявлення про те, в якому напрямку може рухатися цей айсберг.
Це називається «верпуванням». Термін, яким користуються моряки, походить від малого якоря — верпа, за допомогою якого переміщують судно і змінюють його курс, пояснює доктор Марк Дрінквотер, один зі старших наукових співробітників відділу наземних спостережень ESA.
«Айсберги часто сідають на мілину й обертаються довкола точки зчеплення з океанічним дном, а це призводить до тимчасової зупинки руху чи зміни напрямку. Тому айсберг, який відламається від Ларсена-С, може не одразу вийти з вод західного Моря Ведделла».
Доктор Анна Гоґґ з Університету Лідса додає: «Враховуючи це, існує імовірність, що він просто застрягне на якомусь підвищенні рельєфу океанського дна. Ми вже бачили таке раніше. Деякі айсберги залишаються в Морі Ведделла і стають напівпостійними островами».
Однак за розрахунками вчених, ця крижана гора торкнеться дна і рухатиметься на північ у прибережних течіях уздовж півострова.
На прикладі історії дрейфування айсбергів можна передбачити, що зрештою течії винесуть його на один з чотирьох головних «магістральних шляхів» айсбергів, які ведуть за межі Антарктиди. У цьому випадку маршрут виведе айсберг у течію Західних вітрів і далі у бік східної дуги до Південної Атлантики.
Побачити його (чи його уламки) зможуть пінгвіни й морські котики на британських островах Південної Георгії — коли він пропливатиме повз них за декілька років. І «років» — це не перебільшення.
Професор Гелен Фрікер з Каліфорнійського Інституту океанографії імені Скріппса повідомляє, що відстежувала два великі об'єкти в 1993 році, через повних сім років після того, як батьківський айсберг площею 95 на 95 кілометрів відколовся від льодовика Ларсен С.
ІА "Вголос": НОВИНИ