[media=150857,150858,150859,150860,150861,150862]
Він над усе любив життя і казав: «Я обов'язково повернусь»
«Він над усе любив життя, – згадує класний керівник Руслана Дрозда. – Завжди був вірним і відданим. Казав: «Мені ще трошки залишилось дослужити, я обов'язково повернусь». Він завжди радів життю і хотів тільки жити!.. Дуже шкода, що одні із кращих відходять далеко в небо».
«Він ще три тижні тому приїжджав додому. Відзначав День народження. Ми всі були радісні, веселилися. Володя не дуже хотів говорити про війну, казав, що це треба бачити і бути там, – згадує товариш Володі Іван Куза. – Ми намагалися його підтримувати, аби забув трошки про війну. Він ніколи не нарікав. Не скаржився, казав, що все добре, ніколи нічого не боявся. Після закінчення контракту знову збирався на Схід. Казав: «Знову поїду. Там друзі. І за Україну треба воювати». Казав, що скоро повернеться. І не думав, що так швидко, і так…».
Позивний: Зевс
Побратими полеглого Героя згадують його як хлопця, який ніколи не занепадав духом, а завжди усміхався.
«Близько п'яти місяців він працював у мене у відділенні водієм, – розповів командир Героя Дмитро Кічу. – Була холодна зима. Ми стояли в Луганську. Він казав, що йому все одно, де служити, аби служити. На війні ми завжди говорили про життя. Це вже звичка. Позивний у нього був Зейлик, Вова. Він себе називав Зевс. Але в основному його називали Вова зі Львова. Це була людина-молодець. Він ніколи не занепадав духом, а завжди усміхався. Я шкодую, що його не відвоював, є моя вина в тому, що його не вберіг. Запам'ятав його пост у Facebook, коли він був у відпустці: «Хочу назад. Знову поїду. Там друзі. І за Україну треба воювати».
Один із командирів 46 батальйону спецпризначення Тарас Сліпчук розповів, що Зейлик виконував всі свої обов'язки не гірше, ніж командири, які сидять в штабах. Тільки вони виконують їх на паперах, а він виконував їх в реальних боях.
«Воював у Новолуганці, Мар'їнці, під Докучаєвськом, – каже Тарас Сліпчук. – Як воїн був сміливий. Як людина – ввічливий. Ми всі були маленькою сім'єю. Володя був душею компанії. Загинув о 4:30 ранку під час виконання бойового завдання».
«Не плачте, батько й мати. Ваш син Героєм став, а Герої, як відомо, не вмирають»
Війна забирає молодих і найкращих, що не побоялися вийти з дому. Молодий хлопчина віддав своє життя за те, щоб ми тут могли жити. Все відклав: всі свої наміри і плани на майбутнє. Пішов туди, де пекло, де ворог, де кулі звідусіль. Такий ще юний. Він прожив коротке, але мужнє і геройське життя. Відтепер залишиться 21-річним хлопцем вже назавжди. Він виконав свій обов'язок перед державою до кінця.
Не плачте батько й мати! Ваш син Героєм став, а Герої, як відомо, не вмирають… Володя, Вова, Зейлик, Зевс… Ти – завжди з нами!
Марія Волошин, Вголос
ІА "Вголос": НОВИНИ