Народна артистка України Оксана Білозір розповіла, як вона вперше заколядувала за часів СРСР.
«Я завжди дуже тягнулась до наших обрядових пісень. Якщо переглянути всі наші «Ватрівські» фільми, то ми побачимо, що там було дуже багато українських народних пісень. Це, фактично, пісні, з яких я починала свою творчість. Потім вже Ігор Білозір почав писати свої композиції, які також базувались на фольклорі. Тому мені завжди хотілось це популяризувати. Коли у Радянському Союзі співали «Добрий вечір тобі», «Рік новий народився» і таке інше, то я знала, що існує дуже багато різних колядок, які ніхто не виконував. Ми у Львові, все ж, колядували, скільки себе пам’ятаю. У нас були вертепи, які радянська влада забороняла, складала списки учасників, у школі зачитували, хто колядував, а хто ходив на гаївки. Я завжди була у тих списках», - пояснила Оксана Білозір.
«Тому наприкінці 80-х років (десь 1986-1987 р. р.) мені хотілось щось таке заспівати і ми почали піднімати старі колядки. Тоді я зробила цілий диск таких колядок, їх було близько 10-ти, і мені дуже хотілось, щоб вони десь прозвучали», - додала співачка.
«Я тоді вела пісенний вернісаж, який проходив щороку у січні. Це був такий собі мистецький форум, у якому брали участь співаки, поети та композитори. Все це відбувалось у Палаці «Україна» протягом 3-4 днів. А це ж січень, пора коляди і в мене душа «рветься»! Я звернулась до заступника міністра Будзишина з проханням дозволити мені заколядувати. Кажу: «Це ж коляда, це ж нормально. У Львові вже й фільми про мене знімають і я там колядую вже кілька років, а в Києві – ніяк!». Він почав відмовлятись, посилаючись на те, що програма вже затверджена. Я попросила його, щоб він щось придумав і єдине, що він міг дозволити, – це щоб я співала колядки під час перерви, яка триває 30 хв. Тому, коли працювали буфети, я могла колядувати», - зазначила вона.
«Як тільки розпочалась перерва, я побігла за куліси, одягла національний одяг, який тоді було важко дістати і ми все вишивали самі, й виходжу на сцену. Люди ходять туди-сюди, а я починаю колядувати багато колядок одну за одною. Ніхто не розуміє, що робиться, світло на сцені гасне під час антракту, але на мене спрямували два прожектори, щоб було видно, що там хтось стоїть. Усі режисери і «світлячки», які працювали в палаці «Україна», хотіли це підтримати, бо поважали мене і хотіли коляди. Це був шалений виклик для тогочасного Києва.Я так колядувала усі дні вернісажу і мені так і не дозволили внести це у програму: ні в кінці концерту, ні на початку», - резюмувала Оксана Білозір.
Читайте більше інформації у статті: «Багатомовний» Порошенко, помста Ігоря Білозіра та колядки в СРСР: інтерв'ю з Оксаною Білозір
ІА "Вголос": НОВИНИ