Про це у інтерв'ю «Вголосу» розповіла сестра Героя Небесної Сотні Романа Сеника Леся Сеник.
«Коли Роман уперше поїхав на Майдан, то нам, родичам, він нічого про це не сказав. Коли на роботі закінчилась його зміна – він, не заходячи додому, просто сів на автобус і поїхав у Київ. Я пригадую, нам телефонує і каже: «Слава Україні! Я у Києві, на Майдані». Ми тоді перелякалися. Кажу, «як на Майдані, ти що там робиш?!». А він мені відповів, що не може сидіти вдома в час, коли «беркути» жорстоко побили дітей. Я й досі загадую його слова: «Я мушу бути тут. Бо тут діти, їм треба допомогти». У перші дні Революції Гідності Роман не міг змиритись з тим, що хтось дозволив собі побити дітей. Брат постійно повторював: «Яке вони мали право бити беззахисних дітей, хто їм це дозволив? Це неправильно». У Романа своїх дітей не було. Але для нього не існувало чужих дітей. Мене завжди захоплювало те, як до нього ставились усі дітки навколо, вони його любили. А тому брат, як військовий і як людина з совістю, не міг собі навіть уявити, як можна бити дітей...», – розповіла Леся Сеник.
Повний тест інтерв'ю читайте за посиланням: «А ви доведіть, що це саме вашого брата вбили». Історія Героя Небесної Сотні
ІА "Вголос": НОВИНИ