Нещодавно з нагоди 100-річчя початку перебування Підкарпатської Русі (нинішнього Закарпаття) в складі Чехословаччини президент Чехії Мілош Земан провів зустріч з делегацією “Всесвітньої Ради підкарпатських русинів”. Під час прийому лідери організації поскаржилися на нібито утиски русинів в Україні та обговорили із Земаном питання “більшої автономії Закарпатської області в Україні”. Серед представників організації був і Дмитро Сидор, православний священник УПЦ (МП), засуджений в 2012 році в Україні (на три роки умовно) за звинуваченням у сепаратизмі.

Інший наш сусід, Угорщина, теж регулярно проявляє відверто сепаратистські погляди, які стосуються нашого Закарпаття. Так раніше голова МЗС Угорщини Петер Сіярто виступав проти освітнього закону в Україні, який передбачав обов’язкове вивчення української мови для всіх громадян держави. Він заявив, що Україна повинна визнати угорську мову для того, щоб Угорщина перестала блокувати потрапляння України до НАТО.

Зрозуміло, що всі подібні процеси не обходяться без втручання, а часто й керівництва, з боку Росії, яка неабияк зацікавлена у дестабілізації ситуації в Україні.

Тож складається враження, що нова загроза сепаратизму нависла вже й на південному заході України. Чи так це? Які дії будуть наступними для сепаратистів та країн, які їх підтримують, і що повинна робити Україна у цій ситуації? Про це «ІА «Вголос» дізналось у ексзаступника голови СБУ Віктора Ягуна, політичного аналітика Олександра Солонька та політолога Костянтина Матвієнка.

Чи можна такі дії назвати сепаратизмом?

Віктор Ягун:

Звичайно, що можна. У делегації, яка їздила до президента Чехії Земана, була людина, яка свого часу була засуджена за сепаратизм. Я маю на увазі так званого священника Російської Православної Церкви Дмитра Сидора. Нехай ув’язнення було умовним і лише на три роки, але кримінальне провадження було.

Ці всі речі інспіруються з боку Росії, це однозначно тому, що є підконтрольна РФ організація, частина представників якої теж перебуває на території Росії. Переважна більшість людей, які брали участь у цих заходах, не живуть в Україні. Це все підживлюється з російського боку, зокрема, у цих речах бере активну участь і Російська Православна Церква.

Олександр Солонько:

Дії щодо порушення територіальної цілісності країни є прописані законом, у нас це все є у кримінальному кодексі. Якщо ми говоримо про юридичну кваліфікацію злочинів і порушень – це одна справа. Можливо, речі, які відбувались нещодавно в Чехії та раніше в Угорщині, не можуть бути кваліфіковані як сепаратизм, проте якщо ми говоримо про політику і суть цих процесів, то нічого нового ми не побачили - це сепаратизм. Йде постійна гра явно не в інтересах нашої країни. Угорці відкрито закликали про якісь права для Закарпаття і тому подібних речей. Час від часу нам доводиться повертатись до питання автономії Закарпаття, і очевидно, що ці речі спрямовані на дестабілізацію ситуації в Україні.

Зараз для подібних дій з боку наших сусідів може бути доволі сприятливий час, оскільки ще не вималювалась чітка політика нової влади щодо питання угорського чи чеського сепаратизму. Ми не знаємо, наскільки влада готова захищати територіальну цілісність країни. Також нам не до кінця зрозуміла ситуація із будівництвом військової частини в Берегово. Це питання постійно відкладалось, хоча абсолютно зрозуміло, що це був би доречний хід з боку України - розмістити цю військову частину на своїй території. Особливо, якщо врахувати недвозначні заяви угорської сторони та події, які відбулись у Чехії. Це був би сигнал для сусідів, що Україна цілком готова захищати свою територію.

Костянтин Матвієнко:

Це точно можна назвати їхнім національним економічним егоїзмом. В Будапешті є доволі серйозний дефіцит водіїв метро, кондукторів, двірників і всіх інших хороших працівників. Угорці хотіли б, щоб у них цю роботу виконували не турки, а етнічні угорці, які знають угорську мову і є носіями угорської культури. Для цього вони залучають наших закарпатських угорців у своє народне господарство. Це основний чинник питання, які ставляться по Угорщині. Звичайно, певна частина їхнього політикуму заявляє, що вони б хотіли «відкусити» трішки українського Закарпаття разом із людьми, лісами та рекреаційними ресурсами, а це вже зазіхання на територію.

У Чехії ситуація близька, але у них менш гострий дефіцит робочої сили. Угорці у своїй суті є більш мобільні, тому вони частіше виїжджають зі свої країни, ніж чехи. Другі закоренились у себе, у них немає такого дефіциту працівників. І, звичайно, Росія намагається використовувати ці всі фактори як важіль розвалу України.

Якими можуть бути наступні кроки сепаратистів?

Віктор Ягун:

Насправді, за реальними підрахунками, лише 10 тисяч людей може себе визнати русинами і то лише певною мірою
Що стосується Чехії, то жодних кроків не буде. Земан, сам по собі, є відірваною від дійсності людиною. Те, що чехи його вибирають, ще не означає, що він має велику політичну підтримку. Як я вже казав, він відірваний від реальності і пропагує в Чехії речі, які не підтримуються тим самим урядом. Це не та фігура, від якої можна щось очікувати. Звичайно, нам треба бути обережними, треба реагувати заявами посольства і міністра закордонних справ, але перейматись на високому рівні я б не став. Це все, навпаки, було зроблено для того, щоб роздути ситуацію. Це робиться для того, щоб показати, що Україна занепокоєна. Насправді, за реальними підрахунками, лише 10 тисяч людей може себе визнати русинами і то лише певною мірою. Що стосується політичного «русинсва», то їх близько 300 людей і вони ніколи за це число не виходили. Я сам особисто спілкувався з русинами, і вони казали, що так, вони є русинами, але вони - такі ж українці, як і гуцули. Вони не відділяють себе від українців. Це не така велика проблема, як Угорщина.

Серед закарпатських угорців є більше єдності, зокрема, краще спрямована державна підтримка з боку Угорщини і в них є більш чіткий напрямок політичної і фінансової підтримки.

Олександр Солонько:

Мені складно передбачити логіку дій цих людей. На кордоні з Росією це було легше, оскільки місцеві сепаратисти були більш орієнтовані на Росію, цілеспрямовані і прогнозовані.

Очевидно, що Чехія чи Угорщина, будучи членами європейської спільноти, не можуть у таких ситуаціях діяти, як росіяни. Тому зрозуміло, що мова буде йти про більш тонкі інструменти впливу. Хоча пригадаймо історію з угорськими паспортами для українців – їх ніхто не скасовував. Також був скандал із представником дипломатичного відомства Угорщини. Говорити, що це вже стара забута історія рано: ми не бачимо ні результатів розслідування, ні інших якихось даних. Тому, якою б логіка дій сусідніх держав не була, Україна повинна демонструвати готовність максимально захищати свої інтереси і реагувати на подібні речі так жорстко, як того вимагатиме ситуація. Тоді можна буде розраховувати на те, що ці заяви Угорщини і Чехії так і залишаться лише заявами.

Костянтин Матвієнко:

Наступні кроки – це спроба імплементувати ці спільноти в українську політику аж до намагання створити політичну партію національних меншин. Тому ми маємо спиратися на законодавчий і на культурний рівні. Ні угорська, ні чеська мови не витісняють з інформаційно-культурного простору українську мову. Єдиною загрозою для нашої мови є російська. Тому всі ці наші спрямування мають насамперед стосуватись російської мови.

Чому наша держава нічого не робить? Якою мала б бути реакція?

Віктор Ягун:

Те, що держава не реагує, – це неправда. Служба безпеки України моніторить цю ситуацію, але треба розуміти причини цього явища. Річ у тому, це такі речі будуть існувати і розвиватись, коли ці проблеми будуть піднімати в пресі. Їм потрібне інформаційне підживлення. Коли його немає, коли їх ігнорують, такі прояви зводяться нанівець. Все, що ці сепаратисти роблять, робиться виключно заради підняття інформаційного рівня.

Як тільки ці особи потраплять на територію України, зрозуміло, що проти них будуть застосовані якісь санкції. На жаль, всі вони зараз здебільшого перебувають за межами нашої держави, окрім цього священника.

Угорське питання треба розглядати окремо. Його треба вирішувати комплексно, треба ставити питання, що вони є громадянами України. Ніхто не забороняє їм спілкуватись угорською і ніхто не утискає їхні права на рівні самоврядування. Але треба визначати, що якщо ви живете в Україні та користуєтесь нашим паспортом, отримуєте блага і сплачуєте податки, то ви мусите підтримувати елементарні речі. Я маю на увазі, що громадянин має не лише права, а й обов’язки перед державою. Все дуже просто: будь ласка, вивчіть мову хоча б на елементарному рівні для того, щоб можна було спілкуватися нормально в побуті, в місцях громадського користування, або серед державних службовців. Ніхто ж не вимагає жодних надзвичайних речей.

До речі, здебільшого люди вже стали розуміти ці речі, і вони стали ламати цю систему. Вони почали вчити мову. Прикладом може служити румунська громада на території України, яка свого часу так само була досить закритою. Але вона почала відкриватись, ці люди перейшли на новий рівень, і у них питання із українською мовою є набагато кращим, ніж воно було навіть десять років тому.

Олександр Солонько:

Найгірше - це мовчати і не реагувати на такі дії наших сусідів
По-перше, стандартно такі речі починаються із дипломатичних моментів. Це може бути або нота, або відкликання посла з країни, в якій відбувались такі речі. Поки що, зараз, коли ми записуємо це інтерв’ю, такої реакції від нашої влади не було. Якщо говорити не про тактику, а про стратегію, то стає зрозуміло, що наразі стратегії як такої в України немає, тому її необхідно якнайшвидше розробити. Це може бути більш агресивна стратегія поведінки, може бути менш агресивна, може бути дипломатичний шлях, але ми просто нічого подібного не бачимо. Насамперед треба зайнятись цим питанням, а вже тоді результат виносити на суд суспільства, думати, включатися у політичні процеси. Найгірше, що зараз можна робити, - це мовчати і не реагувати на такі дії наших сусідів.

Костянтин Матвієнко:

Насправді є цілий комплекс заходів, особливо у культурній площині. Держава має розвивати власну мову і культуру, а не так, як у Зеленського намагаються вкоротити фінансування українського кіно. Україна має бути більш привабливою для нашої молоді, ніж є найближчі закордонні країни Європи. Фактично ми маємо спільний ринок праці із Європейським Союзом, тому наші працедавці мають зрозуміти: вони конкурують за кваліфіковану якісну робочу силу умовами праці і рівнем оплати не між собою, а з цивілізованими європейськими працедавцями. А держава повинна допомогти нашим роботодавцям усвідомити цей економічний факт. Ні для кого не секрет, що політика – це просто концентрована економіка.

Роман Гурський, ІА «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ

Всі свіжі новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!