Так, за проектом, який переміг ще 2010 року, для встановлення пам’ятника митрополиту на площі Святого Юра планували перенести автомагістраль, яка пролягала відразу під Святоюрським комплексом на вулиці Листопадового Чину. В такий спосіб удалося б об’єднати церкву зі сквером.
Дорогу з тролейбусними лініями натомість архітектори вирішили прокласти з іншого боку площі – вздовж корпусів «Політехніки». А це передбачає вирубку частини близько двадцяти дерев, яким мінімум сто років.
Відтак, тільки-но у травні розпочали роботи з реконструкції площі, у сквері оселилися громадські активісти, щоб не допустити вирубування дерев.
Їхня непоступлива позиція, за словами головного архітектора міста, уже загальмувала реконструкцію. І, найімовірніше, до ювілею Шептицького, 29 липня, вдасться лише встановити пам’ятник та облагородити територію поряд, а питання дороги залишиться на наступні місяці. Поки що компромісу не знайдено.
Тепер заговорили про можливу пересадку дерев, але питання наразі вивчають.
Активістам з чотирма наметами у сквері через соцмережі вдалося привернути увагу всієї України до цієї реконструкції. З-за меж Львова багатьом здається, що релігійність галичан досягла таких абсурдних меж, коли заради пам’ятника в час війни витрачають мільйони з міського бюджету та ще й вирубують історичні дерева.
Учасник засідань організаційного комітету зі святкування 150-річчя від дня народження Андрея Шептицького, голова бюджетної комісії Львівської міської ради, депутат фракції ВО «Свобода» Яромир Самагальський – один із тих, хто активно виступає за реконструкцію площі для встановлення на ній пам’ятника.
У розмові із Самагальським «Вголос» спробував розібратись, яка доцільність цієї глобальної реконструкції площі під будівництво одного пам’ятника, чи можуть збільшувати кошторис на реконструкцію і як він бачить закінчення нинішнього протистояння за сквер.
«Будь-яке масштабне будівництво, починаючи з пірамід, проводили в час війни»
Одна з тез противників дорогої реконструкції площі, яку активно підтримують поза межами Галичини, де не культивують постать Шептицького: в країні війна й економічна криза, а у Львові мільйони витрачають на пам’ятники та реконструкції неаварійних площ.
Моя мама-покійниця колись казала: «Якби я дивилася на те, чи маю право народжувати, чи ні, то не мала б ні однієї дитини». Адже це були повоєнні роки, скрута. Ще й усю родину було вивезено на Далекий Схід.
Останній капітальний ремонт у театрі ім. М. Заньковецької проводили в часи Другої світової, і це робили німці. Найбільші реконструкції, які проводили на вулиці Городоцькій, де є нижні Митрополичі сади, біля цирку, так само робили німці. Генплан міста Львова сформовано та він фактично діє дотепер, який розробив німецький архітектор під час війни. Чи тоді був на це час?
Якщо взяти будь-яке масштабне будівництво, починаючи з пірамід, то в цей час завжди йшли війни. Війна тоді була невід’ємною частиною людського життя. Поза тим, будували собори по сто-двісті років. Життя людське є багатогранне, і війна – одна з граней.
Неодноразово чула й читала, що за цим проектом стоїть якийсь інтерес «Свободи». От що вас, до прикладу, стимулювало так активно захищати цей проект і реконструкцію площі?
«Свобода» долучилася до процесу два роки тому, коли особисто мене як голову бюджетної комісії запросили в організаційний комітет зі святкування 150-річчя від дня народження Андрея Шептицького.
Також до цього процесу долучився і наш Руслан Кошулинський, який тоді ще в статусі віце-спікера на рівні центральної влади просував рішення про відзначення ювілею митрополита Шептицького. Зрештою, Верховна Рада таки ухвалила відповідну постанову, як і Кабмін.
Більшість «свободівців», спираючись на думки авторитетних громадських діячів, нині висловлює підтримку Церкві в її прагненні вшанувати Шептицького, зокрема встановленням на площі пам’ятника.
Ширяться чутки, що в цьому будівництві окремі «свободівці» можуть мати комерційний інтерес. Мовляв, фірма когось із депутатів постачатиме чи то мармур, чи ще якісь будматеріали.
Генпідрядників, постачальників визначає міськвиконком, підпорядкований міському голові. «Свободівці», як відомо, у конфлікті з міським головою. Тому ніколи фірма «свободівця», чи товариша «свободівця», чи за рекомендацією «свободівця» не виграє ні одного тендера та не отримає жодної бюджетної копійки. Ба більше, якщо я захочу когось на тендері провалити, мені достатньо рекомендувати цю фірму виконавчим органам влади.
Ви виступаєте за сам факт встановлення пам’ятника як такого чи за конкретний проект? Тобто за проект, який передбачає часткову вирубку дерев, перенесення дороги та інших комунікацій, витрату чималих для міського бюджету коштів.
Як депутат міської ради можу висловити думку депутатського корпусу міськради, яка полягає у двох тезах: пам’ятник повинен бути, він має стояти на площі Святого Юра. Більше нічого міські депутати не стверджували і не вказували. Ми тут не є фахівцями.
Зокрема, не можемо фахово оцінювати, який це має бути пам’ятник, у якій частині площі він має стояти, як мають прокласти комунікації. Це все справа фахових середовищ, архітекторів, містобудівної ради, виконавчих органів міської влади та Церкви. Тобто депутати не впливають і не можуть впливати на жоден проект.
Тобто, коли ви як депутат і ваша фракції голосували за реконструкцію скверу, то не знали конкретно, за який проект голосуєте?
Міська рада голосувала за те, щоб передати всю площу Святого Юра під реконструкцію. Бо будь-яке встановлення пам’ятника потребує реконструкції.
Тоді не було зрозуміло, скільки саме смуг матиме дорога, чи йдеться про часткову вирубку дерев, чи про повну. На той момент ще не було до кінця сформованого проекту. Це буквально зараз на містобудівній раді протягом останніх тижнів нарешті ухвалили містобудівні обмеження.
Але тоді (у вересні 2014 року – авт.) була певна маніпуляція міського голови і його середовищ. Саме через його твердження міська рада тоді допустила помилку.
Так, оскільки Церква мала намір встановлювати пам’ятник за свої кошти, площу було передано під реконструкцію собору Святого Юра. Але після того хтось нашептав виконавчим органам (кому конкретно – я не знаю), і було ухвалено рішення виконкому, щоб і виконавцем робіт на площі зробити саму Церкву. Але законом це заборонено.
Тому, у підсумку, кошти, закладені на реконструкцію площі, пробували передати якійсь церковній громадській організації. Але й це абсолютний нонсенс, бо не можуть громадські організації оперувати бюджетними коштами, ще й проводити реконструкції.
Тому, зокрема з моєї ініціативи, цю схему було поламано. Та й самій Церкві не були потрібні функції виконавця робіт з реконструкції, вона не може виконувати ці роботи навіть з погляду закону.
У підсумку, 30 мільйонів гривень на реконструкцію площі, за пропозицією міського голови, було розподілено між комунальними підприємствами «Зелений Львів», «Львівавтодор», «Львівсвітло» тощо, тобто між тими, які проводили б інфраструктурні роботи за кошти бюджету.
Остаточного проекту на момент виділення коштів ще не було, тож звідки взялася сума 30 мільйонів гривень, як її визначили?
Це була пропозиція виконавчих органів влади – виділити 30 мільйонів гривень на реконструкцію площі. Ми прекрасно розуміли, який обсяг роботи треба здійснити, що це і перенесення дороги, комунікацій, тобто сума має бути немала.
Але ця сума умовна, як і більшість цифр у бюджеті. Бо після проведення тендерів та робіт коштів може або не вистачити, або навпаки – не всі використають.
Загалом це проблема кожного бюджету – безвідповідальність за його виконання, як дохідної, так і розхідної частини. Ми абсолютно свідомо проголосували за ті 30 млн грн, але використання тих коштів залишається за виконавчими органами влади. Бо саме вони виконують роботи, розробляють проектно-кошторисну документацію тощо.
На вашу думку як голови бюджетної комісії, наскільки може ще збільшитися вартість будівництва? Активісти, які виступають проти цього проекту, уже знайшли невідповідності в кошторисах. Так, у декларації про початок виконання будівельних робіт кошторисна вартість – 31 млн 750 тис. грн. А в експертному звіті ДП «Укрдержбудекспертиза» у Львівській області станом на 1 червня ще було вказано суму в поточних цінах – 29 млн грн 420 тис. грн.
Сума може мінятися в проектно-кошторисній документації, якщо буде замінено якісь матеріали або під час будівництва з’явиться потреба в непрогнозованих додаткових роботах. Це нормальний процес. Бо бюджетні асигнування – це не гроші, а тільки право витрачати кошти.
Буває, що частину грошей не використовують, і ці бюджетні призначення перерозподіляють. Але наші розпорядники бюджетних коштів навчилися працювати так, щоб використати максимальну кількість асигнувань. Це означає не зробити, а освоїти. Це системна проблема в Україні, що ми не будуємо, а освоюємо кошти.
Активісти, крім того, знайшли багато інших порушень. Наприклад, роботи вели вже тиждень, а в паспорті об’єкта не було вказано генпідрядника, бо на той момент його офіційно ще не затвердили. Або ж дата на номері декларації про початок робіт не збігалася з реаліями. Фактично тиждень роботи вели без дозволів. Це вина виконавчих органів? Хто влаштував цей безлад?
По-перше, безлад є у всьому – і у всьому в місті, і в усій країні. Тому що це дозволено нашим законодавством. Так, вони там рили як без дозволів, так навіть без бюджетних призначень на ці речі. Хто собі це дозволяє? Напевно, той, хто має індульгенцію на беззаконня.
Проконтролювати, хто, що, для чого це робить – нереально. Бо, наприклад, ми не знаємо, чий це є конкретний бульдозер – чи Галицької райдержадміністрації, чи генпідрядників – турецької ONUR, чи «Львівавтодору». Кожен може переводити стрілки. Бо 25 млн грн з тих 30 мільйонів було розписано між комунальними підприємствами, які повинні були здійснювати ці роботи. На сьогодні я, наприклад, не знаю, хто їх виконує.
А це все виходить з того, що місцеве самоврядування в Україні – фікція. Проконтролювати мені як депутату це нереально. Бо звернення депутата в прокуратуру нині нічим не відрізняється від звернення будь-якого українського громадянина.
«Виконавчі органи міськради свідомо гальмували цей проект»
Наскільки для вас безстроковий протест через вирубку частини скверу заради реконструкції площі є аргументом, щоб призупинити реконструкцію і переробити проект?
Мені цей протест здається дуже дивним. Бо цей проект реконструкції з перенесенням дороги переміг ще 2010 року. Але лише тепер несподівано зав’язався конфлікт.
Аж три роки тривало листування з міською радою на тему проекту і як його реалізовувати. У відповідь виконавчі органи міської ради пускали переписки по великому колу. Коли я, зокрема, включився в процес, ми почали його підганяти.
Як на мене, виконавчі органи міськради свідомо гальмували цей проект. І не відкидаю, що цей протест запущено саме з боку міської влади, щоб не встигнути його завершити до кінця липня.
Адже, якщо розібратися, що за люди серед тих активістів, то частина з них, наприклад організація «Еко-захист», збирається в офісі «Самопомочі». На зустрічах між сторонами конфлікту з боку захисників скверу я бачив працівників Інституту розвитку міста, а це комунальна установа, яку заснував Андрій Садовий.
Також часто захисники скверу зустрічаються в комунальній «Урбан бібліотеці». Без благословення виконавчих органів ніхто не дозволить організаціям, які виступають проти дій міської влади, збиратися там.
Якщо глянути на дописи в соцмережах нардепа від «Самопомочі» Ірини Подоляк чи на позицію начальників управління культури міської ради та управління охорони історичного середовища Ірини Магдиш та Лідії Онищенко, то вони відверто проти цього проекту. Не думаю, що ці люди абсолютно незалежні від міського голови. Незадоволений проектом і Юрій Криворучко, який був головним архітектором Львова. Зауважу, його фірма виграла тендер й отримала 160 тисяч гривень за проект реконструкції Митрополичих садів. Згідно з цим проектом, пам’ятник мав стояти в садах.
А який сенс Садовому і всім виконавчим органам цей проект затягувати, щоб спробувати просунути альтернативний проект, у тому числі з пам’ятником у Митрополичих садах?
Я не можу сказати, для чого вони гальмували. Можу лише сказати, що міський голова був членом конкурсної комісії. І що було обрано два проекти, автори одного з них не захотіли вносити зміни, тому залишився один проект до реалізації. І протягом трьох-чотирьох років усі органи виконавчої місцевої влади пускали цей проект по великому колу. Є томи листування між Церквою, авторами проекту й міською владою.
Увесь цей процес викликає в мене аналогію з процедурою ухвалення змін до закону про вибори до місцевих органів самоврядування, коли за п’ять місяців до виборів його досі немає. Я вважаю, що спеціально було подано чотири закони на розгляд, потім ухвалено зовсім недолугий закон у першому читанні. Все роблять для того, щоб скандалом про недолугість тих законів перебити інший скандал і, в підсумку, залишити старий закон.
Є претензія активістів, що не було проведено громадських слухань, на яких львів’яни голосували б за цей проект.
Це все дуже натягнуті демагогічні твердження. Я особисто як депутат брав участь у чотирьох зустрічах з мешканцями міста в різних районах. Там було до півтори сотні осіб. Усюди було показано ролик з проектом реконструкції. Жодного обурення я там не почув. Це, звичайно, не можна назвати вибіркою, але є показником.
На позаминулій сесії ми поклали на стіл міському голові більше ніж 17 тисяч звернень, зібраних у львівських церквах, де звучить вимога не затягувати будівництво пам’ятника на площі Святого Юра.
Також є звернення від трьох десятків представників львівської інтелігенції, серед яких усі ректори львівських ВНЗ. Зокрема, ректор Лісотехнічного університету зробив висновки щодо тих дерев. Це люди, які чогось досягли в житті та заслуговують, щоб їхню позицію було почуто.
Ще були аналогічні звернення від близько сорока народних депутатів.
Тому я говорив тим активістам: якщо вони апелюють до демократії, що голос усіх має бути почутим, то чому не чують тих 17 тисяч, які написали звернення за встановлення пам’ятника Шептицькому?
Але активісти не проти пам’ятника, вони проти вирубки дерев задля перенесення дороги. Тобто вони вимагають переробити проект, щоб дорогу не доводилося переносити.
Я не архітектор. Але коли намалювали цей проект, то пояснили: якщо не переносити дорогу, а пам’ятник поставити на площі, то це буде палець, навколо якого рухатиметься транспорт, а перед очима Шептицького будуть електричні тролейбусні дроти. Це буде щось на кшталт Дзержинського на Луб’янці.
На вашу особисту думку, чому не можна поставити пам’ятник всередині скверу між деревами чи в Митрополичих садах? Це дозволить узагалі не чіпати дорогу.
Шептицький – це постать масштабу королів, полководців, тобто людей, які формували націю. Їхня роль у будівництві нації є виняткова. І пам’ятники таким постатям у всьому світі ставлять лише на площах.
Ось уже десятий пам’ятник чи бюст Шептицького, наприклад, може стояти на подвір’ї школи, на другому поверсі міської ради, в Митрополичих садах. Але головний пам’ятник має стояти на площі. Це – історія людства: імператори, полководці, лідери нації завжди стояли на площах.
Тобто заради збереження історичної традиції можна пожертвувати деревами?
Мені симпатичний проект, коли є можливість об’єднати сквер з Митрополичими садами, тоді замість скверу з’явиться величезний парк.
Вигуки про вирубку дерев вважаю маніпуляцією. Бо зріжуть десь два десятки дерев, а посадять утричі більше. Тим паче, що кожне дерево має свій термін, і їх усе одно доведеться рано чи пізно замінювати.
Згадаймо історію із забудовою на Озаркевича, де міські депутати, зокрема «свободівці», дозволили собору Святого Юра віддати під забудову землю, прилеглу до колишнього шпиталю ім. А. Шептицього, який урешті забудовник зруйнував. Виявилося, зрештою, що було зруйновано пам’ятку архітектури. Шкодуєте про своє рішення?
У будь-якій країні має бути повага до приватної власності, зокрема до власності Церкви. І якщо Церква вирішила так розпорядитися своїм майном, то чому ми маємо бути проти.
Наголошую, що лише через півроку після голосування стало відомо через суд, що це є новоявлена пам’ятка архітектури. Я є економістом, а не архітектором, тому не можу визначити самостійно, що це пам’ятка архітектури.
Тим паче, у переліку документів до ухали сесії не було жодних заперечень, зокрема департаменту містобудування чи управління охорони історичного середовища. Бо є власник, який має право впливати на ці речі. На той момент власник не знав про історичне значення цієї будівлі.
Так само нині закидають Церкві, чому вона нічого не робить у Митрополичих садах, в їхній нижній занедбаній частині. Та бо немає права там нічого робити, бо ця частина належить місту. А місто про сади не дбає взагалі.
Розмовляла Мар’яна П’єцух, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ