Історична провина поляків
Йдеться про масове вбивство євреїв поляками у селі Єдвабне у Польщі під час Другої світової війни, в липні 1941 р. Довгий час офіційна пропаганда називала винуватців погрому німців, в зоні контролю яких перебувало Єдвабне, проте тепер стало відомо, що основну масу погромників складали поляки, які проживали в навколишніх районах. До війни у Єдвабному мешкало 1600 євреїв, що становило більше половини його населення. В червні 1941 року в містечко увійшли німецькі війська, а 25 червня місцеві поляки з мовчазної згоди німців розпочали масові єврейські погроми, звинувачуючи нещасних євреїв у співпраці з НКВД. Поляки вбивали своїх нещодавніх сусідів сокирами, протикали вилами, вирізали їм язики, виколювали очі, топили в ставку, рубали голови. Вбивали жінок, малолітніх дітей, старців, без огляду на благання та моління. Місцевий польський ксьондз відмовився зупинити кровопролиття, називаючи всіх євреїв комуністами. Після скоєного, гітлерівці, слідуючи своїй расовій політиці очищення східних теренів від євреїв, віддали наказ знищити тих євреїв, що ще залишилися живими. Але виконали наказ не німецькі військові, а місцеві поляки, які зігнали євреїв на центральну площу, а потім повели їх у сарай на околиці містечка, куди покидали тіла закатованих жертв. Там спалили їх разом - живих і мертвих.
Погром у Єдвабне не був єдиним випадком знищення євреїв руками поляків. Подібних випадків траплялося дуже багато по всій Польщі, в якій антисемітизм був традиційно вкоріненим ментальним явищем. Ізраїльські історики засвідчують часті випадки, коли вимучені євреї, яким пощастило пережити концтабори, поверталися до своїх домівок у Польщі і знаходили їх розграбованими польськими сусідами, які зустрічали їх з неприхованою ненавистю та криками: «чому ви досі живі?!».
До 2000 року вважалося, що масове вбивство у Єдвабному було здійснене німцями. Однак у 2001 р. американський історик Ян Томаш Ґросс опублікував книгу «Neighbors: The Destruction of the Jewish community in Jedwabne», в якій довів, що погром було вчинено місцевими поляками без німецької участі. Звісно ж, польські націоналістичні кола намагалися заглушити неприємну правду про історичні злочини власного народу, та ще й такі, як фактична участь поляків у Голокості - геноциді євреїв. Яна Ґросса звинувачували і в упередженості, і ставили під сумнів кількість вбитих євреїв, і наголошували на тому, що саме німці ініціювали погром. Популярними відмовками також стали звинувачення нещасних єврейських жертв у співпраці з НКВД та нібито участі у виселені поляків до Сибіру.
Однак тверезомислячі представники польської інтелігенції, які чудово усвідомлювали історичну вину співвітчизників, покаялися у історичному злочині свого народу. У липні 2001 року Президент Александр Кваснєвський та польська католицька церква офіційно попросили вибачення у єврейського народу за вчинений злочин. Однак, далеко не всі поляки вважають своїх предків винними геноциді євреїв, зокрема у Єдвабному, а навпаки - переконані у святості та непогрішності поляків. Для таких лише українці чи німці винні у злочинах, а навіть, якщо десь поляки й убивали євреїв, то винними у цьому були самі євреї.
«Польща подібна до Ісуса»
Для таких польських шовіністів Друга Річ Посполита у 1920-30-ті роки порівнювалася не з ким іншим, як з Ісусом Христом. Адже за їх твердженням, Польща була розіп’ятою між трьома імперіями, подібно до Христа, розіп’ятого на хресті. В 1930-ті роки польські шовіністи з трибуни парламенту риторично запитували: чому Польща, яка стільки страждала, не має колоній в Азії та Африці, як і належить європейській імперії? Саме через таку державну політику Польщі Гітлер отримав привід для вторгнення задля захисту німецького населення у Польщі. Показово, що Польща тоді виявилася жертвою німецької та радянської агресії, хоча за внутрішнім змістом мало відрізнялася від своїх тоталітарних сусідів. В 1930-ті роки Польща була авторитарною шовіністичною диктатурою, яка пригноблювала українців, німців, євреїв, порушувала права людини, морила людей у концтаборах та здійснювала жорстокі пацифікації мирного населення. А польські військові формування під час Другої світової війни за жорстокістю не поступалися катам з НКВД та СС.
Так чи інакше, очевидним є факт добровільної участі і навіть ініціативи поляків у геноциді єврейського населення в часи Другої світової війни. Адже, як свідчать історичні факти, нацисти коїли свої злочини не одні, а у цьому їм вагому допомогу надавали польські колабораціоністи. Поляків було непропорційно багато і у німецьких поліцайських частинах, і в охоронні німецьких тюрем та концтаборів, і серед зондер-команд, які полювали на євреїв, і серед есесівців. Як свідчать сучасники, більшість вояків дивізії СС «Вікінг» розмовляли польською. Всі ці обставини можуть навіть поставити на часі справедливі вимоги Ізраїлю щодо грошових компенсацій Польською державою кривд, знущань та геноциду заподіяного мирному єврейському населенню від рук поляків. Адже не може демократична європейська держава, член Євросоюзу надалі замовчувати власні національні злочини, не покаявшись і не заплативши за них.
То ж якщо польські шовіністи і надалі намагатимуться шукати винних у вигаданих через 70 років після війни «геноцидах» і роздмухувати антиукраїнську істерію щодо подій на Волині у 1943 році, поляки невдовзі можуть самі можуть опинитися у ролі підсудних і розділити разом з нацистами історичну відповідальність за Голокост євреїв.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ