Перш за все варто зазначити дві речі: по-перше, «Захар Беркут» – зразок доброго кіно, в якого є недоліки, а не поганого, але з низкою плюсів; по-друге, в цьому розборі я розглядатиму фільм як окремий твір, відірвано від повісті Івана Франка.
Почнемо з короткої загальної оцінки, що буде сформована з конкретних критеріїв.
Сценарій.
Він вийшов нормальним. Не прісним, не геніальним, просто працюючим, хоча й з цілою купою кліше. Але вони допустимі в рамках даного типу фільмів. Сценарій – 20/30
Режисерська постановка.
Тут все трохи важче. Одразу видно, що в Ахтема Сеітаблаєва та Джона Вінна, творців фільму є талант, але не вистачає декількох інших якостей. Ми обговоримо це детальніше трохи пізніше. Поки що ж можна сказати, що режисура вийшла на середньому рівні. Режисерська постановка – 16/25.
Робота акторів.
Вона виконана на достатньо високому рівні, зважаючи умови жанру. Питання виникає хіба що з приводу дублювання – фільм повністю знято англійською мовою, задля прокату на заході, і дубльовано українською. Саме якість дубляжу, місцями, дуже сильно заважає перейнятися грою акторів. Робота акторів – 15/20.
Операторська робота.
Вона нестабільна. Дуже. Місцями рішення доволі винахідливі, але місцями камера витворяє казна-що. І все було б добре, якби не одне «але», котре також буде згадане трохи пізніше. Операторська робота – 8/15.
Декорації, спецефекти, саундтрек.
А цей параметр творці вирішили викрутити на максимум: для «Захара Беркута» було створено більше трьох тисяч одиниць костюмів ручної роботи. Більше того, було збудовано макет велетенської ущелини, завдовжки у 200 метрів. Саундтрек підібраний дуже доречно: етнічні мотиви із упором на ритмічність. Єдине, що підкачало – спецефекти, котрі часом кидалися в очі, але було дуже небагато. Декорації, спецефекти, саундтрек – 10/10.
Загальна оцінка фільму «Захар Беркут» = 69/100
Тепер про плюси і мінуси. Одним з головних плюсів всієї кіно-картини є весь її другий акт, адже він чіпляє найбільше всього. Тобі просто не хочеться відводити очей від екрану під час цієї фази історії. Також варто відмітити колосальну роботу гримерів та костюмерів: одежа та броня виглядають настільки красиво, що іноді навіть із невеличким перебором. На цьому саме із плюсів картини – все. Але справа не в тому, що мінусів багато, а в тому, що більшість елементів фільму нейтральні, а описувати їхню «непоганість» не має сенсу.
З глобальними мінусами в картини ситуація більш цікава. На мій погляд, їх можна виділити всього 3.
Перший з них – недостатність бюджету. Не дивлячись на те, що він складає цілих 113,5 млн грн, його все одно мало. Два роки тому ми вже мали спробу зняти «Короля Данилу» із фортецями та битвами за 4 млн грн. Для порівняння, «Спартак» Стенлі Кубріка коштував 12 млн доларів, що за сьогоднішнім курсом склало би не менше 300 млн грн. Нюанс в тому, що Кубрік зняв «Спартака» у 1960 році. Тому можна зрозуміти, чому кошторису «Захара Беркута» не вистачило на всі задуми автори. Саме тому ми й маємо масу мікронедоліків, на кшталт дешевої графіки, і місцями загубленої цвітокорекції.
Другим ж мінусом фільму є те, що він не знає, чим хоче бути. І тут ми згадуємо про якості, яких не вистачає режисерам. Я кажу про впевненість, та мужність зробити чіткий вибір. Адже «Захар Беркут» постійно колихається між трохи наївною героїчною історією про лицарів, і жорсткою середньовічною повістю із кров’ю, та насильством. При чому, мені здається, що творці мали за мету зробити саме друге. Про це говорить, як мінімум, те, що у першій ж сцені монголи вбивають дитину. Але чи то через тиск студійних босів/держкіно, чи то через боязнь неприйняття українським глядачем такого підходу до екранізації Франка, Сеітаблаєв та Вінн нібито не дожимають і пом’якшують кінополотно.
Третій ж недолік уявляє в собі поєднання двох перших, і ім’я йому – монтаж. Складається враження, що через брак коштів, було вирішено пожертвувати темпом розповіді. В результаті чого в глядача вливають чан з експозицією за перші 20 хвилин фільму, не вдаючись в деталі. Це відбувається ще й тому, що фільм хоче бути епіком, але йому не цікаво показувати мирне життя. І тут в гру вступає монтаж: середня довжина одного кадру на цьому етапі дорівнює приблизно 4 секундам (я рахував), через що ви боїтеся моргати, аби нічого не пропустити. Така швидкість переключення підвищує між кадрами динаміку та рівень напруги. Вона доречна в екшн-моментах, а не під час романтичного діалогу.
Але чи роблять всі ці проколи неможливим до перегляду фільм «Захар Беркут»? Ні. Він все ще залишається достатньо міцною картиною із великим потенціалом, та добрим посилом.
У підсумку, скажу, що я не шкодую часу, витраченого на перегляд даної стрічки. Саме таке кіно просуває український сінематограф вперед. Саме після такого кіно починаєш вірити, що ми йдемо правильним шляхом. Саме на таке кіно варто ходити.
Микита Гаврилюк, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ