Про це у коментарі «Вголосу» заявила письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой.
«Велике щастя і підсилення для України, що закон Ківалова-Колесніченка нарешті визнано неконституційним. Однак, тепер нам необхідно ухвалити новий закон про захист державної мови. У Верховній Раді лежить аж три варіанти такого закону: №5556, №5669, №5670. На мою думку, найкращим варіантом був би ще один закон – таке-собі «вибране з усіх трьох», – зазначає письменниця.
За словами Лариси Ніцой, «свободівський» закон №5669 виписаний добре, але ще потребує доопрацювання, що визнають і самі автори закону. Добрі положення має і закон №5556, який дуже схожий на польський закон про мову. Проте йому бракує інспекції – контролюючого органу, прописаних штрафів і покарань за порушення цього закону.
«На мою думку, в Україні без цього не можна обійтися. Ми маємо і Конституцію, у нас є багато рекомендаційних місцевих проектів, але штрафів нема – і громадяни не дотримуються цього. Тому нам потрібна інспекція, яка контролюватиме. Це, до речі, світова практика», – каже Ніцой.
Саме така інспекція, додає Лариса Ніцой, прописана у найбільш розпіареному законопроекті №5670:
«Оцей останній закон називають «громадським», хоча жодного стосунку до громадськості він не має. Кажуть, нібито активісти писали цей законопроект, отже, до нього має бути найбільше довіри. Насправді ж – це помічники народних депутатів, а ніяка не громадськість.
У цьому законопроекті дуже багато небезпечних підводних мін. Стаття 1 пункт 2: статус української мови як єдиної державної не дає підстав для звуження мовних прав і потреб національних меншин. Це означає, що скільки б українська мова не була державною, ніхто не має права заперечувати обслуговування в громадських закладах України, до прикладу, російською мовою.
А так не може бути! Ця стаття перекреслює напрацювання усіх інших статей. Тут прописано, що видавництва повинні видавати книжки державною мовою не менше 50%. А в інших законопроектах тим часом – не менше, ніж 2/3 державною мовою. Більше того, у цьому законопроекті друковані ЗМІ мовами меншин прив'язують «до місць поширення друкованих ЗМІ» – тобто до всієї України! Чому не прописати це лише для територій, на яких проживають меншини? Отакі закручені речення поширюють негатив і послаблюють українську мову».
«Головною метою законопроекту про мову має бути консолідація суспільства! – продовжує Лариса Ніцой. – Треба так чітко виписати цей закон, щоб не можна було повертати його, як дишло. Прочитав – і розумієш, про що мова. Тому законопроект №5670 дуже небезпечний. Бо це просто новий закон Ківалова-Колесніченка».
Закон Ківалова-Колесніченка ВРУ ухвалила ще 3 липня 2012 року з численними порушеннями, які зафіксувала опозиція. Це голосування призвело до масових протестів, проти яких тодішня влада застосувала силу.
За скасування «мовного закону» Рада проголосувала 23 лютого 2014 року, однак тодішній голова Верховної Ради та виконувач обов'язків президента України Олександр Турчинов не підписав схвалений закон «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики»: за його словами, це «призвело б до загострення соціальної напруги та створило б умови для політичних спекуляцій».
У липні 2014 року із клопотанням визнати «закон Ківалова-Колесніченка» неконституційним до КСУ звернулася фракція ВО «Свобода» у Верховній Раді повним складом. Обґрунтовуючи неконституційність закону в цілому, нардепи заявили, що були порушені процедура розгляду й ухвалення закону, крім того – низка положень закону створює умови для домінування регіональної мови над державною. Також вони звернули увагу, що передбачений законом «вибірковий захист регіональних мов або мов меншин надає привілеї одним мовним групам (національним меншинам) і обмежує права інших».
У коментарі «Вголосу» доктор філологічних наук Ірина Фаріон також заявила, що можливе ухвалення мовного закону №5670-д знову заведе в неконституційне поле закон Ківалова-Колесніченка.
ІА "Вголос": НОВИНИ