Перехід на нову дату святкування Різдва – це лише один із видимих наслідків усунення похибки в обчисленнях та узгіднення церковного календаря зі світським. Зробити це, звичайно, слід. Але цього не станеться в одночассі.
Про це «Вголосу» розповів релігієзнавець Тарас Гринчишин.
Зміну церковного календаря треба починати з 1 вересня
Він нагадав, що світський календар із відліком років «від Різдва Христового» вже прийнято, за невеликими винятками, як основний в усіх державах, зокрема й у тих, де переважають інші релігії. Тож цілком зрозуміло, що й більшості українців, які належать до східної християнської традиції і нині ще дотримуються дещо застарілого церковного календаря, варто нарешті узгодити його з тим, за яким живуть на щодень.
«Трапляються твердження, що сакральний релігійний календар не повинен збігатися із тим, що в буденному вжитку. Так, мовляв, нераз є в інших релігіях. Але це прийнятно у тих випадках, коли такі базуються на різній астрономічній основі. Наприклад, мусульманський календар має за основу місячний цикл, юдейський – комбінацію сонячного і місячного. Але наш світський календар – сонячний. Обидва церковні календарі, або, що правильніше – стилі, довкола яких точиться дискусія – і юліанський, і григоріанський – складені на тій же основі і майже тотожні. Єдине, що юліанський містить давню похибку в обчисленнях тривалості року», – говорить релігієзнавець.
Тарас Гринчишин переконаний, що починати зміну календаря треба як слід – а отже, з першого вересня – дня, що започатковує так званий церковний рік, тобто увесь річний цикл нерухомих (що завжди припадають на ту ж дату) релігійних свят. Отож, те, що записане 1 вересня у церковному календарі (Індикт), але нині припадає на 14 вересня у світському, одномоментно «пересунеться» на 13 днів уперед і буде відзначене дійсно 1 вересня, а відтак – і всі наступні. При цьому всі 13 днів циклу із цього проміжку (пісне свято Усікновення голови св. Івана Хрестителя, іменини Адріана й Наталії тощо), у рік реформи одноразово просто «випадуть».
«У році, що минув, цього не зробили. Очевидно, що церква не була готова до такого кроку, але також не було вчасно, принаймні із середини року, а не – як ото зазвичай – із жовтня-листопада, висловлено відповідної суспільної вимоги. Натомість цьогоріч вже варто розпочати», – зауважує дослідник.
Загально вважається, що українським церквам, принаймні ПЦУ та УГКЦ, слід зробити це водночас, узгодивши справу між собою. Водночас на думку фахівця, попри розуміння необхідності, провід обох згаданих церков відкладає зміну церковного календаря через певні для них ризики. Так, у ПЦУ, ймовірно, не бажають зайво дражнити нинішніх вірних московського патріархату, які таку зміну можуть на початках сприйняти негативно і це стане для них додатковою перепоною для переходу до Православної церкви України.
«Також, якщо ПЦУ поміняє церковний календар, то, найімовірніше, перейде не на григоріанський, а на новоюліанський. Це третій вид календаря, винайдений рівно сто років тому. Відтоді його поступово прийняли дві третини православних церков світу. За дотриманням тривалості року він навіть дещо точніший від григоріанського, хоча щодо нерухомих свят наразі з ним цілковито збігається, а відрізняється головно тим, що рухомі свята (Великдень та залежні від його дати) святкуються так, як зараз, за юліанським – тобто часто дещо пізніше, аніж у Римо-католицькій, чи латинській церкві», – пояснює він.
У цьому разі, за його словами, УГКЦ може постати перед непростим вибором: чи змінювати рухомі свята за григоріанським календарем і синхронізуватися з римо-католиками, зокрема в країнах нашої численної діаспори, чи за новоюліанським – синхронізуючись із православними, зокрема українськими.
Аби не з москалями
У нашому суспільно-медійному просторі зараз відчутно великий тиск на керівництво церков, який, окрім цілком раціональних аргументів, часто зводиться до емоційних закликів «із усім світом» та «аби не з москалями». Проте не все так просто.
«Адже якщо Великдень – а саме він є найважливішим із християнських свят – ми відзначатимемо вже за новоюліанським календарем, то ж однаково це буде одночасно з росіянами. Тут у найближчі три роки точно нічого не зміниться», – попереджає Тарас Гринчишин.
Проте вже незабаром, у 2025 році, додає він, коли Великдень припаде на 20 квітня, він збігатиметься за обома оновленими календарями – і новоюліанським, і григоріанським – що наразі трапляється лише раз на кілька років. У тому ж 2025-му відзначатимуть 1700-річчя Нікейського собору – першого із Вселенських церковних соборів, на якому християни, власне, й домовились святкувати Пасху – у перший недільний день після першого весняного повного Місяця. Згодом, після церковних розколів формули визначення дати Пасхи зазнали змін. Однак, є надія, що очільники провідних церков світу до ювілею зуміють знайти певний компроміс і наново домовитись, коли саме відтоді спільно відзначати Пасху. Принаймні, перемовини щодо цього ведуться. Чи пристане до цієї домовленості московський патріархат або чи збігатимуться надалі (що теж можливо) узгоджені дати із Великоднем за юліанським календарем, якого він дотримується – ще не відомо.
Стосовно ж можливого, за аналогією з Новим роком, «подвійного» святкування Різдва, то нам, українцям, слід було б уникнути передусім релігійного розколу у календарному питанні.
«Деякі держави й церкви, які змінювали календар раніше, через це проходили. Досі по всьому світу є певні церковні групи, які не прийняли зміну календаря, залишившись «на маргінесі». Є досвід невдалих календарних реформ у наших греко-католиків міжвоєнного періоду і пізніших непорозумінь у діаспорі на Заході. Все це аж ніяк не сприяє церковній, а відтак і національній єдності. Тому певна поміркованість церковного проводу у цьому питанні є корисною», – каже релігієзнавець.
Він переконаний, що вимога термінового переходу на іншу дату святкування, навіть у відповідь на «виклики часу», є певним популізмом. Оскільки виглядає, що найлегше було б змінити дату святкування Різдва тим людям, які не є достатньо воцерковленими і для яких це свято має більше атрибутів світського життя – ялинка, застілля, подарунки та вихідний день, а не передбачає обов’язкову участь в урочистому Різдвяному богослужінні (яке, скажімо, недавнього 25 грудня відправляли – як дозволений єрархами виняток – лише в поодиноких храмах). А саме це пригадує нам першооснову усього барвистого й гучного святкування – прадавню подію земного Воплочення Ісуса Христа – Сина Божого.
Водночас припускає, що й після загального переходу на новий календар «старе Різдво» в українців таки залишиться, але вже не повноцінним святкуванням із родинним Святвечором та церковною відправою, а радше народно-обрядовим святом, що стане, як і нинішня забава на Меланки й Василя у «старий Новий рік», доброю нагодою підтримати давні традиції – зібратися у гарному товаристві, поколядувати чи пощедрувати, походити з вертепом чи козою... І ось це нас та ворожого сусіда якраз і розрізняє.
А коли прийде Миколай?
Коли церква ухвалить рішення про перехід на новий календар, то на 13 днів уперед переведуть і майже весь згаданий цикл нерухомих свят від 1 вересня до 31 серпня – Господських, Богородичних та днів святих, що зазвичай святкуються як іменини.
«Єдині свята, які б не повинні зміститися, це на честь тих святих та блаженних, які жили й були проголошені такими стосовно недавно, вже за новим стилем», – говорить Тарас Гринчишин.
Він нагадує, що святих, як правило, вшановують у день їхньої смерті, тож, наприклад, свято Блаженних новомучеників УГКЦ, багато з яких віддали життя наприкінці червня 1941 року й були беатифіковані у 2001-му, пересувати з 26 червня на 13 днів немає жодного сенсу. Так само 1 листопада повинно залишатися днем поминання блаженного Теодора Ромжі та, сподіваємось, невдовзі – й Митрополита Андрея Шептицького.
А ось святий Миколай тепер приходитиме до чемних діток 6 грудня. Популярне свято «Романа» святкуватимемо 17 листопада. Празник Архистратига Михаїла зміститься з 21 листопада на 8-ме – тобто, на нинішнього «Дмитра». Натомість 21 листопада будемо мати свято Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Ще цікавіше буде зі святом Покрову Пресвятої Богородиці 14 жовтня, яке припадатиме вже на перший день цього місяця. Оскільки до цього свята прив’язано й кілька національних та державних свят, то держава мала б вчинити відповідний крок зі свого боку, аналогічно перенісши День захисників та захисниць України. Також варто подумати про перегляд нинішніх термінів усілякої звітності, оскільки якщо початок січня для більшості асоціюється із приємним розслабленням, то кінець грудня зазвичай сповнений поспіху й турбот. Погода, що часто панує у ці дні, теж має певне значення, однак це вже поза нашим впливом.
Дослідник каже, що поміж населення зараз бачимо як чимало прихильників зміни календаря серед осіб старшого віку, так і багато молодших, які противляться цьому. Все залежить від прагнення змін або, навпаки, сили звички та вміння її здолати просвітницькою працею.
Стосовно аргументу противників, що «в наших предків Різдво споконвіку було 7 січня і ми теж не поступимось», то він заперечує, що насправді за церковним календарем усі українці завжди святкували й святкують 25 грудня. За світським натомість Різдво почало припадати на 7 січня на сході України тільки з 1919 року, після розпаду російської імперії. Та й на заході, що довго перебував під владою Польщі та Австро-Угорщини, так припадає лише з 1901 року, а до того випадало на 6, а ще раніше – на 5, й навіть 4 січня.
Зате з 2101 року календарна похибка знову зросте й Різдво буде вже 8 січня.
«Тож якщо ми затягнемо зі справою переходу ще на 80 років, то доведеться пересувати увесь календар вже на 14 днів», – нагадує Тарас Гринчишин.
Читайте також у «Вголосі»: якою буває кутя та як її готувати.
ІА "Вголос": НОВИНИ