[media=153385,153386,153387,153388,153389,153390]
Від 12 червня 2014 року «Січ» міняла дислокації, бойові завдання і навіть офіційний статус (з батальйону – в роту). Втім, націоналістичний підрозділ зміг не лише не втратити, але зберегти і зміцнити намір до боротьби.
З цим всіх причетних до батальйону привітали політики-націоналісти, бійці «Січі» всіх ротацій, волонтери та представники Національної поліції.
Десятьом найкращим бійцям «Січі», одному з них – офіцеру Мирославу Мислі – посмертно, лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок вручив срібні перстні.
«Я думаю, наші герої ангелами з автоматами на небесах моляться за те, щоб ми довершили справу, за яку вони віддали найдорожче – своє життя.
Січовики не тільки справляються на відмінно із бойовими завданнями, але й ведуть просвітницьку роботу у школах, університетах, інтернатах. Саме так ми виграємо війну за свідомість українців», – зазначає Тягнибок і передає слово для вручення цінних відзнак командиру 4 роти «Січ» полку «Київ» Максиму Морозову.
Нинішній командир «Січі» на псевдо «Лютий» розповідає про кожного свого бійця, якому вручає відзнаку. В мирному житті підприємець з Волині, з рядового став командиром, який переконаний, що його обов’язок – знати своїх бійців досконало.
«Коли ти живеш і спілкуєшся з бійцями, які прикривають тебе і яких прикриваєш ти – ти повинен знати їх досконало. Психологічні особливості, сімейне життя, яке може вплинути на його діяльність та інше. Командир української армії повинен знати кожного свого бійця. Від цього залежить успіх нашої перемоги», – наголошує Максим Морозов.Командир розповідає, що «Січ» тримається на трьох китах: дисципліна, сухий закон і націоналізм. А ті, хто не дотримується таких правил – автоматично йдуть. Лишаються лише ті, хто може витримати це середовище, тому воно стає лише міцнішим.
Іван Калинич («Йончі») до війни вів активну громадську діяльність - органічно влився у націоналістичний рух, разом з друзями відновлювали молодіжно-патріотичну організацію «Сокіл», 2012-го став депутатом Львівської обласної ради. Коли ж почалася відкрита війна – за сімейною традицією (майже всі Калиничі були упівцями) пішов воювати за Україну. За рік служби пройшов багато гарячих точок і досі підтримує зв’язки з побратимами і завжди відгукується, коли їм потрібна допомога.«Війна міняє всіх. Хто сильніший – зможе залишитися собою, на жаль, не всі. Час ще покаже, але, сподіваюся, що мені це вдалося. На жаль, не всі повернулися живими, але вони дивляться на нас зверху і допомагають в цьому житті», – говорить «Йончі».
Доброволець Юрій Чорнота до війни навчався. З батальйоном був від початку і до важкого поранення. Час, проведений у націоналістичному формуванні він згадує з глибокою вдячністю.
«Батальйон «Січ» був одним із найважливіших подій, епізодів життя в моєму житті. Це час, це місце, це люди – вони зробили мене тим, ким я є сьогодні. Кінець грудня 2014 року – кінець лютого 2015 – це був найкращий період мого життя. І в цей період формувались і ви – ті, хто були пліч-о-пліч в окопах в Пісках. Дякую за те, що ви є».Для екс-заступника командира взводу батальйону «Січ», колишнього депутата Львівської міськради та бодібілдера Святослава Шеремета срібний перстень став приємною несподіванкою.На питання чи не думав галичанин, чи варто воювати за Донбас відповідає: я не син Галичини, а син України. Говорить, що після року війни йому не буде соромно говорити «ні», коли син спитає чи батько воював.
«У кожного своє сумління і треба дбати, аби воно було чисте. Я свідомий того, що наше сьогодні – це наслідок нашого вчора. Наше завтра – наслідок нашого сьогодні. Якщо ми сьогодні не зупинимо ворога, він або знищить наших дітей, або їм доведеться боротися з ним. Я не хочу перекладати це на них.
Мені було приємно спостерігати як багато побратимів поставили на перше місце не свої особисті інтереси, а поставили на перше місце українську націю і державу. Я бачив формується українське військо, як ми кожен день вчимося в вчилися в бойових умовах, набували досвіду. Найважче – втрачати побратимів. Важко зрозуміти, коли ти повністю віддаєшся українській державі і українській нації, але народ не підтримує, коли голосує на виборах. Втім, історія оцінить і поставить все на свої місця».
Володимир Брюховецький був депутатом Бахмацької районної ради, очолював Талаївську РДА, був волонтером, воював у добровольчому підрозділі «Карпатська Січ», а згодом знайшов себе у батальйоні.«Під час війни стало зрозумілим одне: виграти війну і будувати цю державу можна буде тільки тоді, коли при владі будуть націоналісти. Тоді нарешті ми зможемо жорстко вести себе на фронті припиниться «пінг-понг», взаємні обстріли і ми нарешті виграватимемо ідеологічну війну, а не програвати її як зараз. Бо ця війна гібридна і вести її потрібно так само. А націоналісти однаково комфортно почуваються і на фронті, і проводячи лекції чи інші просвітницькі заходи у школах, і у владних кабінетах», – каже Володимир і додає з посмішкою, що службу можна припинити будь-який момент – як тільки переможе національна революція.
Текст: Катерина Серко
Фото: Андрій Ковальчук, Лариса Лавренчук
ІА "Вголос": НОВИНИ