[media=152794,152795,152796,152797,152798,152799,152800]
12 червня його не стало. Сьогодні ж майже сотня колег, друзів та вдячних земляків провели шанованого історика в останню путь.
Володимир Миколайович Косик походив із Дрогобиччини, був професором, громадсько-політичним діячем, фахівцем з історії французько-українських взаємин, історії УНР та історії України періоду Другої світової війни. Також активно займався журналістикою, використовуючи псевдонім — Борис Марченко. Із 1962 року очолював Об'єднання українців у Франції, а останніми роками – Наукове товариство імені Шевченка у Європі.
Низка його фундаментальних досліджень з історії українсько-французьких стосунків та історії України в роки Другої світової стали виявом безмежної любові до рідної землі. Тож не дивно, що учні та колеги й нині згадують наставника із невимовною вдячністю та повагою:
«Професор Косик був надзвичайною людиною. Не лише професором з великої букви, а й видатним вченим, який досліджував український визвольний рух ХХ століття. Разом з тим, він був чудовим наставником, який завжди поважав і розумів своїх соратників, молодих студентів, яким дав путівку в життя і став для них науковим провідником. Досить тривалий час він очолював об’єднання українців у Франції – тож фактично будував усе громадське життя. Від початку Незалежності він об’їздив більшість західноукраїнських університетів, де навчав молодь зовсім безкоштовно. Найбільшою його заслугою перед сучасною Україною стало те, що підготував кілька десятків молодих істориків, які тепер проводять декомунізацію, борються за українську національну пам’ять. На загал, без нього, без його фундаментальної книги «Україна та Німеччина у Другій світовій війні», дослідження усього ХХ століття є неможливим. До останніх днів він видавав книжки, активно публікувався, давав інтерв’ю. Він був свідомий того, що це його місія, яку мусить втілювати до кінця своїх днів. До цього намагався залучати й молодь, яка мала б продовжити його справу. Таким чином передав естафету і створив собі послідовників. Ідеї, про які він говорив, і які він творив на початку 90-х років, активно втілюються тепер. Декомунізація, ленінопад, політика національної пам’яті були пропаговані і закладені ним ще на витоках нашої Незалежності. Безперечно, це принесло гарний урожай. Він засіяв історичну ниву, давши поштовх до історичних досліджень, творення нових шкіл, продовження боротьби, яка триває і зі зброєю в руках, і на інформаційному фронті. Таким чином він підтверджував гасло бандерівців «Наша перемога – перемога нашої ідеї». Косик працював журналістом, перекладачем, поширював українське у Франції, Британії та навіть на Тайвані. Це була величезна постать, із якої вийшла ціла епоха. Він був фактично останнім із великих бандерівців, які боролися за Україну», - розповів «Вголосу» кандидат історичних наук, громадський діяч Микола Посівнич.
Колишній учень професора, а нині викладач ЛНУ ім. І. Франка Володимир Качмар згадує, що колись професор Косик був для студентів найвищим прикладом для наслідування:
«У професора Косика я слухав лекції у Вільному українському університеті Мюнхена. Нині ж завжди згадую про нього із великим захопленням. Я закінчував історичний факультет у радянський час, тож справжню українську історію доводилося зрідка вихоплювати із лекцій кількох професорів, які вміло доносили правду поміж рядків. Одним із таких був професор Косик: відкрито подавав донедавна заборонене, справді виховував нас патріотами України. Як людина він – дуже тепла, комфортна і розуміюча. Володимир Миколайович для мене залишився тим, хто давав знання і хотів передати свій життєвий досвід послідовникам. Згодом ми стали колегами у Львівському університеті. Відтоді теж пам’ятаю його надзвичайно доброзичливим, знаючим, великим патріотом України».
«На жаль, близьких приватних стосунків із ним я не мав, але трохи чув про цю постать від інших шанованих людей. Позицію Косика я дуже поважав, бо вона дозволила впевнено говорити про український національно-визвольний рух. Часто нам намагаються нав’язати, що ця боротьба була залежною від гітлерівської Німеччини, чи від когось іще. Натомість Косик власне на німецьких документах, будучи в еміграції, опрацьовував це питання і довів: наш рух не мав жодних втручань зовнішніх сил. Це був спонтанний рух українців за свою волю, без прив’язки до якогось фашизму. За це його варто шанувати найбільше, адже підтвердив, що бандерівський рух був абсолютно самостійним і незалежним, не був інспірованим якимись силами ззовні», - поділився із «Вголосом» відомий український поет та прозаїк Ігор Калинець.
Заупокійна літургія відбулася сьогодні у львівському Гарнізонному храмі святих Петра і Павла. Останній спочинок борець за волю України здобув на полі № 83 Личаківського кладовища.
ІА "Вголос": НОВИНИ