Навіть в  українських політичних середовищах можна почути думку, що антиукраїнські атаки в Польщі влаштовують польські крайнє праві, що реалізують, звичайно за гроші, вироблені Москвою сценарії. Але це не так. Все частіше до антиукраїнської риторики в польському суспільстві приєднуються високі державні мужі і в тому числі президент Польщі А. Дуда, міністр закордонних справ В. Ващиковський і рангом нижчі державні службовці, особливо це стало відчутним на початку листопада цього року. Територія Польщі зарясніла  антиукраїнськими лозунгами, а мітингуючі з правих середовищ, кресов”яків та ПіС, відкрито , на останньому мітингу, висували антиукраїнські лозунги і навіть територіальні претензії до України. І це в умовах російської агресії. Щось не хочеться вірити добросусідському курсу в політиці польського керівництва і перш за все перших осіб. Черговим актом, спрямованим проти  України, була заборона відвідувати цю країну С. Шереметі. Уже готовий список заборони в”їзду на територію Польщі  іншим  українським патріотам. Україна  і українці хочуть мирного співіснування, дружніх політичних, економічних та культурних взаємин, але частина польського політикуму та частини сус пільства, скочуються до реалізації, бодай частини, ідей та подій поверсальської Польщі. Очевидним є також, що В. Ващиковський взявся торувати, поки що дрібними кроками, шлях аналогічний його попередника — міністра закордонних справ Речі Посполитої-Ю. Бека чи його попередників. Як знаємо, історія винесла свій вердикт недолугій політиці санаційній Польщі. Але нам час заглянути в історію. Вже Ризький мир 1921р.з більшовиками перекреслив федеративну ідею Ю. Пілсудського. В 1920р. тривала польсько-литовська війна через те, що литовці встали на захист своєї території, на яку грубо претендувала Польща. Під тиском Ліги Націй, Литва змушена була підписати з поляками угоду в Сувалках і в цей тяжкий для Литви час, польська воєнщина на чолі з Желіховським та С. Шептицьким захопили Вільнюс і створили так звану Центральну Литву, а в березні 1922р. польський сейм утвердив інкорпорацію литовських земель у Польщу. Ще раніше, в грудні 1918р. поляки почали війну з ослабленою Нічеччиною. Польське військо, під керівництвом ген. Ю. Довбур-Мосницького, вигнало німців з Великого герцогства Познаньського у Великопольщі і Рада Амбасадорів віддала Гданськ з Помор”ям полякам. Правда, англійський прем”єр Ллойд  Джорж добився того, що Гданськ став вільним містом. Тривали повстання і бунти поляків у 1918- 19 21рр і у Верхній  Сілезії, що була поділена між німцями та поляками і останнім таки вдалося захопити промислові  райони Верхньої Сілезії. Щось подібне було і в Цішинській Сілезії, яка відійшла до Чехословаччини і лише частина до Польщі, але в часі окупації Чехії фашистами, Польща теж прийняла участь у поділі цієї країни і захопила всю Цішинську Сілезію. А в цей час у Парижі, на Раді Амбасадорів, лідер ендеків Р. Дмовський  та І. Падеревський підленько “обробляли” лідерів Великої Четвірки з метою передачі Східної Галичини Польщі, незважаючи на опір галицьких українців та Митрополита Андрея Шептицького. І 15 березня 1923р. Рада Амбасадорів, наслухавшись концертів Падеревського, визнала інкорпорацію Східної Галичини зі Львовом у склад Польщі. Ю Бек мріяв про польську гегемонію в Європі між Балтійським і Чорним морями. В 1934р. він уклав договір в Москві про ненапад, а 26 січня 1934р.- договір з фашистською Німеччиною.Він також добивався зменшення тиску союзників на Німеччину на Паризькій конференції. Це була недалека політика Ю. Бека та Ридза Сміглого і згодом Польща заплатила неймовірну ціну за свою близькозору політику. У міжвоєнний період польське політичне керівництво і польські політичні середовища активно роздмухували шовіністичний вогонь проти нацменшин, що проживали в Польщі і перш за все, проти українців та євреїв. Один з найбільших шовіністів від освіти заявив те, що він позбудеться українців за 25 років. Ендеція та Фаланга Б. П”ясецького різко виступали проти прав нацменшин, зокрема проти євреїв. По польських містах організовувалися лавкові гетта проти єврейських студентів і під тиском  переслідувань євреїв та антисемітської політики в цілому — 75 тисяч євреїв виїхали з Польщі  у Палестину. Українцям не могли масово покидати Батьківщину, а щоб якось зупинити шовіністичну політику польської влади,  ОУН взялася за зброю... Міністр В Ващиковський, очевидно, взяв старт, у своїй політиці, на копіювання політики свого попередника - Ю. Бека. Ставлення до України, Галичини та Львова- це підтверджує. 1-ше вересня 1939р. може знову повернутися до Польщі. Тепер знову зі сходу.

ІА "Вголос": НОВИНИ