Вони діяли у складних політичних надможливостях і все ж залишалися носіями національної ідеї і національного духу. Хтось мені може заперечити: всі вони допускалися багатьох помилок. Не заперечую, але тодішній світ України був набагато складнішим ніж сьогодні. Ось уже більше чверть століття Україна є незалежною державою і досі- слабкою. І президенти слабкі і їх уряди. Причина в тому, що і по-нині в Україні немає сильної, національно орієнтованої влади. Більшість політологів, громадських діячів, за винятком тих, хто стоїть на націоналістичних позиціях, бояться наголошувати на тому, що в Україні, у переважаючій її частині населення чи обивателів ще низька національна свідомість і в них переважає страх з боку відкрито ворожої частини українського суспільства, ще чимало українців є носіями обивательсько - кухонної ідеології, інші- ще не можуть звільнитися з-під російського “великобратерського” впливу, російськоі мови і комплексують синдромом меншовартості. Все це створює грунт для розмивання нашої державності Росією, для діяльності “гречкосіїв”, що дружньо голосують, за кілограм гречки, на замовленого кандидата в депутати. Кожний з обраних президентів України, в новітній час, не був носієм національного духа: ні Л. Кравчук, ні Л. Кучма, ним не став і В. Ющенко, на якого так покладала надію та сподівання краща частина українського суспільства, а тим більше ним не став В. Янукович і, як показали події останнього року і останніх днів, ним не став і П. Порошенко. Відповідно, такими ж, а можливо і в гіршому рахунку, є глави українських урядів. Щось подібне ми мали і в період національно- визвольних змагань 1917- 1921рр, коли ні М. Грушевський, ні В. Винниченко, ні С. Петлюра не змогли вчасно, а подекуди не хотіли, об”єктивно оцінити політичну та воєнну ситуацію на цей період. Загибель держави -не забарилася. В пострадянських державах теж є аналогічні проблеми, але вони не ідентичні Україні. Україна може лише мріяти про такого лідера, як президент Литви Даля Грібаускайте, чи лідерів інших прибалтійських держав. Вони не зачаровані на Кремль і їхня політика спрямована на укріплення національної безпеки та національної економіки. Нашим лідерам до такого рівня ще далеко. Тут можна зробити похибку на те, що Росія більше тисне на Україну, усвідомлюючи її геополітичне значення в Європі та й і в цілому світі. І все ж причина, знову ж таки, в низькій національній свідомості українських обивателів. За двадцять років незалежності, чимало вищих державних посад в Україні займали і займають громадяни неукраїнського походження , які ніколи не були, не є і не будуть носіями національної ідеї чи національного духа і Україна для них є лише тим золотим дном, що дає їм колосальне збагачення. Таких суб”єктів не цікавить сильна, вільна від корупції, Україна. Вона їм не вигідна. Чимало державних діячів, відкрито чи приховано, заграють з нашим одвічним ворогом - Росією і в цей же час зберігають свої гроші у західних офшорах чи прямо в банках західних державах, там же навчаються чи живуть їхні діти та онуки, які теж “люблять”Україну здалеку. В Ізраїлі такі діячі, зокрема, колишні регіонали, а нині лідери Опоблоку, або сиділи б по тюрмах, або ж торгували б зеленню в кібуцах. Ідеї Революції Гідності провладні вискочки і одвічні вороги національної України, спроваджують у корупційну прірву. Йде руйнація нашої державності, нашого національного, скріпленого великою кров”ю і гекатомбами жертв національного ідеалу, йде нахабно, нестримно і йде відкрито, незважаючи на протести народу і світової спільноти. Останні дні та останні події показали, що дії влади велуть до перетворення України в “бананову” республіку і маріонеткову, промосковську державу. Я не є прихильником призначення на високі державні пости чужинців. Наша нація має чимало талановитих і високоосвічених політиків і державних менеджерів найвищої проби, які зможуть вивести Україну з кризи і подолати корупцію. Чужинські легіонери виявилися лише тактичним ходом нинішньої влади. І як тільки чужинці почали діяти і мислити не у фарватері політики нашої влади, олігархів і проросійських адептів, тут же вони виявилися заледве не ворогами України. М. Саакашвілі разючий цьому приклад. І все ж безнадії нема. Підростає нове покоління, яке гартується у вирі політичної боротьби і активно заявляє про себе на київських вулицях та вулицях провінційних міст. Наприклад -в Одесі. Маємо і політичну, незламну стіну-наших фронтовиків та учасників Революції Гідності, які готові захистити Україну, її національну та політичну незалежність. Зрештою, влада сама своїми діями підносить національну свідомість українців на високий рівень. А зростання національної свідомості громадян, не обивателів, стане тим грунтом для народження справжніх національних середовищ і появу українського Вашінгтона.
ІА "Вголос": НОВИНИ