Чому Ніксон «програв» дебати Кеннеді
Беззаперечним законодавцем у сфері політичних дебатів справедливо вважаються Сполучені Штати. Саме там восени 1960 року пройшли перші теледебати між кандидатами на пост президента США Джоном Кеннеді та Ричардом Ніксоном. Окрім телебачення, паралельно дебати транслювали через радіомережу. І от що цікаво: близько 80 % телеглядачів визнали, що більш гідно виглядав Кеннеді, а для 80 % радіослухачів більш переконливим був Ніксон. Оскільки на початку 60-х у США практично в кожному будинку вже був телевізор, виборці віддали перевагу телебаченню перед радіо, тож кінцеву перемогу з мізерним відривом (49,7% проти 49,5%) перевагою здобув Кеннеді.
Напрошується логічний висновок: на загал не так важлива компетентність висловлювань, як те, наскільки достойно ти тримаєшся та впевнено доносиш непомітні посили. Саме після цього політичний бомонд звернув увагу на дослідження етологів: як інстинктивно впливати на людей заради досягнення бажаного результату. Простіше кажучи - як маніпулювати свідомістю, впливаючи на підсвідомість.
Біополітика і соціобіологія, альфа і омега
Попри величезне різнобарв'я природи, серед живих організмів простежується жорстка ієрархія. У зграї вовків чи прайді левів домінантом є найсильніша тварина - альфа-самець, якому мають безапеляційно підпорядковуватись усі, хто є на нижчих щаблях спільноти. Визначити «головного» можна на дуелі, або - в нашому випадку - на дебатах.
Якщо проводити паралелі між визначенням альфи в зграї та президентськими перегонами в Україні, постає питання: чи може очолити спільноту претендент, який на початку змагань не зовсім відповідає якостям альфа-самця, і що в такому випадку відбуватиметься далі? Як показують дослідження етологів, переміщення з найнижчої касти (омега) у вищу лігу (альфа) цілком можливе, якщо індивід застосовує досить неординарні методи, щоб виділитись і вплинути на оточення. На рівні інстинктів допускається швидке переміщення ієрархічними щаблями. Але в таких випадках необхідне постійне підтвердження своєї «елітності», бо можуть і декласувати.
Україна та квазідемократія
Україна довгий час була під зовнішнім управлінням (практично - окупацією) паралельно з тотальним винищенням загальнодержавних і регіональних еліт, а також знищенням історичної пам’яті, пов’язаної з українством. Такий геноцид тривав століттями.
На гребені «третьої хвилі демократизації» людської цивілізації (1974-1991 рр.) Україна у 1991 році здобула можливість рухатись самостійним шляхом, визначивши курс на демократичні засади взаємодії між народом, регіональними та загальнодержавними елітами і, звичайно, Президентом.
Та досить швидко виявилось, що поступ до ліберальної демократії західного взірця - справа далеко не проста. За ширмою демократичних перетворень проглядалася поступова регресія держав від демократії до авторитаризму. Приклад - Греція, Казахстан, Білорусь, Росія, Україна часів Януковича та багато інших азійських та африканських країн. Замість ліберальних демократій формувалися так звані «гібридні» - квазідемократії.
У нашому розумінні ліберальна демократія - це насамперед потужний середній клас, основою якого є малий і середній бізнес, наукова та творча еліта, добре розвинуті формальні та неформальні інститути, спроможні пригнічувати і нейтралізовувати прояви корупції. Та найбільш катастрофічним відкриттям для наших громадян буде те, що поступ до ліберальної демократії може тривати двадцять, тридцять чи навіть п’ятдесят років. В умовах України з тотально знищеною у ХХ ст. елітою і стертою історичною пам'яттю, такий транзит у часовому вимірі, найімовірніше, буде значно довшим.
За висновками міжнародних експертів, Україна перебуває на перехідному етапі з формалізованою квазідемократією. У таких умовах потрібні не секторальні, точкові реформи, розпочаті за президента Петра Порошенка, а тотальна модернізація еліт. Саме модернізація еліт (особливо регіональних) є базовою складовою у боротьбі з корупцією, а такі інституції, як НАБУ, НАЗК, САП, ДБР, є супутніми, хоча далеко не зайвими елементами. Складається враження, що ні особисто Петро Олексійович, ані його адміністрація до цієї важливої складової розвитку держави навіть не думали братися. Те саме можна адресувати і Кабінету Міністрів, і депутатам Верховної Ради. Якщо коротко схарактеризовувати ситуацію, що склалась на момент виборів Президента, можна констатувати: народ тотально розчарований станом справ у країні, в елітах на столичному рівні, але ще більше розчарування викликають місцеві та регіональні еліти, представлені вертикаллю Президента та центральних органів влади. Про модернізацію еліт ніхто і не думав, реформи зайшли в глухий кут, дотичні до владних повноважень виявилися корумпованими, а за фасадом демократії сховалась квазідемократія з олігархатом.
«Креатив» Зеленського та політичний капітал
Володимир Зеленський вчинив досить хитро та прагматично - не став чекати офіційного оголошення президентських перегонів, а розпочав свою передвиборчу кампанію ще у 2016 році. Ба більше - коли архаїчно налаштовані претенденти на «альфа-крісло» витрачали шалені кошти на білборди, плакати, рекламу на радіо та телебаченні, організацію шоу-з'їздів, пан Володимир робив практично те саме і отримував доходи, прибутки, дивіденди та аплодисменти.
Беззаперечною складовою публічної особи високого рівня є якісний політичний репутаційний капітал. Такий капітал накопичується роками, а втрачається за секунди. «Креативно» впроваджуючи тролінг політичних еліт України через стьоб у гумористичних шоу та серіалі «Слуга народу», експлуатуючи протестні настрої українців та маніпулятивно впливаючи на інстинкти мас (практично - зомбуючи їх), позиціонуючи себе як альфа-представника, новообраний Президент зумів накопичити суспільно значимий репутаційний капітал. Та поміркуймо, якої якості цей капітал? За такого способу формування і накопичення може йтися про фіктивний репутаційний капітал, який без штучної підтримки має властивість досить швидко знецінюватись.
Отже, щоб втримати владу у квазідемократичній державі з квазіполітичнним репутаційним капіталом є лише один шлях - дрейф у бік диктатури. За такої умови Україна опиняється сам на сам із значними геополітичними ризиками, особливо враховуючи агресивні апетити «російських братів».
Просто підсумок - про раду достойних
Приходити на найвищу посаду внаслідок накопичення фіктивного політичного капіталу в умовах зовнішньої агресії - не зовсім відповідає високим нормам альфа-представника. Не дуже хочеться вірити у в низькі моральні стандарти чи інші наміри нашого Президента, тож, вкотре апелюючи до постулатів біополітики, дозволю собі висловити дорадче міркування: у деяких видів тварин за певних обставин формується коаліція. Щось на зразок ради достойних. Чому б Володимиру Зеленському та його команді не подумати про формування такої Ради Достойних, куди б могли увійти кандидати в президенти, котрі здобули на нещодавніх перегонах понад 1% голосів виборців, а також Президенти України, які своїм служінням довели відданість нашій країні. Це вже був би крок до модернізації еліт, до накопичення дійсного (а не фіктивного) політичного репутаційного капіталу.
Андріян Фітьо,
політичний та економічний оглядач
Яна Ковальчук,
редакторка журналів «РІА-Львів» і «SPAсе»
ІА "Вголос": НОВИНИ