Минулий тиждень ознаменувався двома важливими подіями у сфері децентралізації, принаймні так це називає влада. Мова йде про оприлюднення перспективного плану формування територій громад Львівщини, а також погодження на засіданні Кабміну районного (окружного) рівня адміністративно-територіального устрою області.

Ці події супроводжувалися масованими атаками у ЗМІ про поліпшення життя вже і сьогодні. Мовляв, найбільша проблема у державі — це надто велика кількість органів місцевого самоврядування. Бо вони нічого не роблять і лише висмоктують гроші з бюджету. Ось якщо їх суттєво скоротити, то жити стане одразу набагато краще. Усе налагодиться само собою: дороги зробляться, школи відбудуються, економіка підніметься тощо.

Якщо у 2015 році у Львівській області було більше 700 місцевих бюджетів базового рівня (міських, селищних та сільських рад), то тепер будемо мати лише 73 таких бюджети. Тобто, на Львівщині за 5 років зникло або невдовзі після місцевих виборів у 2020 році зникне більше ніж 600 органів місцевого самоврядування базового рівня.

А пригадаймо, з чого починалася реформа місцевого самоврядування? У квітні 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України схвалено концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.

На першому підготовчому етапі реалізації Концепції (у документі зазначався 2014 рік) влада зобов’язувалася у ПЕРШОЧЕРГОВОМУ ПОРЯДКУ внести до Конституції України зміни щодо утворення виконавчих органів обласних і районних рад та розподілу повноважень між ними!!! І лише на другому етапі влада ставила у пріоритет проведення інституційної реорганізації органів місцевого самоврядування на новій територіальній основі, а також проведення місцевих виборів.

Проте ніхто не рубає гілку, на якій сидить. Уряди Яценюка, а згодом Гройсмана не були зацікавлені в ліквідації місцевих держадміністрацій і передачі реальних повноважень виконкомам обласних та районних рад. Натомість, влада вирішила змістити акценти з децентралізації компетенцій і повноважень на добровільне об’єднання громад, підкидуючи об’єднаним громадам, які пішли на перші вибори, субвенцію на розвиток інфраструктури, а також суттєве збільшення надходження ПДФО у розмірі 60 відсотків.

Попри це, навіть такий демократичний процес як добровільне об’єднання влада зуміла перетворити на фарс. На Львівщині адміністрація Порошенка пускала на вибори лише ті громади,  які демонстрували лояльність до чинної влади. Проте, якщо голова місцевої ради - ініціатор об’єднання - відмовлявся співпрацювати з чинною владою, то на таку громаду очікували довгі оббивання кабінетів чиновників. Яскравим є приклад села Куровичі Золочівського району, яке процес об’єднання розпочато ще у 2017 році, але через бюрократичні бар’єри та небажання голови сільради вступати в провладну партію так його і не завершило.

Коли ж на президентських і парламентських виборах перемогла політична сила, яка викрикувала про служіння народу, то процес децентралізації докорінно не змінився. Про ліквідацію місцевих держадміністрацій навіть не йшлося, а знову крайніми виявилися органи місцевого самоврядування. Чомусь у Міністерстві розвитку громад і територій, а також у Кабміні вирішили, що найкращою реформою є максимальне і бездумне укрупнення територіальних громад та районів, а по суті знищення місцевого самоврядування.

Якщо заплановано знищити велику кількість місцевих рад, то що потрібно для успішного результату? Очевидно, відсутність публічної інформації, оскільки в протилежному випадку це може породити суспільні збурення. Отож, усі перспективні плани Львівщини за 2019-2020 роки створювалися кулуарно в кабінеті одного-двох чиновників. Про ніяку дискусію не йшлося. Власне, через боязнь суспільного напруження адміністрація Зеленського на Львівщині і пішла на саботаж публічних консультацій та повне нехтування позицією територіальних громад, хоча це є однозначним порушенням Європейської хартії місцевого самоврядування та Методики формування спроможних громад.

Проте навпаки, такі дії влади викликали спротив у територіальних громад, що призвело до двох децентралізаційних Майданів у Львові, низки пікетів та перекриття міжнародних трас. Мені особисто запам’яталося, як представники громад шукали голову і заступників Львівської ОДА в адмінприміщенні на вулиці Винниченка, 18, а “слуги народу” переховувалися тим часом по кабінетах.

А що ж учорашня влада, а теперішня “стопроцентна опозиція” до Зеленського на Львівщині? А вона, зокрема депутатська більшість облради на чолі з БППістом Олександром Ганущиним, взялася підігрувати “ліквідаторам громад”.

Неодноразово в стінах обласного парламенту ініціювався розгляд питання про стан децентралізації на Львівщині, але завжди Олександр Ганущин персонально це блокував, або відтягував, або заговорював проблему. Замість гострих відозв до Президента та Кабміну, голова Львівської облради ініціював беззубі звернення у стилі глибокої стурбованості, які лише спонукали центральну та регіональну влади далі нехтувати правами територіальних громад. На одній з останніх сесій облради за вказівкою Олександра Ганущина депутатська більшість не спромоглася дати оцінку незадовільним діям керівництва Львівської ОДА (зокрема, голові Львівської ОДА Максимові Козицькому) щодо питання формування перспективного плану області.

Ну і цікавим є те, що скандальний варіант перспективного плану, який був надісланий 24 лютого на Кабмін, підписував колишній підлеглий голови Львівської облради за роботою в Асоціації місцевих рад “Ради Львівщини” Василь Лозинський — на той час перший заступник голови Львівської ОДА.

Отож,  ЩО Ж ОБІЦЯЮТЬ ГРОМАДАМ після ліквідації більше 600 органів місцевого самоврядування? Пропонується низка повноважень, які невідомо чи будуть підкріплені фінансовим ресурсом. Скажімо, чи зможе утримувати об’єднана громада школу, дитячий дошкільний заклад, лікарню, пункт швидкої допомоги, бібліотеку, народний дім, пожежну бригаду тощо на своїй території, і не просто в адміністративному центрі громади, а в інших населених пунктах? Чи зможе об’єднана громада здійснювати ремонт доріг місцевого і загального значення на своїй території? Чи буде покращення надання адміністративних послуг для мешканців, якщо ЦНАПи будуть в адміністративному центрі об’єднаної громади, а не в усіх населених пунктах? Чи зможе громада визначати зміст і якість пасажирських перевезень, якщо зараз такі повноваження переважно віддані виконавчій владі?

Стосовно коштів, яких стане більше у місцевому бюджеті, то я би не дуже на це розраховував, бо зазвичай, коли у державі відбуваються кризові ситуації, то центральний уряд має звичку запхати руку в кишені місцевим бюджетам. Останні приклади - це відшкодування за перевезення пільгових категорій населення, а також боротьба з коронавірусною епідемією. Також в уряді полюбляють дуже часто міняти правила гри у податковій та бюджетній політиці. Якщо зараз об’єднані громади отримуватимуть 60 відсотків ПДФО, то хто заборонить уряду в майбутньому забрати один з найефективніших податків?

ЩО ВТРАЧАЮТЬ ГРОМАДИ?  Як на мене, найголовніша проблема - це у багатьох випадках неадекватна втрата для громад місцевого самоврядування. Органи місцевої влади критично віддаляються від платників податків, а отже зростатиме простір для бюджетних зловживань. Громади матимуть менше можливостей на ефективне представництво у місцевих радах, а подекуди і взагалі будуть позбавлені такої можливості. Це може призвести до того, що малі за населенням адміністративні одиниці громади проведуть менше депутатів у місцеві ради, а відтак розподіл бюджетного пирога на території буде нерівномірним.

І останнє питання: КОМУ ВИГІДНЕ ЗНИЩЕННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ? Насправді, відповідь очевидна - центральній владі! Будь-який голова місцевої ради чи депутат є лідером громадської думки. Пригадаймо, як розпочиналися масові протести українців у минулі десятиліття? Маю на увазі Помаранчеву революцію 2004 року, мовний Майдан 2012 року, Революцію Гідності 2013-2014 років. Так ось, добре розгалужена і скоординована мережа органів місцевого самоврядування не давала можливості узурпації влади. Місцеві ради (обласні, районні, міські, селищні, сільські) виступали свого роду генераторами рухів захисту прав українців. Власне, на базі місцевих рад відбувалася координація активістів, волонтерів, створювалися загони самооборони тощо. Гадаю, ніхто не буде цього заперечувати. А тепер уявімо, наскільки легше владі буде домовлятися, чинити тиск і гасити різного роду протести, якщо замість 700 суб’єктів залишиться всього лиш 73 (додатково віднесемо сюди ще 7 районних рад і обласну раду)? Тому я і стверджую, що забагато місцевого самоврядування не буває. Натомість з рудиментом кучмівської епохи - місцевими державними адміністраціями - потрібно було попрощатися ще в минулому десятиріччі.

Думаю, громади очікує ще не одна підніжка від так званої децентралізації й багато обіцянок влади про “золоті гори” буде переглянуто, або скасовано. Також не забуваймо, що адміністративно-територіальний устрій базового рівня Львівщини у 73 ОТГ - це бачення регіональної і центральної влади, але останнє слово залишається за громадами. Поки не завершаться судові процеси у справах ліквідації місцевих рад, доти невідома доля перших місцевих виборів на новій територіальній основі...

P.S. На коллажі фотографії посадовців, які були причетні до формування перспективного плану Львівської області:

  1. голова Львівської ОДА Максим Козицький;
  2. голова Львівської облради Олександр Ганущин;
  3. перший заступник голови Львівської ОДА Василь Лозинський (2019-2020 рр.).

ІА "Вголос": НОВИНИ