«Ми, українці, просимо в тебе, любий святий, подарунків. Не для себе. Для дітей своїх. Щоб жилось їм краще та вільніше. І гідно.

Добрий Миколаю, любий святий. Допоможи нам, подаруй таку чарівну різку, щоб нею можна було вигнати з України усіх злодіїв, крадіїв ненаситних, хабарників і ошустів.

Дай нам сили і волі, щоб позбутись зажирілих на народному добрі чиновників, «слуг народу», що служать лиш собі і моляться тільки до своєї бездонної кишені.

Нехай чорт Антипко внесе у список найчорніших грішників тих, хто наживається на біді, хто знімає останню сорочку із знедолених, відмовляє у лікуванні недужим через брак коштів, обдирає як липку тих, хто не кориться, не годує чиновницьку ненажерливу братію. Вони не ймуть сорому. І не мають серця. Найбільшим подарунком для кожного українця було б зникнення із нашої землі цього бур’яну, що не дає нам жити. Якби ж ти їх зібрав у свій всеосяжний мішок і витрусив десь на далекому острові, де лиш птахи живуть… Ми б віддячили.

Любий Миколаю. Ти оберігаєш дітей, пильнуєш, щоб вони росли в щасті і добрі. Але нині в Україні тисячі дітей живуть поза любов’ю і добробутом, теплом і опікою. Тисячі українських дітей стали сиротами по всій країні через ординську навалу на Сході. Не забудь про них, прихили, захисти. Не забудь про недужих і знедолених, про тих, хто ще лиш на початку життєвої дороги, але змушений страждати.

Нехай небесне воїнство стане в обороні наших захисників на фронті. Це наша гордість, найкращі люди країни, які закрили собою Батьківщину від куль і снарядів лютого ворога. Врятуй захисників наших, заслони від біди і болю, від нещасть і горя. Подаруй їм свою любов і силу. Нехай повернуться додому усі полонені і заручники, що знаходяться в руках ворога. Їх чекають у сім’ях, їх чекають рідні та друзі, бойові побратими. Подаруй нам надію на повернення наших героїв. Подаруй їм найцінніше, що має людина – волю і життя.

Молимо тебе, всечесний Миколаю, про підтримку. Бо тяжко нам нині. Ворог вбиває наших героїв, свої запроданці торгують Україною, оббріхуючи рідну землю і народ свій та набиваючи кишені кривавими грішми. Надходить той час, коли постає питання про саме існування нашої держави. Не покинь у біді дітей своїх, святий отче! Дай нам сили і розуму, віри і надії.

Звісно, під подушку усе це не покладеш. Це не мандаринки і не рошенівські цукерки. Але без мандаринок і цукерок ми якось обійдемось, а без віри і розуму – ні».

P.S. Звісно, найкраще було б, якби ми самі собі дали раду із власними кровопивцями, захистили потребуючих, плекали своїх дітей. Але так виглядає, що без втручання вищих сил, допомоги святого Миколая, нам не впоратись… Чи ні?

Богдан Марциняк Волошин

Малюнок Олега Коваленка

-

 

 

    

ІА "Вголос": НОВИНИ