Рівно 111 років тому, цього квітневого дня у столиці Королівства Галичини і Володимирії місті Львові відбулася подія, яка стала знаковою у завершальному періоді нової історії України та започаткувала епоху збройної боротьби нашого народу за право бути господарями НА СВОЇЙ, БОГОМ ДАНІЙ ЗЕМЛІ.

Це вже потім була епічна доблесть Легіону Українських Січових Стрільців, армій УНР та УГА, бойовиків УВО та ОУН, вояків УПА та Дивізії "Галичина". А тоді, 12 квітня 1908 року, двадцятирічний син греко-католицького священика з Тернопільщини, який студіював філософію у Віденському та Львівському університетах, керуючись виключно політичними мотивами, випустив з револьвера чотири смертоносні кулі в цісарського намісника Галичини - польського графа Анджея Потоцького...

Одразу ж після скоєного атентату Січинський заявив конаючому сатрапу, що вбив його на знак помсти за кривди, заподіяні українцям підступною пропольською адміністрацією цієї території Австро-Угорської імперії, яку по праву галицькі українці вважали своєю батьківщиною.

Приводом до Чину юного патріота стало вбивство жандармами його земляка - українського політичного діяча, члена "Просвіти" Марка Каганця, який балотувався до австрійського парламенту, а також масова фальсифікація тих виборів місцевими чиновниками - здебільшого польського походження. Хоч відповідальність за цей акт непокори не взяла на себе жодна політична організація, однак його схвально сприйняли радикальні українські партії та громадсько-політичні діячі як у Галичині, так і в Наддніпрянщині.

Мирослав Січинський звісно добре знав, що після вбивства Анджея Потоцького його чекає жорстока розправа з боку імперських можновладців, але Всевишній був милостивий до нього. Австрійський цісар Франц Йосиф І, якому подали на розгляд справу про покарання українця, маючи добрий настрій після вдалого полювання, підписав документ про заміну смертної кари 20-річним ув'язненням.

А вже у листопаді 1911 року - за 7 років до знаменних історичних подій, коли внаслідок повстання Січових Стрільців над Львовом замайорів синьо-жовтий прапор і було проголошено Західно-Українську Народну Республіку, майбутній натхненник і керівник Листопадового Чину Дмитро Вітовський, який тоді був офіцером австрійського війська, організував втечу Мирослава Січинського з тюрми.

Кілька місяців втікач переховувався у прикарпатських селах, а відтак нелегально виїхав спершу до Норвегії, згодом до Швеції. У буремному 1914 році Січинський перебрався до США. Там він очолював українські громадські організації, редагував патріотичні емігрантські газети тощо.

У шістдесятих роках минулого століття - в період так званої "хрущовської відлиги" - Мирослав Січинський вперше відвідав Україну, однак на сьогоднішній день не знайдено його спогадів про цей вояж. Помер наш герой 16 березня 1979-го у будинку для людей похилого віку міста Вестленд, штат Мічиган. На той час йому виповнився 91 рік.

Так скромно завершив свій земний шлях Той, хто реалізував на практиці "Заповіт" Тараса Шевченка: "І вражою, злою кров'ю волю окропіте!" Більше того - не лише реалізував, а став живим прикладом для сотень тисяч, та вже навіть мільйонів українців, які взяли до рук зброю для боротьби за соціальну і національну справедливість!

І наостанок: сподіваюся, хтось та нагадає нинішнім кандидатам у президенти, що все так не буде - на кожного "потоцького" знайдеться свій "січинський".

Будьте уважні!

ІА "Вголос": НОВИНИ