10 вересня 2015 року я мав презентувати книгу на Львівському книжковому форумі, а увечері сидіти за святковим столом у мами у день храмового свята.
А провів я цей день у Печерському райсуді, який закінчився арештом і ночівлею в ізоляторі тимчасового тримання міста Києва.
Там я був фактично в одиночці без доступу адвокатів наступні 45 днів, а згодом переїхав напевно в найгіршу камеру на Лук‘янівці.
Суддя Карабань вирішив, що мій арешт невідворотній, бо я не проживаю в місті Києві, вказавши в анкетних даних мою кімнату в студентському гуртожитку в Тернополі, у якій я проживав один рік аж в далекому 1993 році.
Тому вчорашнє рішення Шевченківського суду щодо місця цілодобового арешту Стерненка за адресою казарми військової частини мене не здивувало.
Тільки раніше цією системою користувався Порошенко. А я на свої очі бачив переповнені камери учасниками Революції Гідності, добровольцями російсько-української війни, волонтерами.
Нинішній Президент попри те, що голосить про свою доктринальну фізіологічну відмінність із попереднім, узяв на озброєння тактику дискредитації, репресій активної частини суспільства.
І в цьому вони одинакові.
До речі, у нашій справі 31 серпня 2015 року було заарештовано за участь у мирному мітингу понад 30 активістів, більшість з яких були без жодних звинувачень і просиділи два місяці в ІТТ та СІЗО. Суд триває вже понад п’ять років. А головні організатори цього злочину спокійно сидять у зручних кабінетах на Печерських пагорбах.
Але допис не про те.
Коли одного разу, вже невдовзі, нинішнього гаранта виноситимуть з кабінету, мантри про «руку Москви» і нічого не можна робити, бо Путін нападе, не працюватимуть.
І тоді цілком можливо, що в сусідніх комерційних камерах Лук‘янівки два колишніх недогаранти матимуть вдосталь часу поговорити про те, що не можна кидати виклику нації, якою випадково довелося керувати...
ІА "Вголос": НОВИНИ