Понад 6 місяців Львів живе з новообраною міською радою та вчергове переобраним міським головою. Редакція “Вголос” поспілкувалась з Маркіяном Лопачаком, який впродовж цього періоду працює секретарем міськради. У чому полягає його робота, як депутати знаходять спільну мову з Андрієм Садовим та коли нарешті у місті з’являться е-квиток і сміттєпереробний завод? Про це - у матеріалі.
Довідка
Маркіян Лопачак народився 10 червня 1980-го року у Львові. У 2006-му його вперше обрали депутатом ЛМР. Після цього переобирали ще тричі поспіль — 2010-го, 2015-го та 2020-го. У 2013-2014 та 2015-2020 роках Лопачак очолював фракцію ВО “Свобода” у ЛМР. У 2014-у році був депутатом Верховної ради від ВО “Свобода”. 2015-го захищав Україну на російсько-українській війні. Наприкінці 2020-го депутати ЛМР 8-го скликання обрали його Секретарем міської ради.
Пане Маркіяне, як би ви пояснили пересічним львів’янам: у чому суть ваших обов’язків на посаді Секретаря Львівської міської ради?
Основне завдання Секретаря ради (як і, власне, Секретаріату ради) — організовувати роботу депутатського корпусу. Тобто повністю супроводжувати роботу депутатів, готувати всі документи, організовувати депутатські комісії і проводити засідання Львівської міської ради.
Це питання мені, до речі, ставлять досить часто. Бо сама назва посади - Секретар ради - залишилася ще із «совєцьких» часів і тепер не усім зрозуміла.
Логічніше було б казати не Секретар ради, а Голова ради — як це є у Польщі, наприклад.
У них є голова міста (міський голова), який керує всіма виконавчими органами. І голова ради міста, який організовує депутатський корпус. Тобто розподіл обов‘язків такий, як і в нас, тільки назви посад зрозуміліші.
Вже більше, ніж пів року, ви є на цій посаді. Як вам вдається знаходити спільну мову з Садовим? З огляду на те, що ваші погляди на розвиток міста суттєво відрізняються.
Дійсно, багато в чому у нас дуже різні погляди на розвиток міста. Ми з Андрієм Садовим знайомі з 2006-го року. І в нас за цей проміжок часу було багато гострих дискусій та розмов на підвищених тонах. Втім, наразі є бажання шукати конструктив з обох сторін. Деколи цей процес відбувається не надто швидко. Але станом на сьогодні робота йде. Для якісного функціонування ЛМР нам вдається знаходити спільне бачення.
Власне, з огляду на цю потребу у спільній роботі, чи вдається вам знаходити спільну мову з апаратом виконавчої влади міста? Чи реагує вона на ваші звернення та завдання? Чи не відчувається саботажу, я так сформулюю.
У перші місяці, коли в жовтні минулого року нова каденція почала свою роботу, були процеси “притирання”, як кажуть у народі. Приймали нові документи, за якими Рада буде жити наступні 5 років — це розмежування повноважень, це регламент та структура ЛМР, й так далі. Це було досить непросто, але в результаті всі дійшли до спільного знаменника.
Проте зараз з’являються нехороші сигнали у розрізі швидше не саботажу, а часткового ігнорування частиною виконавчих органів роботи обраних громадою депутатів. Власне, через це декілька тижнів тому я зареєстрував дві ухвали ЛМР. Перша має прояснити логіку виконавчих органів, які ігнорують виконання протокольних доручень сесій ЛМР. А друга ухвала - звіт виконавчих органів щодо невчасних відповідей на депутатські запити та звернення. Бо, якщо є сесія, якщо є протокольне доручення чи якщо депутат міської ради зачитує відповідне депутатське звернення від імені своїх виборців, мешканців нашого міста, я вважаю неприпустимим не давати відповіді на такі звернення.
Є проста річ - з цілого депутатського корпусу лише я працюю на постійній основі в ЛМР та отримую за це заробітну платню, бо обов'язки Секретаря вимагають постійної присутності на робочому місці згідно з законом та й зрештою кількістю цих обов'язків. Всі інші депутати - це люди, які працюють за основним місцем праці, займаються підприємницькою діяльністю, надають адвокатські послуги, тощо. Депутатською роботою вони займаються у вільний від основної роботи час. Можна назвати це своєрідним соціальним волонтерством, але кожен усвідомлював цей шлях, йдучи на вибори.
Натомість всі працівники виконавчих органів є найманими працівниками, які отримують заробітну плату за те, що працюють на благо громади міста. Депутати - це є такий місточок між чиновниками та громадою. І, якщо виконавчі органи ігнорують чи саботують депутатський корпус - це те саме, що працівник саботує представника роботодавця. Якщо працівник саботує громаду, яка взяла його на роботу, що має зробити у такому випадку ця громада, як роботодавець? Очевидно, просто попрощатися з цим працівником.
Ви наголосили, що подали ці ухвали нещодавно. Чи спостерігається тенденція до збільшення таких випадків?
Звичайно. Станом на сьогодні є така тенденція, негативна тенденція. Я зумисно зареєстрував ці ухвали. Тому, що люди, які ігнорують протокольні доручення сесії, депутатські запити та звернення мають публічно, перед громадою, представниками медіа та депутатським корпусом прояснити свою мотивацію.
Результати аудиту Держаудитслужби щодо Сихівської та Галицької РА про преміювання працівників. Як повідомляє ЛМР, йдеться про преміювання двірників під час локдауну. Своєю чергою Держаудитслужба наголошує на порушеннях та називає конкретні цифри. Пресслужба ЛМР заявила, що міська рада буде звертатись до суду з цього приводу. Чи ви в курсі цієї ситуації та чи вам відомо, що відбулось?
Я чув про цю ситуацію лише з медіа. Повноцінно її можна буде коментувати, коли ми побачимо повний звіт Держаудитслужби, коли його публічно представлять. Як тільки депутати будуть мати до нього доступ, ми прочитаємо, проаналізуємо та дамо свій висновок.
Те, що пресслужба міського голови так гостро моментально реагує на ці речі, є трішки політизований момент. Є робочі процеси, і якщо є порушники, то вони мають відповідати.
Що стосується двірників або медиків, то їх однозначно треба підтримувати. Тільки-от виконавчі органи мають шукати відповідні можливості, аби ці речі були юридично правильно зроблені. А не робити все поспіхом, лівою ногою, і тим самим створювати людям, які важко працюють в умовах пандемії — двірникам і медикам — незрозумілі проблеми.
Наскільки підзвітні депутатам саме районні адміністрації?
Коли затверджують кошти на окремі стрічки видатків, то зрозуміло, що районні адміністрації чи будь-який структурний підрозділ ЛМР не будуть йти до депутатів по погодження на кожен гвинтик чи кожну лопату. Ці кошти виділяють на структурний підрозділ і є правила, за якими підрозділи їх використовують. Якщо ж керівник певного підрозділу вийде за ці рамки, то буде відповідати перед законом.
Як стало відомо нещодавно, у першій десятці чиновників місцевого самоврядування за рівнем зарплат половина - заступники Андрія Садового. Як ви оцінюєте ситуацію з преміями топовим чиновникам та чому самі відмовились від премії?
Якби наше місто було серед лідерів розвитку хоча б в Україні, не кажучи вже про світ, то, звичайно, було б правильно додатково віддячити тим людям, які цей розвиток забезпечують.
Але зараз, погодьтесь, не та ситуація. Ми постійно говоримо про загрозу дефолту, про нестачу коштів на все: на медицину, на премії лікарям і медсестрам, на добудову садочків і шкіл, на ремонти доріг, каналізації й на все інше. У таких умовах всі ці космічні премії, м'яко кажучи, зайві та непотрібні.
Саме тому на початку діяльності цієї каденції міської ради, восени минулого року, депутатський корпус обмежив розміри премій, які можуть виплачувати чиновникам ЛМР — до 200%.
Це було тимчасове обмеження. Його приймали під час розгляду бюджету з однією простою метою — зрозуміти логіку та алгоритм, як керівництво міської ради надає ці премії. Тому, що середньостатистичний працівник ЛМР практично ніколи і не отримував 150-200% премії. Більшість отримувала премії в межах 30-40%. Водночас завжди був незначний відсоток тих, які одержували премії в шалених розмірах — до 600-700%. Тому, накладаючи обмеження, ми насамперед хотіли зрозуміти, чи це справедливо? Хто і як визначає, яким працівникам платити більше, а яким - менше?
Сказати, що різниці у виплатах – злочин? Напевне ні, не можна. Тому, що фахові люди, якщо вони якісно виконують свою роботу і дають хороший результат, мають отримувати хорошу заробітну плату. Але система нарахування цієї плати має бути прозорою, бо це – гроші громади, а не чиїсь власні.
Тепер треба говорити про результат, а не про процес. Накладаючи це обмеження, ми домовились, що через пів року почуємо звіт міського голови та звіт заступників - і тоді, можливо, переглянемо своє рішення. Однак ми, на жаль, не почули звіту. Ми почули інформацію в медіа про те, що Львів знову “відзначився”…
Чимало депутатів, зокрема й голова бюджетної комісії, говорять про ймовірність дефолту Львова. Наскільки ця перспектива реальна?
Скажу так: завжди є ризики, і ризики всього. Бути чи не бути дефолту - залежить виключно від депутатів міської ради, від міського голови та чиновників, які працюють. Справа в іншому. Ті проблеми, на які звертають увагу та наголошують депутати ЛМР, в тому числі — і голова бюджетної комісії, чиновники просто ігнорують.
Що стосується бюджету розвитку, то ми маємо ситуацію, коли не можемо доробити значну частину об’єктів, зокрема закінчити ремонт вулиць. Більша частина з них були політичними обіцянками однієї політичної сили напередодні місцевих виборів 2020 року. Але вибори минули — і від тих обіцянок замість їхнього виконання залишилась тільки купа проблем. Це така трішки популістична політична халатність.
З точки зору деяких пересічних львів’ян, ситуація виглядає так: через масштабні ремонти, які розпочались перед виборами, місто влізло у борги перед підрядниками. А тепер має віддавати ще й старі кредити. І грошей на все катастрофічно бракує. Чи правильний такий опис?
Він правильний, але лише частково. Треба врахувати, що COVID-19 приніс за собою дуже багато нюансів, які не всі одразу проявились. Ці локдауни, які були торік, вдарили по бізнесу. І починається замкнене коло. Бізнес простояв, не заплатив працівникам, а ті не мали змоги купити товар першої необхідності. Загалом просіла економічна ситуація.
Якщо говорити про бюджет розвитку, він наповнюється, перш за все, з продажу майна та землі. Люди не можуть дорого купувати, то і бюджет провисає. Якщо під час ковіду ми робили пільгу для частини підприємців, які орендують комунальні приміщення, то це теж відбилось на бюджеті. Ми мусили внести бюджетні корективи, і сотні мільйонів гривень в екстреному порядку розподілили для покращення медицини. Це теж треба враховувати.
Плюс кредити, про які ви згадали, та недороблені об’єкти, як наслідок політичних обіцянок без економічного підґрунтя. Воно все складає не надто радісну картину. Треба думати про те, як це виправляти. І виправляти максимально швидко.
Як ви прокоментуєте ситуацію з приєднаними громадами? Є нарікання і від мешканців, і від представників громад. Скаржаться на відсутність фінансування та незавершеність умовного “притирання” до Львова. Наслідком цього є й чимало юридичних проблем.
Що стосується приєднаних громад, то тут «притирання» з боку львівських чиновників не може бути в принципі. Це можливо тоді, коли починають працювати між собою різні інституції, умовно. Але коли треба прибирати сніг та вулиці, то тут не треба «притирання». Тут треба брати та робити.
Ряд міських управлінців тішились, що територія Львова збільшилась вдвічі. Але збільшились також проблеми - людські проблеми, які мають мешканці доєднаних громад. І які має вирішувати влада, якій громада делегувала такі повноваження.
У них вже немає сільських рад, і зараз ЛМР повністю несе відповідальність за порядок на цілій території Львівської МТГ. Зараз десь є ситуація краща, є десь гірша. Але пів року — це забагато, аби тільки думати, як ці процеси налагоджувати.
Чи можете прокоментувати судовий процес щодо виходу Малехова зі складу Львівської ОТГ?
Крім Малехова, наскільки я орієнтуюсь, є ще процес з містом Винники. Та й інші громади не надто задоволені, м‘яко кажучи. І всього цього насправді можна було уникнути.
Наведу простий приклад - місто Івано-Франківськ. Мер-свободівець Руслан Марцінків ще за рік до формування ОТГ об'їздив всі села, які мали увійти в одну громаду під його керівництвом, та домовився з ними. Вони знайшли компроміс. Відтак Івано-Франківська ОТГ утворилася і відразу почала успішно функціонувати. Всі щасливі, в усіх все в порядку.
А в нас, у Львові, на жаль, ніхто нікого не питав. І замість добровільного об‘єднання вийшло примусове приєднання. Тож і наслідки очевидні.
На вашу думку, наскільки успішно реалізуються такі фундаментальні проєкти для міста, як е-квиток та будівництво сміттєпереробного заводу?
Я б трішки виправив — вони не реалізуються, вони мають реалізовуватись.
Депутати ЛМР наголошують, що мають сумніви щодо того, чи вдасться ці проєкти втілити вчасно. З огляду на всі ці фактори: кадрові зміни керівників структурних підрозділів та фінансові проблеми, чи реально їх в заявлений термін реалізувати?
Я б не хотів давати прогнози про те вдасться чи ні. Це не від мене залежить, на жаль. Є люди, найняті для того, аби це зробити — очільники відповідних підрозділів ЛМР і їхнє керівництво.
Маємо прецедент з міським головою Андрієм Садовим, який ще у 2016-му сказав, що якщо упродовж 3 років він не збудує сміттєпереробного заводу, то йому немає чого робити у міській раді. Цей термін завершився у 2019-му. Проте, міський голова знову пішов на вибори, і львів'яни знову проголосували за нього та його обіцянки. Заводу, однак, далі немає. Я б хотів, аби в нас все було вчасно зроблено. Та боюсь, якщо ми з вами зустрінемось через 7-8 місяців чи рік, ваше питання ймовірно буде таке ж актуальне.
Щодо заводу - то я бачив багато гарних картинок та презентацій, але самого заводу немає. Я максимально конструктивний в цих питаннях. Мене не цікавить, хто саме працює над тим і як, мене цікавить результат. Якщо немає результату вже стільки років, якщо постійно зривають графіки, то про що ми говоримо взагалі?
Розмежування повноважень органів ЛМР активно просувають депутати. Андрій Садовий, судячи з усього, не в захваті від цієї ідеї. Якщо міський голова й далі буде перешкоджати тим чи іншим ініціативам, і власне реальному розмежуванню повноважень, чи готові депутати голосувати за його відставку?
Ухвалу про розмежування повноважень прийняли та підписали. Сьогодні заветоване тільки положення про департамент “Секретаріат ради”. Там кілька технічних нюансів. Я більш, ніж переконаний, що ці питання можна було б виправити швидко і без проблем. Але міський голова вирішив затягнути цю проблему та накласти вето на це положення. Це величезна втрата часу. А час - це найцінніше, що ми маємо в таких важких умовах, тому цих дій я не розумію.
Щодо можливого голосування за відставку: законодавство такий механізм передбачає, тож теоретично його можна реалізувати. Але наразі немає підстав про це говорити.
Питання до теми дня - скандал з олімпійцями та заява львівського каратиста Станіслава Горуни про спорт поза політикою. Як ви це оцінюєте? Крім того, Садовий заявив, що дасть львівським призерам (зокрема Горуні) квартири. Це, вочевидь, зроблять через рішення виконкому. Чи голосуватимете ви «за»?
Насправді дуже прикро коментувати такі речі. Я особисто зі своєю родиною вільний час вечорами, у прямому ефірі чи в повторах дивився виступи наших спортсменів. Вболівав з доньками та дружиною і щиро тішився нашим перемогам. Ціла країна вболівала за наших спортсменів, аплодувала їм, пишалася тим, що ці переможці - українці. А тепер отаке…
Не можуть бути ні спорт, ні культура, ні наука поза політикою. Ні тепер - у час війни, ні коли-небудь в принципі. В жодній цивілізованій державі. Ти або поважаєш і захищаєш свою країну, або ти просто не гідний бути її громадянином.
Прикро, що на 30-му році Незалежності ми досі про це дискутуємо. І я вважаю, що це провина державної влади насамперед - як минулої, так і теперішньої. Бо за стільки років, навіть після Революції Гідності, вона, на жаль, так і не спромоглася почати вести реальну національну політику.
Що ж стосується заяви міського голови про надання квартир.
Чи потрібно підтримувати наших спортсменів-медалістів? Однозначно так! А в нинішній ситуації? Не так однозначно…
Бо Станіслав Горуна, заявляючи, що «спорт - поза політикою», якось забув, що він сам є депутатом районної ради від партії «Самопоміч». А міський голова Львова є ексголовою партії “Самопоміч”. І тут виникло чимало питань.
Крім потенційного конфлікту інтересів, треба добре подумати, як проводити такі рішення. Бо це ж не від міського голови квартири, а від громади Львова. Чи згодна громада після такого скандалу на такі подарунки? Питання.
Чи станом на сьогодні я готовий підтримувати таке рішення на виконкомі? Ні, не готовий. Я не зрозумів Станіслава. Він хороший спортсмен, але його політична позиція, стиль, у якому написаний цей допис в ФБ — для мене, м‘яко кажучи, дивні.
Розмовляв Андріан Марчук
ІА "Вголос": НОВИНИ