Журналіст «Вголосу» зустрілася з митцем напередодні його подорожі на Схід країни і розпитала, чому їде на передову, що везе із собою і що думає про майбутнє України.
Пане Леве, знаю, що ваші ікони оберігають багатьох військових, не встигаєте писати для них… І тут ви вирішили самі поїхати на Донбас. Чому?
Дуже хочу поїхати. Вже давно прошу волонтерів узяти мене з собою. Але завжди автобуси переповнені речами, продуктами, яких потребують наші захисники, і мені не вистачає місця. Але я дуже попросив, щоби цього разу обов’язково взяли мене, бо не можу сидіти тут, коли там, на Сході України, гинуть наші герої. Не можу. Душа рветься... Хочу побачити їх, обійняти…
Поїдете не з порожніми руками? Що повезете з собою?
Через волонтерів багато разів передавав військовим намальовані образи Святої Богородиці, Ісуса Христа, Архангела Михаїла. Але цього разу бажаю поїхати сам. Хочу подивитися, як живуть там хлопці, про що говорять, думають. Може, пощастить – зустріну знайомих, подарую їм іконки.
А ще повезу на Схід пересувний іконостас, який, сподіваюся, послужить добру справу військовим. Бо молитва, як ми знаємо, лікує поранені тіла і скалічені душі. Сподіваюся встигнути і з оздобленням міні-каплички, яку розмістимо в мікроавтобусі.
Як вона виглядатиме?
Задні двері автобуса відкриватимуться, і можна буде побачити намісний ряд ікон. Ставимо столик всередині – і є престол, а вглибині – запрестольна ікона.
Із сином Михайлом, який допомагає мені в роботі, вирішили, що це буде образ святого Архангела Гавриїла або заступниці нашої Покрови Пресвятої Богородиці. І якщо військовий капелан захоче провести службу на блокпосту – мобільний бус-капличка стане у пригоді.
Автобус, до речі, волонтери вже привезли, залишилося намалювати. Бо часу замало, а самому складно. Навіть разом із сином не встигаємо втілити всі наші плани в життя. Спочатку думав запросити на допомогу інших художників, але вони довго малюють.
А скільки вам потрібно часу, щоби написати ікону?
Я можу написати за годину-дві. Чому так швидко? Бо знаю технологію середньовічного живопису, який є скоромальованим. До того ж люблю швидко працювати, бо якщо воно мучене-перемучене, то ікона душу втрачає.
Є такий вислів: ікона – це вчення Церкви у фарбах. А що для вас є ікона?
Скажу з позиції українця. Для мене ікона – це молитва. А кожна людина молиться по-своєму: хтось іде до Церкви, хтось молиться вдома, а я молюся, коли маю під рукою фарби і дощечку.
Пам’ятаю, колись до мене підійшла одна з моїх студенток і запитала: «Якщо ікона – це молитва, чим тоді є пейзаж?». Я відповів, що пейзаж – це також молитва, і портрет, і натюрморт…
Усе залежить від особливого стану душі художника, який виникає, коли малюєш, коли діє підсвідомість. Просте запитання: чому так світиться середньовічний живопис? Бо там є глибина, прозорість, молитва. А чому інші картини не світяться?..
Аналогічна ситуація і в музиці. Піаніст грає – люди плачуть… Головне, щоб митець, який пише, малює, грає, згорав у своєму натхненні… І тоді ангели прилітають…
Ви пишете ікони щодня. А чи був час, коли не могли торкнутися фарб?
Якби ви поставили мені це запитання рік тому чи більше, я сказав би, що в мене не буває такого. Але після Майдану, після 18 лютого, коли повбивали молодих невинних хлопців, перестав малювати. Як відрізало. Ненавидів себе за те, що я живий, а вони загинули.
Не пам’ятаю, скільки часу та пауза тривала, за деякими мірками – цілу вічність, а потім пішов пішки на Аскольдову могилу – і все, відпустило. Після повернення одразу намалював Аскольда, і на душі потеплішало.
Після подій річної давнини для багатьох українців ви стали одним із символів Революції гідності. Ви себе відчуваєте символом?
Мені не подобається, коли так говорять про мене. Я це сприймаю радше як жарт, бо прекрасних людей на Майдані було дуже багато. Всі ми звикли до того, що в нашому оточенні є люди підлі, злі, і це факт. А на Майдані був рай.Уявіть, навколо вас – 100 прекрасних людей, які вірять в Україну, допомагають одне одному… Така собі аура доброти і родинності, в якій я відпочивав. Це правда. І я щасливий, що серед цих прекрасних людей, з якими й досі підтримую дружні зв’язки, були і мої діти.
Одного разу ви сказали, що Бог любить сильних. Ви вважаєте себе сильною людиною?
Бог любить сильних й обраних. Щодо мене, то я був обраний. Бог мені все дає. Він мене любить: книжки виходять, виставки відкривають, ікони малюю… Все, що хочу, маю. І все це від Бога.
Але, напевно, і від невтомної праці?
Я давно вже нічого не роблю (сміється). Настільки себе люблю, що не можу робити те, що не приносить задоволення. Хочу – музику пишу, хочу – вірші, хочу – малюю.
Навіть до спілкування з людьми ставлюся вибірково. Намагаюся відмежовуватися від поганих, від тих, хто мене колись зрадив. Бо вважаю так: якщо тебе хоча б одного разу хтось підставить, він зробить це ще раз.
Чи є у вас слабкі сторони, риси характеру?
Є. Жінки. Люблю їх. У кожній з них – своя краса. І взагалі все прекрасне на Землi – вiд свiтла сонця і вiд кохання жiнки.
Імовірно, ця слабкість зіграла роль під час роботи над іконами Богородиці на кожен день року?
Саме так, бо жінка – це берегиня роду. Ось, погляньте. Поставлю перед вами два образи – Ісуса Христа і Богородиці. Кого оберете?
Напевно, Богородицю…
Ось! Богородицю! І всі так. Ви розумієте? Скільки був на ярмарках у різних містах, і всі купують собі Матінку Божу, берегиню. То є християнство, культ матері. І тут нікуди не дінешся. Це наша ментальність.
Можливо, ви задумали ще один масштабний проект?
Є такий, але, щоб його втілити в життя, мене треба клонувати. Торік я вирішив написати ікони на кожен день, але війна завадила. І тепер, коли вертаюся до проекту, я не можу розірватися, бо хочу допомагати й армії, і хворим дітям…
В одному з ваших віршів є такі рядки: «Ранок йшов собі поволі й ніс великі сподівання всім, хто щось колись хотів у чеканні без надії». Пане Леве, чого ви чекаєте від України?
Немає сумнівів, що ми переможемо. Майдан показав, що в Україні дуже багато патріотів, ми – сильна нація, яку не знищити.
Скажу більше: я трохи поїздив Європою і зрозумів, що в нас немає того внутрішнього егоїзму, який є у європейців. Великдень, Різдво, похорон, весілля – ми завжди разом і завжди з вірою та молитвою в серці. Саме це допоможе нам зберегти свою незалежність.
Тетяна Зеленська, «Вголос»ІА "Вголос": НОВИНИ