Якщо вірити дослідженням деяких наших істориків, саме на місці сучасного Знесіння Данило Галицький колись заклав перший камінь Львова. З того часу минули вже сотні років, утім зараз сказати, що мешканці цього мікрорайону живуть по-королівськи, направду досить складно.
Про життя у мікрорайоні, з якого, ймовірно, розпочався Львів, читайте у матеріалі ІА «Вголос».
Королівське минуле та некоролівське сьогодення
Знесіння – місцевість Личаківського району Львова, розташована між Кайзервальдом, вулицею Опришківською та Кривчицями. Саме тут колись й виросло наше місто. Принаймні так стверджували відомі львівські історики Іван Вагилевич та Ісидор Шараневич.
Зокрема, на думку одного із зачинателів «Руської трійці» Івана Вагилевича, колись на місці сучасного мікрорайону існувало поселення – Львівське городище. Тут, як вважав він, Данило Галицький і збудував найдавніший Львів. Свідченням цього є руїни дерев’яного замку навпроти Замкової гори.
Вже за сучасності, 11 квітня 1930 року, Знесіння внесли в межі міста. Зараз місцевість складається з двох частин – Старого Знесіння та Нового Знесіння. Розділяє мікрорайон високий пішохідний міст через залізничну колію Львів-Красне.
Тож чи живе найстаріша, а в минулому – найбагатша королівська місцевість Львова справді по-королівськи? Так чи інакше, карет ці вулиці вже давно не бачили. Натомість їздять автомобілі, й ті – лише там, де є якісне дорожнє покриття.
А колись на цій території були справжні королівські угіддя. Знесіння навіть вважали найбагатшою землею Галицько-Волинського князівства. Сьогодні ж, попри давню історію, у мікрорайоні є безліч невирішених проблем. З деякими з них мешканці Знесіння ведуть боротьбу вже роками.
«Відсутність дозвілля для дітей та халепа із супермаркетами»
35-річна Олеся мешкає на Новому Знесінні все своє життя. Жінка розповідає: скільки себе пам’ятає, за весь цей час покращень в мікрорайоні зовсім не застала.
Зокрема, як матір, її обурює, що на Знесінні практично відсутня інфраструктура для дітей та юнацтва. Діти не мають можливості розвиватися творчо та фізично: тут немає жодного гуртка чи басейну. Тож деякі батьки змушені виїжджати за межі району, аби прилаштувати дітей хоч кудись. Та не всі мають на це змогу.
«Загалом, для дітей молодшого шкільного віку та дітей, які відвідують садочки, в нас немає нічого. Жодних гуртків, жодних басейнів. Просто неможливо кудись дітей завести. Дозвілля для них тут майже немає. Діти проводять час хіба на дитячому майданчику, а батьки навіть не знають, куди їх прилаштувати для розвитку», – розповідає жінка.
Єдиним місцем на Знесінні, де, за її словами, дбають про дітей мікрорайону, є храм Пресвятої Богородиці Володарки України, що на вул. Новознесенській. За останні декілька років саме ця святиня стала центром соціального та духовного життя мікрорайону.
При цьому храмі є чимало безкоштовних дитячих гуртків, зокрема – карате, футбол, дзюдо, малювання, філія музичної школи та інші. Втім і цього недостатньо, аби зайняти дітей усього мікрорайону.
Крім того, на Знесінні немає жодного супермаркету. Найближчий до мікрорайону розташований аж біля АС-2.
«Із магазинами, супермаркетами у нас справжня халепа. Як таких, у нашому мікрорайоні їх просто немає. Маємо їздити в АТБ, що поблизу АС-2, чи на перехрестя Замарстинівської-Гайдамацької, де є ринок та супермаркет. Або ж ходимо у маленькі магазинчики в районі Рогатки», – каже Олеся.
«Маємо проблеми з транспортом, але нас не чують…»
Транспортна проблема на Знесінні, як і у багатьох інших мікрорайонах Львова, є однією із давно наболілих. Пані Олеся розповідає, що тут є всього 4 напрямки громадського транспорту – трамвай №6, маршрутка №20, маршрутка №19 та маршрутка №57.
До кожного із напрямків є безліч запитань. Зокрема, якщо говорити про трамвай №6, то не всі мешканці Знесіння мають вільний доступ до нього. Для тих, хто живе на Старому Знесінні або десь наприкінці Новознесенської, цей маршрут є абсолютно незручним. Адже, аби добратись до зупинки, мешканцям з цієї частини Знесіння треба щонайменше 40 хвилин йти пішки.
Мешканці також незадоволені графіком руху маршрутки №19. Кажуть, що зазвичай вона вщент заповнена людьми і на неї майже неможливо сісти.
«Дали нам 57 маршрутку. За неї також точилось багато суперечок, адже інтервал її руху – приблизно 1 година 10 хвилин. Хто буде чекати стільки часу на транспорт? Ніхто. Відповідно, цей маршрут є нерентабельним та збитковим. Ще 2-3 місяці так званої червоної зони, і він просто зникне, оскільки ним ніхто не користується», – додає жінка.
Через мізерну кількість транспорту, його незручний графік та відсутність низькопідлогових маршруток чи не найбільше страждають мами з дітьми у візочках, вагітні, пенсіонери та маломобільні групи.
«Про них абсолютно ніхто не подумав. Це питання багато разів підіймали, збирали підписи, але нас просто не чують. Для цих категорій населення наш транспорт просто не пристосований. Тому що низкопідлогових автобусів в нас немає, іноді запускають 57-ий маршрут як низькопідлоговий, але, знову ж таки, хто із цих людей буде більше як годину на нього чекати? Ні на 20, ні на 19 маршрутку також нереально сісти, бо вони завжди переповнені», – каже вона.
«Не можемо спати з відчиненими вікнами»
Нестерпний запах каналізації по ночах, неможливість спати з відчиненими вікнами, а потім – провітрити помешкання. З цими незручностями мешканці Знесіння змушені вести боротьбу вже роками.
Причиною смороду вони вважають застарілі міські очисні споруди «Водоканалу», що на вулиці Пластовій. Їх збудували більше ніж 60 років тому, і з того часу ніхто так і не зайнявся їхньою модернізацією.
«По ночах дуже часто смердить. Це настільки їдкий запах, що навіть при зачинених вікнах він проникає через будь-які щілини. Я живу в районі вулиці Новознесенської, і мені до очисних споруд, що на Пластовій, дуже далеко. Утім все одно запах чути. Ми не можемо спати при відчинених вікнах, і це страшно», – додає пані Олеся.
«Якщо збудують сміттєпереробний завод, чи модернізують очисні споруди?»
Крім того, мешканців Знесіння хвилює проблема сміття та будівництво сміттєпереробного заводу, що затягнулося вже не на один рік. Міський голова Львова Андрій Садовий пообіцяв збудувати завод на вулиці Пластовій просто на території очисних споруд.
Утім обіцянки нерідко залишаються лише на словах. Сміттєве питання у Львові порушували ще з 2006 року, і воно встигло не раз зіпсувати репутацію мера. Але, як воно заведено, чиновники починають щось робити лише тоді, коли трапляється щось жахливе.
Так, найбільшого резонансу проблема набула після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі у 2016 році, під час якої загинули люди. Тоді мерії нарешті стало зрозуміло, що потреба у будівництві нового сміттєвого полігону та заводу для переробки є особливо гострою.
Протягом року пошуків ділянки та інвесторів таки було ухвалено рішення збудувати сміттєпереробний завод на вулиці Пластовій.
Напередодні виборів у вересні 2020 року міський голова Львова Андрій Садовий пообіцяв, що сміттєпереробний комплекс на вулиці Пластовій запустять вже у 2023 році. За його словами, тоді якраз нібито вже завершили усі підготовчі роботи.
Втім станом на 2021 рік початку будівництва сміттєпереробного заводу так і не було.
Жителів Знесіння це питання особливо турбує. Насамперед вони переживають, що сміттєпереробний завод збудують, але ніхто не займатиметься модернізацією застарілих очисних споруд.
«До найбличого сміттєвого майданчика – пів кілометра дороги»
Крім того, за їхніми словами, загалом на вулицях мікрорайону є проблема із вивезенням сміття.
«Сміттєпереробний завод в нас планують побудувати, але при тому, у нас є дуже маленька кількість сміттєвих майданчиків. У нас забрали сміттєвий майданчик на вулиці Механічній біля «Автолюксу». Його перенесли в кінець вулиці Туркменської, і тепер люди з цілого мікрорайону зносять сміття туди. Вивозять його не часто, навантаження збільшилось у два рази, відповідно, майданчики завжди переповнені», – розповідає мешканка Знесіння Олеся.
Жінка підкреслює, що тепер, аби дійти до найближчого сміттєвого майданчика, їй необхідно здолати шлях у 500 метрів. До іншого – також йти приблизно 600.
«А є ж іще люди, які далі те сміття несуть. Відповідно, через це про ніяке сортування мови немає», – каже вона.
Через таку величезну відстань до сміттєвих майданчиків люди нерідко викидають побутові відходи просто на залізничну колію. Жінка розповідає, що там утворилось справжнє стихійне звалище, яке не лише має неестетичний вигляд, а й спричиняє гидкий сморід.
«Колись залізниця дуже дбала про свою територію: очищала її, прибирала від сміття, стригла траву. Зараз вона абсолютно захаращена. Відповідно, люди, аби не носити по 500-600 метрів сміття, скидують його на залізницю. Причому вони не просто виносять, а ще й вночі все це спалюють. Уявляєте, який там жахливий сморід та вигляд?» – каже жінка.
«Через розвантаження вагонів практично не сплять дві вулиці»
Також біля залізниці на вулиці Ратича є залізобетонний завод. Раніше там просто розвантажували вагони, а потім звідти на будови розвозили щебінь чи пісок. Згодом залізниця здала це місце в оренду компанії «Західавіабуд», яка, своєю чергою, збудувала там господарське приміщення, стоянку для розвантаження поїздів та бетонний мінізавод.
«Передусім, це взагалі порушення, бо до житлових будинків такий завод, за санітарними нормами, має бути хоча б за 300-500 метрів. А там до крайніх житлових будинків немає й сотні метрів, можливо, десь 30 хіба", – додає Олеся.
За її словами, розвантаження вагонів на цьому заводі відбувається саме вночі. Через це в мікрорайоні постійно стоїть страшний шум та гуркіт.
«Це не просто відкрили ті засувки і висипали. Це стукання лопатами, спеціальними відбійними молотками. Мій брат особисто займався цим питанням, писав на гарячу лінію, звертався у міськраду. В нього є відповіді різноманітних інстанцій, які підтвердили, що це незаконно, утім сказали, що зараз із цим нічого зробити не можуть. По ночах ми викликаємо поліцію, бо якщо в 4 ночі розвантажують вагони, дві вулиці не можуть спати», – обурюється вона.
«Дороги – це наш біль»
Не менш злободенна проблема Знесіння – бездоріжжя. В мікрорайоні є десятки неканалізованих вулиць, які, відповідно, не мають жодного дорожнього покриття.
Більше того, мешканці деяких вулиць ще у 80-х роках за свій кошт проклали каналізацію та водогін, утім дороги у них все одно немає. Мерія не дає дозволу самостійно робити дорожнє покриття, оскільки вся ця система вже давно застаріла.
«Дороги – це наш біль. Мою вулицю, наприклад, не дозволяють брукувати. Кажуть, що незабаром все одно будуть міняти інженерні мережі і нам все перекопають. Тож ми постійно живемо тим, що в нас суцільне болото і ями», – зазначає жінка.
Причиною болота на Знесінні також є й регулярні прориви води, через які вулиці стають непроїзними. Ці та інші проблеми в мікрорайоні поки що не вирішені, оскільки в міста немає на них коштів.
«Кілька наших вулиць були в проєктах на капітальний ремонт. Але, оскільки зараз відсутнє фінансування зі сторони міста, вони зависли. Начебто провели обстеження, казали, що нарешті будуть брукувати вулиці, міняти водогін. Але за останні два роки через кризу це питання затягнулось…» – підкреслює Олеся.
«Про припинення водопостачання ніхто не попереджає»
Пані Олеся розповідає, що на вулиці, де вона мешкає, не минає жодного тижня без аварійного вимкнення водопостачання.
«У нас так виходить, що є безліч вуличок, які примикають до вулиці Новознесенської. Відповідно, якщо десь на її початку стається прорив, усі вулички залишаються без водопостачанння», – наголошує мешканка мікрорайону.
Більше того, про це мешканців часто навіть не попереджають. Тож вони змушені цілу добу виживати практично без води.
«Про вимкнення води нас рідко попереджають, тож ми можемо без попередження сидіти без води з ранку до вечора. А у когось немовлята, ремонт... Не у всіх є криниці. Я, наприклад, у квартирі живу», – додає вона.
«Одного разу ми просиділи без світла 24 години, ще раз – 27 годин»
Слід зазначити, що із самим вуличним освітленням в мікрорайоні біда не надто велика. Утім є інша проблема – застарілі стовпи та лінії електромереж.
«У нас по електричних стовпах йде багато дротів, які мали б вже йти під землею за такої кількості меканців і будинків. Так дешевше. Утім при будь-якому вітрі чи стихійному явищі у нас постійно знакає світло. При вітрі дроти між собою дотикаються, іскрять, тож зникає фаза на цілій вулиці. Останнього разу в нас 24 години не було світла, ще раз – 27 годин», – каже пані Олеся.
За її словами, ці дроти вже давно застаріли і їх ніхто не міняє роками. Відповідно, часто у мешканців Знесіння «згоряє» техніка. Вони збирають підписи, пишуть скарги, утім на це ніхто не реагує, а збитків не відшкодовують.
«Я впевнена на 100 %, що, за документами, ці дроти мали б вже давно змінити на нові, а їх скріплюють. Відповідно, техніка, яка увімкнена в електромережу, горить. Одного разу у нас на цілій вулиці згоріло все – від мікрохвильовок до холодильників», – обурюється мешканка Знесіння.
Тож, як бачимо, міська влада не надто дбає про цей мікрорайон, попри величне королівське минуле.
А він, до слова, міг би стати привабливішим і для туристів. Чого лише вартий мальовничий ландшафтний парк «Знесіння». А ще там є величезна кількість визначних історичних місць, серед яких – церква Вознесіння Господнього, давньослов’янське язичницьке капище Світовидове поле та цвинтар Старого Знесіння.
ІА "Вголос": НОВИНИ