Олена Степанів, хорунжа Українських січових стрільців, чотарка Української галицької армії, історичка, географиня, громадська діячка, мати історика Ярослава Дашкевича. Постать Олени Степанів (Степанівни) стала культовою не лише для України. Її першою з жінок зарахували на військову службу у званні офіцера. Мало хто знає про те, що вона мала надзвичайну вроду, була моделлю для спортивного підручника, а марки із її зображенням продавались по всій Європі.
Прожила Олена Степанівна довге і складне життя — народилася 7 грудня 1892 року в селі Вишнівчик (Перемишлянського району, Львівської обласіь), у родині священика УГКЦ Івана Степаніва. Померла 11 липня 1963-го у Львові, переживши дві світові війни та сталінські табори.
Олена досягнула значних успіхів у науці, захистила докторську дисертацію у Відні, викладала історію і філософію у Львівській гімназії сестер-василіянок, стала членом Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка та членом АН УРСР, написала низку праць з географії.
У 1911 році Олена Степанів стала коменданткою коша січових стрільців.
Тоді Іван Чмола створив перший пластовий осередок, до складу якого разом з учнями академічної гімназії й торговельної школи ввійшли слухачки семінарії сестер Василіянок та студенти університету. Також у цьому році Олена Степанів долучилася до пластової організації. Учасниця пластового осередку Ганна Дмитерко згадувала слова, які почула на перших зборах: «Наш Пласт не має бути забавкою, а з нього має зародитися рідне українське військо».
Коли війна здавалася неминучою, Олена разом з іншими колежанками спробували мобілізувати українське жіноцтво діяти активніше. У 1912 і 1913 роках Жіночий комітет підготував дві відозви до українських жінок. Перша закликала долучатися до діяльности в секціях комітету, друга — складати пожертви на «потреби України».
Січень 1914 року. Олена Степанів стала коменданткою жіночої чоти при «Січових стрільцях Дівчата вчилися військової майстерности, стріляти з кріса, доглядати і перев’язувати поранених, слухали теоретичні лекції на військову тематику.
Жінка на великій війні
Наприкінці серпня 1914 року Степанів у стрілецькому однострої, підібравши волосся під капелюх, пішла у фотоательє знятися для стрілецького посвідчення. Фотограф упізнав у ній жінку і викликав поліцію. Завдяки Володимиру Старосольському, Степанів вибралася з поліцейської будівлі, сховавшись від натовпу, що звинувачував її в шпигунстві.
Роздумуючи про те, чому війна манила жінок, Степанів писала: «ми потрапимо бути жінками, матерями, товаришами в різних ділянках праці, не тільки послушними, але й творчими, не тільки виконавцями чиєїсь волі, але відповідальними одиницями, що самі комбінують, організовують та приводять у життя свої думки. Вміємо бути рішучими, меткими, відпорними, впертими й непоступливими»[
Російський полон
У російський полон вона вона потрапила 31 травня 1915 року під Болеховом разом із двома сотнями УСС.
У таборі Степанів якийсь час жила серед чехів, які негативно ставилися до українських добровольців.
Після полону Степанів більше не пішла на фронт. Син Ярослав Дашкевич згадував, що Олена не хотіла розповідати подробиці, чому вона не відновила військову діяльність, лише казала, що звільнення її з УСС — це «наслідок інтриг».
Відомостей про її дальшу кар’єру практично немає. Лише син згадував, що як членкиня Начальної команди Української Галицької армії,вона вела таємні переговори з Павлом Скоропадським, була організаторкою Листопадових днів 1918 року і пройшла бойовий шлях четарок УГА.
Після цих подій Олена здобувала освіту у Віденському університеті, стала докторкою філософії. У липні 1921 року вийшла заміж за підполковника січових стрільців, співорганізатора Української військової організації Романа Дашкевича. Повернулася до Львова. До 1935 року вчителювала в гімназії сестер Василіянок. З 1925 року зовсім відійшла від політичних справ.
У грудні 1926-го народила сина Ярослава. На допиті 1950 року Степанів розповіла, що 1926-го розлучилася з чоловіком і більше з ним не жила.
Цікавий факт, про який згадувала Лідія Лугова, колишня учениця й онука хрещеного батька Олени: Степанів мусила розстатися з тим, «кого серце любило. Це був професор Іван Чмола, з яким неждано через якусь малу дрібницю розійшлася перед вінчанням». Інших відомостей про особисте життя Олени немає.
ІА "Вголос": НОВИНИ