Харків’янка Лілія, яку з рідного дому до Львова вигнали рашисти, вчила українську мову в дитинстві, зі своєю бабусею, співаючи.
Ми сидимо у Шевченківському гаю, по завершенню спілкування у клубі розмовної української мови СпівРозмова. Півтори години ми співали українських пісень.
Рашисти зламали всі плани
І ось тепер Лілія згадує як ще зовсім маленькою співала з бабусею «Ой на горі два дубки», «Несе Галя воду» та інших українських пісень. Бабуся вчила її читати й писати українською. То ж, коли у школі вона почала вивчати українську мову як іноземну, з другого класу, то вже все вміла і знала.
Харків’янка майже увесь час перебувала у російськомовному середовищі. Але розмовляє українською гарно. Адже Ліля працювала менеджером і їй доводилося багато спілкуватися з клієнтами.
Але 24 лютого їй з сином довелося втікати з рідного міста. Розповідає, що того дня прокинулася о 5 ранку від вибухів. З вікна власної квартири Лілія побачила всі ті ворожі ракети, які летіли в Україну та падали на голови українців. До кімнати забіг син і повідомив, що почалися масовані обстріли.
«Мені було дуже страшно. Мене трусило», - зізнається вона.
Рішення про виїзд приймала протягом кількох годин. За її словами, ще зранку вона вагалася. Спочатку хотіла поїхати на залізничний вокзал, роздивитися там і розпитати що діється. Можливо, взяти квитки.
Проте, коли спустилася в метро, то зіштовхнулася з реальністю: метро не працювало, натомість на пероні почали облаштовуватися люди.
«Вони там були вже з песиками, з діточками. Надували матраци, ставили намети», - згадує Лілія.
Тому єдиним виходом для себе вона побачила повернутися додому, скласти валізу і разом з сином-студентом та песиком їхати прямо на залізничний вокзал. Там вдалося взяти квитки. І хоча поїзд прибув з запізненням, вони все-таки виїхали з Харкова.
Спочатку поїхали до Миколаєва. А потім – до Львова. Син Лілії сподівався, що зможе перетнути кордон. Адже його, студента-другокурсника Харківського національного університету імені Карамазіна запросив один з вишів Чехії на стажування. Він так мріяв про цю можливість поїхати на один семестр до вишу Європи. Проте рашисти зламали всі його плани.
СпівРозмова – співоча розмова
І ось ми сидимо у Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького у Львові, за партами столітньої школи зі села Бусовисько. Майже сто років у цій хаті навчалися діти, аж поки у селі не побудували нової школи. А ця - стала музейним експонатом.
Тут все, як було колись: старі парти, різки для нечемних учнів та парта для покараних, за якою треба стояти навколішки на гречці.
Нас сюди запросила етномузикологиня Анна Черноус. Саме їй належить ідея підштовхнути вимушених переселенців розмовляти українською мовою за допомогою пісень.
Ми співаємо. А після кожної пісні з’ясовуємо значення незнайомих слів, як от: хто такі жовняри чи усусівці, або ж що таке шабелина. До кожного пояснення йде ще й невеличка історична довідка. Ну бо як одним словом поясниш хто такі українські січові стрільці (усусівці у пісні).
Окрім того, після кожної пісні з’ясовуємо деякі нюанси: у кожній іншій місцевості тут саму пісню можуть співати по різному. Мова, в першу чергу, про слова пісень. Хоча нам всім роздали тексти, але де-не-де хтось зіб’ється на свій, звичний з дитинства варіант.
То ж кожного разу звучить:
«А у нас співають не так. У нас співають ось так».
Згодом переходимо на галявину коло церкви зі села Кривка та граємося в «Подоляночку» й водимо кривого танцю.
Цього року вперше за багато років під час Великодних свят на цій галявині було тихо й порожньо: через загрози бомбардувань всі масові традиційні гуляння скасували. То ж Обливаного понеділка тут ніхто не поливався і не гаював.
«А я про Обливаний понеділок дізналася тільки у Львові», - каже Лілія.
І додає:
«Я так хочу додому…»
Харків’янка зізнається, що кожного дня переглядає новини з надією, що почує про припинення вогню та зможе повернутися у рідний дім.
Але, на жаль, буквально вчора отримала звістку, що в будинок, в якому жила її сестра, вцілила російська ракета. На щастя, сестра з родиною також встигла евакуюватися. Але домівки вже нема.
То ж, поки тривають бойові дії, вимушених переселенців запрошують у Львові співаючи вивчати українську мову.
Заняття відбуваються щосереди з 14 00 до 15 30 у приміщенні школи зі с. Бусовисько (навпроти церкви зі с. Кривка) у Шевченківському гаї (Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького)
Обіцяли наступного разу співати «Батько наш Бандера».
Нагадаємо також, як повідомляв «Вголос», поспівати у Львові українських пісень можна у театральному центрі «Слово І голоС».
ІА "Вголос": НОВИНИ