Ця українська письменниця початку ХХ століття працювала народною вчителькою, дбаючи про освітнє й духовне підняття своєї нації. Зроставши у спольщеній родині й до 18 років навіть не знаючи української мови, усвідомивши свою національну приналежність та збагнувши всі кривди, яких зазнавав український народ, своїм подальшим життям вона героїчно «спокутувала свій гріх» перед власним народом.
Про цю значну постать в українській історії розповіла голова Львівської обласної організації «Товариство українок імені Ольги Басараб», доцент Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького Ярослава Ваврисевич, яка є засновником і невтомною організаторкою конкурсу молодих прозаїків імені Катрі Гриневичевої.
Пані Ярославо, розкажіть, будь ласка, про Катрю Гриневичеву, ім’я якої стало одним із незаслужено забутих імен української літератури XX ст.
Так, майже півстоліття її твори в радянській Україні не видавали, у літературознавстві їх не досліджували, лишень окремі дослідники, небайдужі до історії рідної культури, згадували у своїх працях… На той час, так званим «сообщением» №217 від 13.02.54 р. невідомо хто розпорядився вилучити зі всіх бібліотек твори К. Гриневичевої і знищити.
Також її дописи надійно заховали в спецфонди, і про цю письменницю можна було довідатися хіба що з короткої довідки УРЕ. Твори К. Гриневичевої там кваліфіковано переважно як реалістичні, але з модерністськими «тенденціями», іноді – з нахилами до містицизму. У таких «гріхах» звинувачували не одного поета чи прозаїка минулого, але про це хоч лайливими словами вряди-годи колись критика і згадувала, а про Катрю Гриневичеву не вважав за потрібне згадувати ніхто.
Якою була Катря як особистість, яким було її оточення?
Вона проживала в польському середовищі, але сім’я не втратила українських народних традицій, відчуття рідного коріння. Визначальним для себе вважала знайомство із живою мовою, її відчуття. Вона пише: «Це був той час, коли українська, а тим більше молитва, були санскритом для вуха (Гриневичевої). Почувши рідне слово, так схвилювало її, що за ним (словом), а саме за тим, хто говорив українською, ладно було іти аж туди «де стовпи небо підпирають». Саме відчуття належності до свого роду, поряд з іншими чинниками, змінили дівчину, яка до 18 років не знала рідної мови, створили українську письменницю, яку поет, перекладач, літературознавець О. Грицай назвав «володаркою слова».
Перебування Катрі Гриневичевої в Кракові сприяло формуванню її суспільних та естетичних поглядів. І все ж найбільше значення для формування Катрі Гриневичевої як особистості мало її проживання у Львові, куди вона переїхала 1895 року після одруження. Львів на той час був центром української культури.
Про те, якою ж була Гриневичева як жінка, письменниця, можемо відповісти, дослідивши записи її друзів, соратників.
З них ми бачимо, що це була гарна, вольова жінка з інтелігентним обличчям, яке привертало увагу художників і скульпторів, не кажучи про побратимів-літераторів, які були зачаровані ним. Вишуканість, шляхетність, що органічно поєднувалася з простотою і безпосередністю у поведінці, манері одягатися, ходити, розмовляти. Вона впадала в очі кожному, хто бував у письменниці на літературних вечорах. Кохалася в мистецтві, музиці, якою зачарував її Гнат Хоткевич настільки, що подалася до нього в Київ; любила гуцульську кераміку, килими і ліжники.
Знаємо, що ви багато робите для збереження та відкриття українцям імені Катрі Гриневичевої, зокрема згуртовуєте довкола себе творчу молодь, яка пробує себе в написанні прози.
Так, починаючи з 2008 року, ми проводимо конкурс молодих прозаїків імені Катрі Гриневичевої. Ми як організатори конкурсу дуже уважно ставимося до кожного учасника, адже до складу авторитетного журі входять літературознавці й письменники, редактори відомих літературних видань «Дзвін» і «Світ дитини», радіоведучі тощо.
Надія Гербовка, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ