Президентська виборча кампанія насправді є власне президентською лише для двох кандидатів -- Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Саме обидва Віктори мають найбільше шансів посісти призові місця у першому турі і, відповідно, поборотися за крісло глави держави у другому.

За ними упритул ідуть ветерани виборчих кампаній -- Петро Симоненко та Олександр Мороз. Для них завдання-максимум -- достойно виступити у першому турі і спробувати увійти у другий з котримось із Вікторів. А далі -- як вийде. Утім, головне і для Симоненка, і для Мороза -- обійти один одного. Між обома політиками під час виборів розгорнулася серйозна боротьба, часто супроводжувана взаємними різкими заявами-звинуваченнями за лідерство на лівому фланзі. Не буде перебільшенням стверджувати, що президентські вибори дадуть відповідь на питання, хто саме з них збере вершки, а кому, можливо, доведеться зійти на маргінес. Наразі шанси на успіх в обох приблизно однакові.

Треба відзначити ще й такий аспект: наразі кандидати від КПУ та СПУ балансують на рівні електоральної підтримки, який є значно нижчим, аніж під час парламентських виборів 2002 року. Тому Симоненко та Мороз, окрім усього іншого, заклопотані ще й необхідністю відвойовувати свій рідний електорат від Ющенка та Януковича. Хоча б для того, щоб гідно виступити на наступних парламентських виборах.

Зрештою, аналогічне завдання стоїть ще перед кількома кандидатами у президенти, які висувалися саме заради реклами себе і своїх політичних структур, сподіваючись успіху в 2006 році -- Анатолієм Кінахом, Юрієм Збітнєвим, Михайлом Бродським, Олександром Омельченком та Наталією Вітренко. Решта кандидатів теж не від того, аби попіаритися на президентських виборах. Але їх головна мета -- бути технічними кандидатами когось із фаворитів, здебільшого Віктора Януковича, і за можливості забрати якусь дещицю голосів у конкурента свого замовника.

Балотування Олександра Омельченка, мера Києва, було певною несподіванкою для усіх: з'їзд його партії «Єдність» планував виступити у блоці партій, які згуртувалися навколо Віктора Януковича, але спонтанна критика прем'єра з уст низки соратників Омельченка змусила представника Партії реґіонів Володимира Рибака навіть попросити їх не ухвалювати рішення щодо підтримки глави уряду. При цьому спонтанність «Єдності», схоже, спланував сам Омельченко. Старожил вітчизняної політики, котрий здобув не одну перемогу у протистоянні з такими фігурами, як Віктор Медведчук чи Григорій Суркіс, мер Києва чітко прорахував: єдиний варіант, який дає шанс зберегти контроль над столицею упродовж наступних кількох років, -- рівновіддаленість від двох фаворитів гонки і не підтримка жодного з них. Найкращий спосіб зробити це -- висунутися самому. Що й Омельченко і зробив. До того ж, і реклама «Єдності», партії, яка на минулих парламентських виборах не подолала прохідного бар'єру, зайвою не буде.

Для Наталії Вітренко нинішні президентські вибори є, можливо, останнім реальним шансом повернутися у велику політику. Не пройшовши у парламент у 2002 році та програвши кілька кампаній у мажоритарних округах на довиборах, лідер прогресивних соціалістів ризикує назавжди перетворитися у вуличного політика. При тому, що Наталія Михайлівна справді блискучий парламентар, і її артистизму та експресивності у нинішній Верховній Раді по-справжньому бракує. Якщо ж на президентських виборах вона доведе свій електоральний потенціал, можна не сумніватися: виявляться охочі підтримати своїми ресурсами прогресивних соціалістів на виборах 2006 року.

Михайла Бродського у контексті нинішньої виборчої кампанії найчастіше згадують як технічного кандидата Віктора Ющенка. Це насправді так. І лідер «Яблука» зовсім цього не приховує, декларуючи, що головною метою його кампанії є боротьба з кандидатами, котрі виконують кілерські функції щодо Віктора Андрійовича, та критика його головного конкурента -- Віктора Януковича. Поза тим, немає сумніву у тому, що такий амбітний і яскравий політик, як Бродський, не використає ці вибори саме задля розкрутки свого «Яблука». Щоправда, його завдання нелегке: здобути якомога більше прихильників з одного боку і при цьому не перестаратися й не відібрати голосів у Ющенка з іншого. Хоча вже зараз із великою вірогідністю можна припускати, що Бродський зніме свою кандидатуру на користь Ющенка напередодні першого туру.

Натомість Анатолій Кінах демонструє рішучість йти до кінця. У будь-якому разі лідер промисловців та підприємців розпочав свою виборчу кампанію із різких заяв щодо судимостей Віктора Януковича. Виглядає на те, що радикальність та опозиційність колишнього прем'єра під час виборчих перегонів лише зростає. Проте сам Кінах позиціонує себе як третю силу -- не владу і не опозицію. Наскільки йому вдасться закріпитися у цій ролі і наскільки вона буде переконливою для виборців, покаже час. Як і те, чи мали соціалісти рацію, називаючи «дублером» Януковича Кінаха, котрий начебто займе місце Віктора Федоровича після того, як чинного прем'єра і Ющенка різними засобами позбавлять шансів на перемогу.

Ще одним претендентом на лідерство у третій силі є Юрій Збітнєв. Наразі ім'я цього 40-річного кандидата маловідоме широкому загалу, хоча у велику політику він прийшов набагато раніше, аніж більшість фаворитів нинішньої кампанії. Проте тривала перерва у публічній діяльності далася взнаки, тому зараз Збітнєву доводиться, по-суті, формувати себе як політичного лідера з нуля. Перші кроки на цій ниві лідер партії «Нова сила» робить досить успішно. Він активно втрутився у придністровський конфлікт, запропонувавши приєднати цей реґіон до України, чим зініціював серйозні дискусії щодо цього як тут, так і за кордоном. На відміну від Кінаха, Збітнєв є більш ідеологічним. Поняття третя сила у його трактуванні є не просто альтернативою владі та опозиції, а цілим комплексом ідей, пов'язаних із власне українським шляхом розвитку, альтернативним тому, який нав'язують ззовні.

Що ж до безпосередньої ролі у виборчій кампанії, то Збітнєв позиціонує себе як незалежний кандидат, котрий пропагує свою партію та її ідеологію. Він не відкидає можливості співпраці з Ющенком, але й не прагне бути залежним від нього.

Варто підкреслити, що для таких кандидатів, як Кінах, Бродський чи Збітнєв, на відміну від Мороза чи Симоненка, вдалий результат на виборах вимірюватиметься не кількістю здобутих голосів виборців. Насправді ця виборча кампанія, як уже зазначалося, потрібна їм тільки як трамплін для старту кампанії парламентської. Тому головне для них -- щоб їх запам'ятали і, бажано, у позитивному контексті. Нинішні вибори -- не їх гра. Сьогодні, хто б що не говорив, Україна здебільшого поляризована вибором між двома основними кандидатами. Усі решта -- не більше, ніж тло для їх боротьби.

Але за два роки усе буде по-іншому. Все може змінитися: зникнуть одні блоки, створять нові. І головними дійовими особами у цих процесах може стати хтось із учасників нинішньої кампанії.

ІА "Вголос": НОВИНИ