Україна, як і будь-яка інша держава, не зможе існувати без економіки, а економіка не працюватиме за відсутності в суспільстві етичних норм, які його члени не зможуть виробити не керуючись мораллю. Тобто, не розглядаючи духовну складову, котру представляють мораль та етика і матеріальну - представлену економікою, а точніше працею людини дякуючи котрій виникає і функціонує економіка, годі навіть говорити про таку формацію як держава. Ці складові мають єдиний початок – людину, якимсь чином поєднуються в кожному з нас, мають взаємний вплив, визначають нашу сутність і зрештою творять неповторні особистості.
Чому так важливо було на цьому застановитися? „Держава, яка не хоче пошановувати моральні цінності, а задовольняється таким-сяким функціонуванням зовнішнього порядку, приречена на розвал”. Йозеф Кардинал Гьофнер „Християнське суспільне вчення” 1962р.
Соціалізм вимагав від людини бути гвинтиком системи намагаючись знищити в людині людське, те, що власне робить людину людиною. Антропологи і археологи відносять стародавні поселення і кістяки до людських, коли знаходять культові предмети. Здатність вірити вважається ознакою духовності. Без духовності, до якої належить і мораль, людина втрачає свою сутність. Значна частина українців не звикла задумуватися над цим, а від так не може і не хоче аналізувати своє буття, обмежуючись лише скаргами та наріканнями на нього. Для початку це годиться, але для вирішення повсталих перед нами проблем - цього явно замало. Охопити всі аспекти я не зумію, окреслю лише деякі, і алгоритм, котрий сподіваюсь буде корисним для пізнання і творення.
Що є першопричиною людського суспільства: спільноти, нації, держави? Загально прийнята відповідь про те, що людина є істотою суспільною - нічого не пояснює. Деякі звірі також об’єднуються в якісь спільноти, але не здатні творити суспільства. Очевидно, взаємна необхідність людей допомоги один одному викликана потребою біологічного виживання в людських спільнотах – також є присутня. Але подальші зв’язки людей в спільнотах стають значно складнішими. Що утримувало людей разом і спонукало розвивати ці зв’язки? Кількість відповідей на такі питання є не вичерпною, але можливо вистарчить самої постановки цього питання.
Коло спільних інтересів розширялось – розширялась і численність спільнот. Деякі спільноти отримали Закон через Мойсея, а деякі по сьогоднішній час керуються виробленими власним досвідом правилами. Всі ми отримали Добру Новину про спасіння через Ісуса Христа, але не всі її прийняли. Тим не менше спільноти не зникли, а продовжують ставати численнішими. Людство змушене було виробити певні загальні норми взаємодії таких строкатих суспільств. Ці норми є доволі універсальними і називаються моральними імперативами чи системою еталонів суспільної поведінки людей. Їх універсальність зумовлена тим, що людина, хто би і як це не заперечував, створена на образ і подобу Божу. Але степінь якості їх застосування в повсякденному житті залежить як від духовності кожної особи зокрема, так і суспільства в цілому. Від того, чи особа і суспільство спираються лише на потребу біологічного виживання, чи мають значно вищі мотивації дотримання моральних правил і етичних норм. Друге ніяким чином не заперечує перше, а навпаки підсилює його через зворотні зв’язки. Зрештою, саме ця якість, виражена через глибину і повноту застосування моралі і етики, визначає степінь цивілізаційного розвитку суспільства.
Першочерговими в творенні позародинних спільнот є ідеї і цінності, котрі визначають, спрямовують і координують поведінку людей. Ця первинна творча підстава являє собою ні що інше як свідомість, котра, як і культура та ментальність не належать ні до моральних імперативів ні до матеріальної сфери, а являють собою результат процесів самовдосконалення і самоорганізації. Паралельно з цими процесами, завдяки спільним ідеям та цінностям і за участю наростаючої економічної активності, відбувається формування нації. Економічну активність викликає індустріалізація, яка вимагає чіткішого поділу праці, а відтак, інтенсивнішого обміну її результатами. Ці явища є стихійними, тобто такими, що виникають як реакція на зовнішні чинники. Але формуються і відбуваються завдяки внутрішнім зусиллям людей, і не можуть не відображати належну їм духовність. З тієї ж причини, свідомість, ментальність і культура характеризуються маркерами притаманними тільки певній нації. Ці поняття поза національним визначенням втрачають сенс, так як творцями і носіями їх є реальні люди що належать саме до цих націй. Сукупність цих духовних і матеріальних зрушень, витворення досконалішої і ієрархічно вищої системи суспільно-економічних відносин і є цивілізаційним розвитком. Він є спільним для всього людства, хоча в кожної нації до нього свій шлях, через свою свідомість, ментальність, культуру, суспільні відносини, створення інститутів права і держави. Але є дві обов’язкові умови цивілізаційного розвитку:
– збереження принципу людино-центричності;
– цей розвиток не може бути зворотнім (і зворотна дія і зворотній поступ).
Візьмемо в якості прикладу практику, котра за останні десятиліття набрала поширення в світі – накидання державними владами своїм громадянам різних стратегій розвитку, що зазвичай обґрунтовується виключно благими намірами. Безумовним чемпіоном в цьому є комуністична ідеологія, соціалізм і тоталітаризм до якого вона приводять. Але збочують на цей шлях і суспільства, що за інституційною будовою вважаються демократичними. До таких я зараховую і Україну, де урядові установи приймають і беруться за виконання рішень, котрі згідно ознак цивілізаційного розвитку не є їм притаманними і котрі апріорі вони виконати не можуть. Цим самим порушуються обидві згадані вище умови. До чого це привело – нікому не потрібно пояснювати. І не вийде списати все на олігархів, корупцію, війну чи ще щось, бо в співвідношенні з цивілізаційним розвитком, ці негативні явища це всього лиш короткі епізодичні наслідки.
Отже, якою скучною не видавалася би ця тема, не можливо розраховувати на необхідну глибину розуміння розвитку суспільств обійшовши її. Осмислення грандіозного обсягу інформації, якою наповнюється історичний процес, призводить до необхідності і можливості виробляти парадигму суспільства. Парадигма, за класичним тлумаченням терміну, це сукупність існуючих понять і уявлень що притаманні спільноті в певний проміжок часу, так як цивілізаційний розвиток є невпинний. Часовий вимір зумовлює ревізування, тому закономірними є процеси змін парадигми. Парадигма суспільства не може бути абстрактним поняттям, вона повинна мати суспільну приналежність і поміщатися в систему дійсності.
Поняття парадигма, відповідно до способу творення в сьогоднішніх реаліях, слід скоріше за все відносити до наукової категорії. Поштовхом для цього є значний розвиток такої науки як синергетика. І якщо ще пів століття назад розробка наукових теорій виражалася моделюванням в вузьких наукових дисциплінах, то синергетичний підхід відкрив можливості міждисциплінарних поєднань, долучення і врахування духовних складових, що виражаються процесом самоорганізації суспільства, енергія на який походить з волі людини, тобто з духовного виміру. Парадигмі, як науковій категорії, також притаманні всі властивості наукових теорій, за допомогою яких можна досліджувати, встановлювати виміри, робити оцінки, систематизувати, узгоджувати, інтерпретувати, висувати гіпотези, ставити і вирішувати задачі, моделювати процеси та отримувати результат. Це означає, що оперувати процесом створення парадигми суспільства повинні товариства, що мають достатню суму знань і правильну компетентність. Якраз з цим в Україні зараз найбільша колізія, яку спричиняє засилля хибно компетентних, але дуже активно-агресивних псевдо науковців, політиків, експертів. Оксиморон „хибна компетентність” якнайвлучніше характеризує поверхові, зрощені на покривджених духовних цінностях і соціалістичній полові, але рясно прикрашені різними титулами, псевдо знання не визначеної світоглядної орієнтації. Докладніше про це від автора терміну: http://afiltz.blogspot.com/2015/02/blog-post_7.html {C} А математичний вираз цього терміну дивись тут :-): {C}http://christianforums.net/Fellowship/index.php?threads/i-am-a-great-mathematician.59413{C} {C}
Вироблення нової парадигми України, і способів її запровадження – це те, на що зараз повинні бути направлені зусилля справжньої української еліти. Засилля реформ буквально захлеснуло Україну, на них витрачаються значні ресурси, а ефективність їх дуже низька, а по деяких напрямках ефективність вже почала переростати в шкідливість. Все це дуже переконує в тому, що попереду реформ повинна йти зміна парадигми.
Не можна сказати, що такі спроби в Україні не робляться. Дозволю собі короткі характеристики зблизька відомих мені команд, діяльність яких я поважаю, бо вона виходить зі щирої активності якоїсь кількості їх членів, але в силу згаданих вище причин, вони не спромоглися запропонувати навіть концепцію нової парадигми. А зусиль яскравих особистостей, які безумовно є в цих командах, виявилось не достатньо щоб протистояти засиллю хибної компетентності, котра всякий раз нівелює пагінці здорового глузду.
Реанімаційний пакет реформ – ним підготовлено більше шістдесяти реформ. Деякі з них уже на стадії прийняття, але це саме ті реформи, котрі можуть бути ефективними лише після зміни парадигми України. Тобто це „технічні” реформи, а парадигмою суспільства чи хоча би визначенням з світоглядною орієнтацією РПР навіть не переймався.
Несторівська група – скерувала свої зусилля на створення нового суспільного договору гідності заради сталого розвитку. Стратегію змін в духовному руслі група сформулювала, але прикладну частину - ні. Результат – повітряна кулька без точки дотику до реальних суспільних процесів.
Нова Країна – ловець ідей про Україну майбутнього, при чому майбутнє весь час відсувається. Не зрозуміло за якими критеріями ці ідеї вибираються. Приходить на думку, хіба, що за титульністю їх авторів. Тут є все, аж до міфології, от тільки про місце людини і її праці в суспільних зв’язках я так нічого і не знайшов. Окрім того в багатьох тезах виступів пропагується монетарна модель економіки, яка однозначно приводить суспільства до занепаду.
Зарваницька ініціатива – це потенційно хороша ініціатива, от тільки шкода що дальше біографії Митрополита Андрея Шептицького вона так і пішла. Навіть історичний ракурс значимості праць великого Митрополита не був розкритий. Очевидно для цього ці праці як мінімум потрібно вивчати і аналізувати. А це цілі пласти морального богослов’я, суспільних і економічних настанов. Якраз те, чого нам зараз так бракує. Якщо би ми користали з цього спадку ніколи би не дійшло до війни на Донбасі і анексії Криму.
Напевно найбільш довго і послідовно над питанням української парадигми працює Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи Національної академії наук України. Ну якщо вже не він, то хто ж тоді? Результати викладені в праці „Трансформація соціальної інфраструктури в контексті забезпечення гуманітарного розвитку” що вийшла друком в 2015 році. {C}http://www.idss.org.ua/monografii/2015_transf_soc_infr_1.pdf{C} Тут зібрано багато статистичних даних і на їх основі проведений аналіз, ідентифіковані загрози, природа економічної нерівності, даються рекомендації і будуються плани, обґрунтовуються системи принципів, в повній мірі висвітлене тлумачення терміну парадигма, вказано на важливість людино-центричного підходу в соціальній сфері, і висловлено ще багато інших міркувань. Але про-соціалістичний світогляд авторів і брак засад класичної економіки зіграли злий жарт, що привів ніби до втрати орієнтації. Як наслідок, в якості концепції нової парадигми України вибирається зміна рівня соціалізації, що само по собі є потрібним, але не достатнім. Підставою для такої парадигми є хибна думка: „ … що нерівність у доступі благ та послуг в суспільстві спричиняє руйнівні процеси та перешкоджає розвитку самої соціально-економічної системи”. Це ще один приклад того, від чого застерігається в статті „Динаміка причин і наслідків” – не вірна ідентифікація причинно-наслідкових зв’язків.
{C}http://www.vgolos.com.ua/blogs/dynamika_prychyn_i_naslidkiv_224153.html{C}
На ділі ж – неефективність суспільно-економічної системи спричиняє дефіцит благ і якісних послуг, що запускає маніпулятивні схеми виправляння нерівності через перерозподіл державою доходів громадян. Джерелом цих благ і доходів є праця, яку кожна людина свідомо чинить з метою як наповнити всій сімейний бюджет, так ї з метою самореалізації. Саме тому праця має два виміри: матеріальний і духовний. І якщо праці перерозподіляється більше від обґрунтованої норми, гостро постають складні питання справедливості і приватної власності, так як праця це приватний ресурс кожної особи. З міркувань забезпечення принципу справедливості плодиться незлічима кількість установ і чиновників, котрі виконання принципу справедливості не можуть забезпечити апріорі. Розростається бюрократія і корупція, держава влада стає не ефективною а згодом не керованою. Іншими словами: перша сторона переймається нерівністю у доступі до благ та послуг в суспільстві, бо бачить в тому причину проблем. Я же говорю про здатність суспільства до ефективного створення благ та послуг. Коли саме так ставити питання – стає видимою прірва в підходах до вирішення проблем бідності і справедливості в суспільстві.
Спираючись на аналіз, розрахунки і висновки зроблені моїм колегою Володимиром Щербиною та опубліковані в вигляді стислого викладу в статті „Структура (розподіл) та перерозподіл чистого продукту (ВВП)” {C}http://chp.com.ua/all-news/item/43586-struktura-rozpodil-ta-pererozpodil-chistogo-produktu-vvp коріння злиденного життя і всіх інших проблем в Україні походить з неправильно налаштованої взаємодії між головними суспільними інститутами: особою, сім’єю, родиною, громадою, працею, приватною власністю, державою. Взаємодіючи між собою ці інститути творять суспільно-економічну систему. І яким чином соціальна мобільність і ліфти соціалізації можуть виправляти неправильну взаємодію цих інститутів я собі не уявляю. Безумовно, старання потрібно продовжити відсіваючи зерно від полови і вони обов’язково приведуть до бажаного результату. А бажаний результат є відомий людству уже досить давно. Він виражений в спеціальних законах Парето і Лаффера. Резюме цих законів - праці може перерозподілятися не більше як 1/3. Тільки очевидно хибна компетентність цих знань не передбачає.
Наш курс на Європу збуджує інтерес зрозуміти на якій платформі виробляли свою парадигму європейські держави? Однозначно що на християнських цінностях! Інших цінностей Європа не мала і не має. Вони гармонізують з моральними імперативами і в той же час є значно глибшими. Саме вони є основою Християнського суспільного вчення на якому збудована сьогоднішня західна цивілізація. Яскравим прикладом є праця і діяльність Йозефа Кардинала Гьофнера, автор підручника „Християнське суспільне вчення” цитата з якого наведена на початку статті. Він був кардиналом Папського престолу і громадським діячем водночас, приймав безпосередню участь у суспільному, політичному, законодавчому, економічному відновлені повоєнної Німеччини. Мав величезний вплив на творення її парадигми і налагодження суспільно-економічних зв’язків. Чи не достатнім аргументом в користь вивчення його праць є порівняння рівня життя в Україні і Німеччині?
Саме на тому вченні будувалися Європейські держави впродовж минулого століття і це зробило їх міцними і успішними. І як тільки вони дозволяють блукати в своїх інституційних зв’язках примарам соціалістичних ідей, починаються проблеми в їх економіках. Це є індикатором, що вказує на порушення засад вироблених дякуючи християнській суспільній науці. Ця наука зародилася разом з утворенням першої спільноти і буде творитися і розвиватися доки буде існувати людство, весь час реагуючи на нові виклики. Але принципи на яких вона базується завжди є і будуть не змінними. Ці принципи знайшли своє відображення в Соціальній доктрині Церкви, стислий виклад якої опублікований за цим посиланням.
СДЦ творили не тільки католики і можливо навіть не всі, чия праця в ній є присутня, були християнами. Ця наука не націлена на те, щоб когось навертати в іншу віру. Застосовуючи сучасну термінологію це є дбайливе і правдиве суспільствознавство і політекономія. Але в той же час СДЦ є тим містком, котрий об’єднає українських християн різних конфесій в одну Церкву. Сказати, що величезна кількість українських вчених, політиків, експертів є не освідчено, було би великою не правдою. Всі вони володіють величезними знаннями, але ці знання інфіковані хибним розумінням, або й не знанням чотирьох принципів на яких будується християнська суспільна наука: гідність, солідарність, субсидіарність і спільне благо.
Висновок: Розум без Бога веде до безумства.
10.09.16 З. Бокійчук
ІА "Вголос": НОВИНИ