Нас довго називали народом-хліборобом, мирним і покірним. Називали ті, хто хотів стерти з історії і пам’яті людей добу Козаччини, УНР, боротьбу УПА, коли українці зі зброєю в руках стояли на смерть і боронили свій народ та незалежність своєї держави від різних агресорів.
І навіть коли російський агресор знову війною пішов на Україну та отримав гідну відсіч, засівши на Донбасі, нам знову намагалися розповідати, що ми – «мирні громадяни».
Чинний Президент Володимир Зеленський у День пам'яті захисників України, на річницю Іловайської трагедії виголосив: «Ми – нація миру, хоча сильні, коли це потрібно».
«Вголос» вирішив запитати у доцента Києво-Могилянської академії, політолога, філософа та публіциста Ігоря Лосєва, філософа та публіциста Сергія Грабовського, Героя України та дисидента Степана Хмари і громадського активіста Дмитра Корчинського, якими ментально мають бути українці: «мирною нацією» чи все ж войовничим народом, коли йдеться про захист національних інтересів?
Українці мають бути «мирними» чи «войовничими»?
Дмитро Корчинський:
Ще Дмитро Донцов, який розумів характер українського народу, розділяв націю на козаків і свинопасів. У нас є гречкосії, а є люди зі старовинним козацьким духом, схильні до війни. І як з’ясувалося після 2014 року, відсоток таких войовничих українців достатньо великий і його вистачить для того, аби протидіяти всім ворогам України і знести владу – у тому разі, якщо ті українці усвідомлять свої сили і очистять свої голови від всякого сміття.
Ігор Лосєв:
Наш народ має бути тільки войовничим, в іншому разі нас просто не буде на мапі світу – ні держави, ні нації
Враховуючи геополітичні обставини, в яких опинилася Україна, зокрема те, що нашим сусідом є агресивна Росія, український народ має бути войовничим. Ми ж зрештою не Швеція і не Швейцарія, хоча вони теж тримають порох сухим. Тож наш народ має бути тільки войовничим, в іншому разі нас просто не буде на мапі світу – ні держави, ні нації, а знову буде малоросійська губернія «великої Росії». Отож, хочемо ми цього чи ні, але нам доведеться стати чимось на зразок держави-війська Запорозького, або зникнути з історичної арени. Іншого нам не дано.І не варто забувати: 100 років тому наші лідери сиділи на двох стільцях: з одного боку хотіли української державності, а з іншого – хотіли жити в любові і дружбі з Росією, нібито демократичною та федеративною. А наш народ тоді розумів загрозу, він вже був значно політично розвиненішим, ніж його лідери. Бо ж зрозуміло: самостійна Україна у федеративній Росії неможлива. Тому і зараз нам потрібна мілітаризація свідомості. Якщо ми хочемо залишитися на карті Європи і світу, повинні бути носіями менталітету народу-воїна, який захищає свою країну.
Сергій Грабовський:
А коли триває війна, коли значна частина території України окупована ворогом, заявляти, що ми мирна нація – це на межі державної зради. Адже нація має бути самодостатньою і мобілізованою у таких ситуаціях, коли їй загрожує, причому вже не перший рік, зовнішня агресія. При цьому Україна ще й має не надто дружніх сусідів на заході, зокрема Угорщину.
Степан Хмара:
Кожен народ є повноцінним, якщо він здатний захищатися, особливо якщо вороги кажуть, що його не існує. Як-от про нас Московія.
Натомість чинний президент Зеленський - це людина, яка прийшла на посаду не для того, щоб захищати і розбудовувати державу, а щоб з неї користати. Бо він спить і бачить, як віддати Україну у протекторат Московії і бажано без бунтів, бо йому плювати на неї. Для Зеленського і тієї шайки, яка біля нього, Україна нічого не означає. Та й минулі Президенти, зокрема Кравчук, Кучма, Янукович – це тип українців-«малоросів», неповноцінних українців. А для ще одних неукраїнців, олігархів, Україна – це взагалі лише джерело наживи і цього не зміниш.
А чи можна змінити думку звичайних, проте байдужих людей, аби вся нація була ментально войовничою?
Дмитро Корчинський:
Більшість українців козаками не буде - та й хтось же має працювати. Проте в Україні достатній відсоток войовничих людей, просто їм варто трохи отямитися. До того ж загалом у нашій державі має виникнути внутрішня солідарність, і, думаю, зараз цей процес потрохи відбувається. Тобто потрібно допомагати пораненим воїнам, їхнім сім’ям, сім’ям загиблих воїнів, тим, хто на передовій тощо.
Та й у нас велика проблема у тому, що ресурси держави у руках неукраїнців – олігархів, які є неукраїнцями та з неукраїнською позицією. І логічно, якби відбувся перерозподіл ресурсів, хоча це завжди брудний процес. Розподіл, коли б в Коломойського та Ахметова забрали підприємства, обленерго, шахти і віддали в руки правильних і щирих українців.
Степан Хмара:
Багато громадян України заражені рабською психологією
Не варто забувати: у нашому суспільстві є багато людей, які не знають своєї мови, історії, культури – малоосвічених. А без освіти повноцінну людину і патріота не виховаєш. Але є ще одна проблема: багато громадян України заражені рабською психологією, тобто це ті громадяни, які ще повноцінними українцями не стали і є малоросами. І те, скільки їх перетвориться в повноцінних українців, залежить також і від нас, зокрема від наших провідників. Однак якщо вже наші інтелектуали кажуть, що Росію не можна перемогти у війні, а тільки дипломатичним шляхом ми вирішуватимемо це питання, це свідчить, що ми йдемо до поразки і боротися не здатні. Натомість лідери мають казати зовсім протилежне, адже на своїй землі ми не можемо зазнати поразки від ворога.Та й свідомі українці мають розуміти: ми не можемо чекати і дивитися, поки темна маса порозумнішає, і спокійно спостерігати, як знущаються покидьки з України. Бо ми ж добре пам’ятаємо: за державу Україну боролася меншість і вмирала за неї також меншість.
Ігор Лосєв:
Справді, для цього потрібне відповідне виховання, освіта та інформаційна політика. Але в усьому цьому, у такій державі, немає місця для «95 кварталу». І я сподіваюся, що більшість українців таки це зможе зробити. Звичайно, у будь-якій нації є певна кількість людей, яка на це не здатна, яка цього уникатиме і хитруватиме. Проте змінити мислення таких людей можна, на мою думку, і за одне покоління. Тим більше зараз такі склалися умови для українців: хочеш чи не хочеш, але треба. Але наша чинна влада є нікчемною і ні на що не здатною, хіба що зруйнувати країну і передати владу антиукраїнським силам.
Сергій Грабовський:
Ситуацію, у якій зараз опинилася Україна, описав ще філософ Олександр Кульчицький у середині ХХ століття. Він зауважив, що українців можна поділити на дві основні групи – це vita minima і vita heroica. Історично йшлося про те, що домінує героїчна частина, яка є в меншості, але могла протистояти ворогу самовіддано. А представники vita minima намагалися перечекати незгоди, а не протистояти їм, і зберегти перш за все своє життя, витрачаючи мінімум.
До речі, частина відомої приказки «Моя хата скраю» яскраво характеризує ці дві тези: vita minima - «Моя хата скраю, я нічого не знаю»; vita heroica - «Моя хата скраю – я першим стріляю». І так у всі часи було - більше тих, що vita minima, але у певні часи heroic виходила на перший план і вела за собою інших. Хоча та сама minima у різні часи забезпечувала виживання і продовження існування української нації. Тобто heroic – це не значить войовничість, а здатність у разі потреби до героїчного чину і вміння максимально напружити свої сили і діяти навіть тоді, коли раціонально це здається безнадійно. Без надії також треба діяти – в цьому також полягає heroicа.
Нам потрібне не лише українське серце, а й українська голова
Відвага розуму теж потрібна, нам потрібне не лише українське серце, а й українська голова. Та насправді у нас є нація, а є населення – і це поняття не тотожні. Адже нація – це дієздатні люди і свідомі громадяни, а населення – просто маса. У щасливих випадках поняття нації і населення збігаються, як-от у Великобританії під час Другої світової війни. Тоді, коли Черчіль став прем’єром, він відразу заявив британцям чесно, що він не може запропонувати їм нічого, крім тяжкої праці і тяжкої війни – поту, крові і сліз. Але, якби він заколисував їх словами про «мирну націю», - це добром би не закінчилося. Тому треба про це пам’ятати і зважати на цей найліпший досвід в історії.Навіть той же Троцький заявив перед більшовицькими агітаторами, яких засилали на територію України про те, що українці здатні на спалах гніву та героїзм, проте водночас вони іноді дуже наївні. Натомість нам час позбуватися наївності, а бути відповідальними і здатними до раціональних дій, а також мобілізації і відсічі противнику.
Українці могли би брати приклад із одного з народів Індії – сикхів. Це народ достатньо войовничий, але при цьому і достатньо успішний і працьовитий. Там при народженні кожному хлопчику дарують меч. І коли кілька років тому у Британії розгорнулися чергові погроми мігрантів, сикхи сказали: «Нехай спробують підійти до наших кварталів – у нас у кожного є меч і ми всі вміємо ним користуватися». І ніхто до них не підійшов з бандитів. Водночас вони жодної агресивності ні до кого не проявляють. Натомість усі знають: їх краще не зачіпати, адже удар відсічі буде страшним і майстерним, тому сикхів поважають. Ми маємо робити так само.
Марія Волошин, ІА «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ