Діяльність Львівської обласної філармонії паралізована закладеною під неї міною сповільненої дії.
Тихий період концертного міжсезоння сколихнула тривожна звістка. Рішенням суду на посаді директора Львівської філармонії поновлено Ореста Барана, під час звільнення якого з керівного крісла були допущенні порушення певних процедурних моментів. Це й дало підставу п. Барану вимагати сатисфакції в судовому порядку. А от яким чином має вимагати її музична громадськість Львова, досі незрозуміло. Адже час для апеляції реченця збігає, обласне керівництво гуманітарними питаннями урльопує, а проблема залишається невирішеною. До того ж вона виказує виразні тенденції захворювання системного характеру, яке можна означити вже не як кризу, а як крах державної кадрової політики у царині культури. Варто тільки усвідомити, що саме брак управлінської волі позначився на компромісно половинчастих рішеннях керівництва щодо призначень директорів у Національному музеї у Львові, Першому українському театрі для дітей та юнацтва, Центральному державному історичному архіві у Львові, Львівській обласній філармонії, як стає зрозуміло, що криза має доволі вузьку симптоматику, але широку сферу ураження.
Звісно, можна кивати на те, що цей клопіт дістався новій владі у спадок. Але очевидно й інше – теперішня влада не зробила достатньо дієвих зусиль, аби позбутися цього негативного спадку. Скидається на те, що спадкові й задавнені хвороби вона схильна прикривати декоративним макіяжем. Утім ще жоден марафет, зокрема й із галузі політичної чи іншої риторики, не допоміг трупові. Загадкою лишається й те, чи нова влада не здатна, чи не має бажання оздоровити ситуацію? Будь-яка відповідь на ці два запитання вказує на неефективність й некомпетентність обласної влади. А відсутність її твердої позиції щодо кадрової політики в царині культури день за днем вичерпує кредит довіри до державної влади загалом.
Саме ця слабохарактерність і безхребетність влади щодо питань, які вимагають нагального і головно принципового вирішення, найдужче бентежить людей, для яких мистецтво є „домом буття”. Вони не можуть спокійно спостерігати, як цей дім руйнує байдужість „слуг народу”, тому намагаються достукатися крізь глуху стіну чиновницького мовчання-невтручання відкритими листами. Один із таких листів, присвячений ситуації у Львівській філармонії, зібрав під собою чимало підписів авторитетних діячів культури.
Звернення на адресу міністра культури та туризму України Оксани Білозір, голови ЛОДА Петра Олійника, голови Львівської облради Михайла Сендака та начальника управління культури ЛОДА Зеновія Мазурика скидається радше на розпачливий крик. Але навряд чи слід сподіватися на нього миттєвої реакції. Бо на календарі серпень. А небезпека серпня полягає в тому, що за сумнозвісною традицією це місяць заколотів та реваншистських дій, запізніла реакція на які може мати в подальшому вельми сумні наслідки, від котрих власне й застерігають автори колективного листа. Вважаємо за необхідне навести його текст повністю:
„У культурної спільноти м. Львова викликає здивування, розчарування та обурення факт поновлення на посаді директора Львівської філармонії п. Барана. Пояснення юридичних підстав для такого поновлення не можуть виправдати вкрай негативних наслідків подібного рішення. Музичній громадськості міста, керівникам міністерства культури та Львівської області добре відомі основні „ділові” риси п. барана – абсолютна інертність, відсиджування в директорському кріслі, повна відсутність креативних ідей та конкретних дій по розвитку музичної культури. Його опінія в колах митців, музикантів, прихильників мистецтва та меломанів є різко негативною, загальний та культурний рівень є надзвичайно низьким. За останні півроку з приходом на посаду директора п. Бурка філармонія почала відроджуватися. Виходити з глибокої кризи часів п. Барана. З’явилися нові цікаві напрацювання, успішно проведено фестивалі, започатковано перспективні мистецькі проекти, почав нормально, ритмічно функціонувати симфонічний оркестр. Саме тому повернення філармонії до 2епохи барана” принижує нашу гідність львівських діячів культури та сим патиків музики, які мають причетність і є небайдужими до долі філармонії, уболівають за її майбутнє. Особливо подібний „подарунок” є неприйнятним у рік славетного 100-річчя львівської філармонії. Вважаємо. Що це питання треба негайно вирішити раз і назавжди усунувши формально відновленого п. Барана з посади директора філармонії як людину вкрай низької у всіх відношеннях репутації та керівника, який себе повністю скомпрометував в очах музичної спільноти”.
Принагідно нагадаємо, що впродовж останніх років філармонія стрімко втрачала своє високе реноме не в останню чергу через зловживання, корупцію і хабарництво, яке культивував п. Баран у ввіреній йому до керівництва установі. Це, на жаль, не голослівні звинувачення, а фактаж, підтверджений висновками двох комісій. Коли б нова влада й справді дбала про свою незаплямовану репутацію, вона б нізащо не дала себе дискредитувати такими ставлениками як п. Баран, котрий тепер примиряє на себе личину переслідуваного з політичних (!) мотивів. Отакої! То нехай нечистий на руку, аби „нашоукраїнець”? Е, ні. Бо тоді -- це не наша Україна, адже принизливо усвідомлювати, що ми живемо у корумпованій державі, причому це коїться з відома тих чинників, які несуть за це політичну відповідальність.
Коли ж вдатися до подробиць, то зловживання у філармонії стосувалися змови про діяльність тіньової структури, що забезпечувала частині оркестрантів заробітчанські виїзди закордон під маркою ніде не зареєстрованої „Львівської камерної філармонії”, яка використовувала реквізити (бланки, печатки ) та майно обласної філармонії. Керівником цієї тіньової структури був колишній концертмейстер симфонічного оркестру, а її діяльність відбувалася за сприяння п. Барана та попередніх головного диригента і директора оркестру.
Діяльність корумпованого товариства згубно позначалася на житті колективу філармонії, інтереси більшої частини якого були постійно ігноровані керівництвом. Відстороненість від творчих та господарських клопотів з боку п. Барана призвела до глибокого занепаду установи, бо він самоусувався від менеджерських функцій і занедбав маркетинг. А це потягнуло за собою збитковість концертного закладу в значно більшій мірі, ніж то могло бути при відповідному керівництві.
Добре, що колектив філармонії, скатарсований в унісон ідеям помаранчевої революції, знайшов у собі здорові сили і з допомогою дієвого інструменту профспілок зміг захистити свої інтереси від мафіозного правління. Добре, що призначений головним диригентом Роман Филипчук знайшов у собі достатньо професійної гідності й рішучості провести симфонічний оркестр через конкурс. Але було б іще ліпше, коли б ті владці, від яких залежать кадрові призначення, виявилися достатньо твердими в справедливому рішенні відмовитися від фатальної практики попередніх років наймати невідповідних управлінців державних закладів культури. Інакше ця царина загрожує й надалі залишатися Ахіллесовою п’ятою самої влади, яка нездатна прихистити свою некомпетентність навіть такими ширмами, якою є призначення на начальника управління культури ЛОДА поки ще шановану в колах діячів культури особу Зеновія Мазурика. У цій ситуації загроженою виявляється репутація й гідність кожного, хто не протестує проти подібного стану речей. Бомба сповільненої дії кадрової політики в галузі культури може здетонувати будь-якої миті. І кого тоді перейматиме, що її руйнівна сила накоїть непоправного лиха? Адже влада – не сапер. Хіба їй уперше помилятися? За це ж жодної відповідальності… Але навіщо нам безвідповідальна влада?
ІА "Вголос": НОВИНИ