- Пане Андрію, як можна розцінити голосування Верховної Ради по Програмі Уряду?

- Оцінки можна робити політичні, а можна назвати ще оцінки економічні і практичні. Політично було зрозуміло: Чому, Хто, за Що голосував. Чому голосування це взагалі відбулось. А відбувалось воно з тієї простої причини, що уряд та його Прем’єр хотів перед виборами Президента укріпити свою позицію та отримати карт-бланш на неусування цього уряду до кінця поточного року. А вже решта - це абсолютна літературщина, вона нічого спільного не має ні з економікою, ні, тим більше, з політикою.

- Чи є сьогоднішнє голосування по затвердженню нової Програми уряду гарантією того, що політична реформа буде проголосована?

- Це, насправді, не є гарантією, що політична реформа буде проголосована. Голосування укріпило позиції Януковича, і невідомо, чи хоче він мати обрізані повноваження Президента. Я думаю, що Янукович волів би мати їх у повному обсязі і без жодних обмежень і виямок. Тому думаю, що це не вплине серйозно на проходження реформи, більше того, я сумніваюся, що фракція „Партія регіонів України” буде легко голосувати після прийняття Програми дій уряду за зміни у Конституції.

- Як депутат-мажоритарник, яким бачите своє майбутнє у випадку прийняття чисто пропорційної системи виборів?

- Майбутнє бачу безхмарним. Я не належу до депутатів-олігархів, які свої мажоритарні округи трактують приблизно як власну латифундію, де вірні кріпаки проголосують, щоб їм подарували школу чи дитячий садок, чи газифікували за державний кошт село, чи за державний кошт відремонтували дорогу, видаючи це за власні заслуги. Я вважаю, що політик має займатися політичною діяльністю, і що лобіювання, у хорошому розумінні цього слова, території, з якої ти обраний, - це одна справа. Але лобіювання регіонів буде відбуватися якраз в силу того, що кожна політична партія хоче бути присутньою в парламенті не один раз. При пропорційній системі відриву від регіону не буде, буде вища професіоналізація депутатів. Тобто, при всій повазі до мажоритарної системи, чи змішаної, слід зазначити, що під час мажоритарної системи обирають людей, а при пропорційній - обирають політиків. Це дуже важливо. Тому що я не думаю, що хтось захоче мати у своєму списку більше ніж один-два, умовно кажучи, грошових мішків, які зможуть профінансувати політичну партію, політичний рух, політичний блок для приходу до влади, для проходження у парламент. Страх мажоритарників пояснюється передусім тим, що вони політиками не є. Вони є посланцями чи відстоювачами інтересів якогось регіону. Регіони ж і округи у нас не самостійні. Це дві чи три, а в когось і п΄ять, адміністративних одиниць на рівні районів області. Там є районна влада; я б хотів, швидше, передати повноваження районній владі.

- Пане Андрію, яким бачите своє політичне майбутнє? Продовжуватимете свою політичну діяльність у фарватері Блоку Юлії Тимошенко, чи Ви бачите самостійне політичне майбутнє УНА-УНСО, яке ви очолюєте?

- Я не виключаю жодного ходу для моєї політичної кар΄єри. Можливе і блокування, і переформування партій; розростання партії „Батьківщина”, переформування „Нашої України” - все це не виключається.

Загалом, я прихильник дуже простих речей. Є політична діяльність і є партійна діяльність. Ці дві речі можна поєднувати. Можна не обов΄язково бути партійним активістом, але бути в партійному блоці. Цей партійний блок обирає таких політиків, і такий перелік політиків пропонує з΄їздові, на тому ставиться крапка, ось і все. Тому вважаю, що є широка дорога політичної перспективи: від формування політичної сили навколо УНА-УНСО до продовження перебування в Блоці Юлії Тимошенко. Для мене обидва шляхи є цілком прийнятними, хоча імовірніший шлях, звичайно, бути у Блоці Юлії Тимошенко.

- Але сьогодні всі говорять про існування незайнятої правої, скажімо, націонал-патріотичної ніші.

- Я не виключаю, що буде боротьба за цю нішу, і невідомо, чи закінчиться вона перемогою з формуванням блоку на виборах 2006 року. Зараз це передбачити неможливо. Треба побачити, хто буде обраний президентом. Якщо буде обраний єдиний опозиційний кандидат, треба подивитись, чи переможе він в боротьбі за становлення власної команди в президентській владі, владі на місцях і таке інше. Якщо все це відбудеться, тоді матимемо прозору систему виборів, і я думаю, що тоді розпадуться потужні блоки. Настане час невеликих блоків на вибори до Верховної Ради. У іншому випадку, коли, скажімо, Ющенко не виграє боротьби за команду, то це буде час потужних блокувань. Від опозиції піде максимум 2-3 блоки, можливо, навіть два. І тут просто вже для того, щоб не бути політичним штрейкбрехером, треба буде підтримати опозицію. Тоді я не думаю, що буде сформований інший політичний правий блок, ніж Богдана Бойка, який буде імітувати прапори національної боротьби і намагатися шляхом простих спекуляцій та маніпуляцій отримати прихильність виборців. Думаю, що це не вдасться, тому що люди у даній ситуації будуть мислити прагматичніше.

- Можливо, для того щоб не було технологічного правого блоку, потрібно створити справжній ідейний правий блок?

- Ще раз кажу, тут, як мінімум, треба отримати завершення двох сценаріїв. Чи буде тотальна перемога, чи це буде часткова перемога. Після часткової перемоги буде достатньо серйозний рух в Україні, ініційований Президентом. Для цього треба мати тотальну підтримку в парламенті. Тоді взагалі може буде сформовано єдиний опозиційний блок. Він буде багатоструктуральний, багатоформатний, строкатий політично, але це буде, так би мовити, збірна України проти антиукраїнської збірної. Треба буде виграти цей поєдинок. У випадку, коли перемагає Ющенко та не проходить політична реформа, протягом буквально декількох місяців відбувається тотальна зміна команд, владних еліт, тоді, звичайно, наступає час реальної політичної боротьби, не закцентуйованої ситуації, яка складається, не закцентуйованих проблем, які стоять приблизно таким чином: бути Україні чи не бути. Просто треба сказати: бути і перемогти, а далі розійтися по своїм крупним командам. Якщо це станеться, то, звичайно, я переконаний, буде сформований правий блок, і тут є достатньо багато структур, які хотіли б до цього долучитися. Це буде здорова націонал-прагматична сила. Створюючи цей блок, потрібно менше романтики - більше прагматизму. Романтизм прийде вже після отримання перемоги, коли правий блок буде широкоформатно представлений в парламенті.

- Ви є одним з найактивніших депутатів Верховної Ради по кількості виступів з місця, з трибуни, але більшість депутатів-мажоритарників відзначаються тим, що вони мають зв΄язок з виборцями, допомагають вирішувати їхні насущні проблеми. А от як у Вас існує система зв΄язку з виборцями, зокрема вашого регіону?

- Зв΄язок з виборцями, звичайно, це передусім зустрічі з ними. Я не вірю в іншу форму зв΄язку: телебачення, радіо, преса, - це все шляхи інформації про свою діяльність. Потрібне тільки живе спілкування. Я не вважаю якісним живе спілкування під час прийомів громадян, це також обмін інформацією, найприйнятніша форма - це спілкування з людьми, це короткий виступ, обмін питаннями, пізніше - створення широких кулуарів, коли людина не зв΄язана офіціозом, ні будь-якими іншими гальмуючими факторами. Тоді ти розумієш, що про тебе думають люди, принаймні відсотків десь на 75-80. Такі форми праці я проводжу приблизно таким чином: в зимовий період це трохи складніше, треба зрозуміти, що місць зустрічей практично немає, клуби не опалюються, тобто це менш активний період, але у весняно-осінньо-літній період я практично кожної суботи-неділі на окрузі. Я поставив собі за мету не обійти жодного населеного пункту, я прийду в кожний, і не під час передвиборчої кампанії, як це робиться, а, властиво, впродовж свого перебування в каденції депутата. Це поставлена мета, і ця мета - побувати в кожному з 800 населених пунктів.

Друге. Що зробив. Я казав вже одному з журналістів: я зробив все, що міг. Всі можливості, які надаються народному депутатові-мажоритарникові, я використав, всі до одного. Нічого я не пропустив, тому що я не маю, так би мовити, підкилимних важелів. Я не можу піти випити кави з якимось чиновником, порішати питання - і він це не зробить, тому що я не з того берега ріки, я з опозиції, і вони мені ніколи на зустріч не підуть. Ніхто не намагається так сильно заважати, але будь-які мої звертання до Кабінету Міністрів завершуються відпискою.

Але щодо капітального будівництва, то вдалося щось зробити. Я поставив собі також виконавчу мету. Це - школи і газифікація, плюс дороги. Дороги - це з критерію необхідності. Я б на перше місце поставив би дороги, але це дуже дорого і занадто мало коштів на це виділяється. Можна сказати, що в містечку Городок, до якого хвилин 10 хвилин їхати від Львова, не було конкурентно здатної міської школи, і років з 10 тому там закривали школу, яку постійно будували. За літо зводили стіни, не перекривали їх, потім через зиму стіни прогнивали, їх викидали, знов зводили, от таке було будівництво. Вперше позаминулої осені цю школу перекрили, вперше зупинили процес руйнування. Я переконаний , що будівництво школи, особливо при зміні влади, доведемо до кінця і діти не на словах отримають інформацію про те, що навчання це добре. Щоб стирати межу між селом і містом, треба починати не з крамниць, не з житла, це дуже важливо, а з рівня отриманих знань. Для того, щоб дитина із села не хотіла лишатися в місті, а хотіла повернутися назад, треба повернути їй відчуття, що в містечку чи в селі можна повноцінно і продуктивно функціонувати.

- Сьогодні у Верховній Раді формується таке цікаве явище як регіональний лобізм скажімо, Донецька група, Луганська група. Чи є таке у Верховній Раді сформоване Львівське лобі, яке лобіює, скажімо, інтереси Львівсько регіону, і чи ці Львівські лобі чи якимось чином перетинаються з таким інтелектуально львівським явищем як галицький сепаратизм?

- На превеликий жаль, немає жодного Львівського лобі. Я можу це констатувати, тому що сам приклав багато зусиль, дуже багато, для того, щоб це лобі сформувати. Я сподіваюсь, що, хоч зараз нам буде трошки не до цього, буде переформована більшість і опозиція у ВР, лобі обов΄язково буде створене, тому що Львівщина заслуговує на кращу долю. Це на даний момент колиска української культури, мови і всього решта. Для того щоб зберегти український дух, включаючи культуру, мову і інше, треба просто герметизувати, позбавити зовнішніх впливів Львів, Галичину. Створити там закритий доступ. Я би говорив не про лобізм, а герметизм, і я переконаний, що (в цю каденцію, може, не вдасться) в наступну я покладу за головну мету своєї, так би мовити, поза законодавчої діяльності - захистити як теплицею Галичину. І тоді можна не турбуватися про долю української мови, культури і всього решта. Я противник галицького сепаратизму. Сепаратизм - це від΄єднання. Але я є прихильником консервування, тобто зменшення проникнення на територію „низькопробщини”, тому що тільки тоді там може вирости щось якісне, тому що погана трава швидко росте. Який добрий господар посіє зерня в траву та бур′ян, яка там пшениця виросте? Треба траву викосити і викинути. Так само треба викинути цю полову, я в ідеалі бачу це в цілому в Україні. Але для цього треба, щоб не тільки влада змінилася, а й люди змінилися, ментальність, покоління пройшли, щоб при новій владі, якісній і національній, щоб ця влада пробула в Україні років з 20, тоді і у нас буде як у інших національних держав. Припустимо, якщо брати світові приклади, будь ласка: Франція, Німеччина, при всьому лібералізмові Зелених, Чорних, Червоних, які приходили до влади в Німеччині, - це повністю закрите національно-культурне середовище в Німеччині тотально герметизоване. І це при наявності 5 мільйонів турків.

- І насамкінець, сьогодні відбувається боротьба опозиції і влади, чи як Ви сказали, проукраїнських і „антиукраїнських” сил, і на стороні одних така видима перевага, владна, фінансова, інформаційна. На вашому ж боці перевага людського ресурсу, чи переконані ви у підтримці принаймні тих 25% населення округу, що проголосували за вас?

- Я не переконаний, я впевнений в цьому, тобто я маю абсолютно обґрунтоване і вмотивоване переконання в тому, що, власне, так і буде. Знаєте, українська ментальність така: для чого даремно виконувати роботу зараз, якщо можна зробити у інший спосіб за кращих обставин. Для чого оголошувати повстання до виборів, коли треба ставати тоді, коли ці вибори будуть сфальсифіковані. Але зараз що необхідно - це привести людей в повну бойову готовність. І я це завдання ставлю перед собою. Де б я не зустрічався з людьми, завжди кажу, що спочатку треба виграти війну за вибори, потім треба виграти війну на виборах, а після того треба виграти війну за те, щоб те, що було обіцяно перед виборами, було виконано. Оце такі три складові процесу. Якщо це пройде, то тоді Україна просто переродиться, це будуть не просто слова про нову державу, це буде переформована держава, вона буде такими глибокими віхами, такими високими віхами розділено між минулим, що там буде дійсно дві України: Україна до й Україна після. І, власне, ще раз наголошую - передумовою більш-менш демократичних виборів в парламент було 9 березня і події, які передували цьому; я думаю, що передумовою президентських виборів максимально демократичних буде відчуття у нинішньої влади, що не дай Бог буде щось не так, ця іскра призведе до вибухових процесів. І от тоді воно буде знати, що ,стоячи на бочці з порохом, не гоже бавитися з сірниками.

- Чи готові Ви бути ініціатором в Україні грузинського варіанту?

- Я готовий, звичайно, але, на жаль, ініціатива буде виходити не від мене, а від керівників лідерів опозицій. Це їхня роль.

ІА "Вголос": НОВИНИ