Говорити серед січня про острови в Тихому океані, на яких росте багато кокосів і місцеве населення не має поняття, що таке мороз, трохи дивно, але безумовно приємно. Тому мимоволі виникає відчуття вдячності до тих людей, які спонукають нас бодай у мріях полинути туди „де серед пампасів бігають бізони і над баобабами...”, ну, Ви знаєте...
Так от, про баобаби і кокоси. Хочете вірте, хочете – ні, але на, на островах Меланезія, що в Тихому океані місцеві жителі мають дуже цікаву релігію, т. зв. „карго культ”. Суть його полягає ось у чому. Тривалий час місцеве населення перебувало під протекторатом Великобританії та Австралії. Білих людей аборигени бачили рідко і, не надавали їхньому існуванню особливо значення. Але все змінилося під час Другої світової війни, коли у воєнні дії вступили США. Американським військовим для розташування в Тихому океані були необхідні відповідні території, під які вони і використовували численні острови та атоли Меланезії. Американські моряки знічев’я скуповували за декілька баксів (величезні гроші для бідних дикунів) якісь вироби місцевих майстрів, місцевих жінок та й просто дарували меланезійцям дещо „від щедрот своїх”. І от місцеві жителі зрозуміли – є бідні білі – британці, і багаті білі – американці. І призначення цих останніх полягає якраз у тому, щоб приплисти на великих кораблях і привезти на острів різноманітні речі, які були „дуже цікавими і необхідними” для місцевих жителів.
Війна завершилась, американські вояки покинули острови, а бідні наївні меланезійці стали вірити про те, що настане час і звідкись з-за горизонту на великих, красивих пароплавах з’являться добрі білі і „буде меланезійцям щастя”.
Який же зв’язок між далекими островами в Тихому океані, дикунами, які чекають на вантаж і львівською політикою? Відповідь проста: наївні очікування остров’ян, коли ж нарешті з’явиться омріяний корабель із вантажем, мені нагадують очікування галичанами повноправного приходу до влади Ющенка і подальшого розподілу „цікавих та необхідних речей”. Галичани, як і далекі острів’яни, переконані, що вже давно заслужили масу матеріальних благ. Своїм патріотизмом, жертовністю, дотриманням ритуалів і національним декором.
Наші політики, мабуть, також винайшли свій, поки що не досліджений культ, - культ нових можливостей, перспектив і очікувань, який за своєю суттю дуже нагадує культ карго. І от наші депутати облради, політики і працівники штабу Віктора Ющенка моляться і з нетерпінням чекають коли ж нарешті відбудеться інавгурація, яка повинна принести їм нові посади, нові можливості і нові перспективи. Навіть посварилися, в очікуванні кораблів з вантажем. От тільки чи достатньо буде молитов, очікувань і запевнень у тому що „ми найкращі”?
ІА "Вголос": НОВИНИ