Львівський губернатор Олійник, коментуючи чутки щодо можливої зміни керівництва обласної ДПА, заявив «Львівській газеті»: «Заміни Віталія Хилюка на посаді голови ДПА області не розглядали навіть теоретично. Він фахівець високого рівня. Я докладу максимальних зусиль, щоб його не забрали зі Львова на якусь із керівних посад у Київ».
В нас немає підстав не вірити такому поважному високопосадовцю. Проте виникають як мінімум два застереження: по-перше, якщо Петро Олійник й не розглядав це питання, це не означає, що інші також цього не роблять. І по-друге, хочеться запитати в Петра Михайловича: а що він, особисто, як губернатор Львівщини, зробив для того, щоб зберегти Хилюка на посаді голови ДПА у Львівській області?
Ми свідомо ставимо це питання в минулому часі, адже сьогодні навряд чи Олійник має реальний вплив на ситуацію — економічний блок в уряді повністю в руках «донецьких». І якщо вірити віце-прем’єр-міністру Василю Рибаку в тому, що всі нові призначення у центрі Янукович узгоджував з Ющенком, то навряд чи хтось буде радитися з президентом, а тим більше з губернатором області, яка вважає уряд Януковича «бандитським», на наступному етапі регіональних призначень. Якщо ж взяти до уваги, що питання призначення голови ДПА та його заступників, як в тім і призначення керівників митних органів в регіонах відбуваються взагалі без офіційного погодження з головами облдержадміністрацій (буде добре, якщо їх поставлять першими до відома про такі зміни) то які реально сьогодні залишилися в Олійника впливи на ситуацію? Жодних.
А тому Петрові Михайловичу, і не тільки йому, є над чим задуматися. «Донецькі» практично не мають своїх кадрів у Львівському регіоні. Отож вірогідно заміну помаранчевій команді у фіскальних органах Львівщини будуть шукати серед старих кадрів, які працювали тут за часів так званої кучмівської «злочинної влади». А якщо взяти до уваги заяви Януковича і Азарова про те, що підбір буде проводитися не за політичними критеріями, а за ознаками професіоналізму і відновлення справедливості по відношенню до тих, хто два роки тому постраждав від кадрової політики «революційної доцільності», то повернення колишніх вірних опричників Сергія Медведчука у львівську податкову і митницю сьогодні не видається таким вже фантастичним. До того ж сам уряд Януковича створив прецедент для цього, призначивши Юрія Бойка і Михайла Папієва на посади міністрів.
Для нас не важливо хто це буде: Хом’як, Козак, Липецький чи хтось інший. Адже не в іменах справа, а в тому, що для цих людей податкова і митниця — це не просто теплі місця і стабільна зарплата держслужбовця (ми вже не говоримо про такі поняття, як служіння державі та громаді), а інструмент, перша сходинка на шляху повернення до колишньої могутності і уседозволеності, відновлення своєї фінансової потуги. Навряд чи ці люди суттєво змінилися за два роки. Більше того, чомусь нам видається, що сьогодні вони сповненні бажання помститися за той страх, який пережили з вини «помаранчевих», і тихого злорадства від того, що «помаранчева» влада на повірку виявилася не багато в чому кращою за їх «злочинну владу».
Якщо саме так станеться, то львівському губернатору не буде часу на кого нарікати, адже саме він стане їхньою першою «жертвою». Цього вимагатиме поняття кланової «справедливості». І, чомусь нам здається, Олійника мало хто тоді пожаліє, бо вартий цього.
Проте навряд чи лише цим все обмежиться. Після розправи з персональним «ворогами» настане черга львівських бізнесменів, колишніх членів СДПУ(О), які встигли за ці два роки знайти собі «дах» в середовищі «НУ» та БЮТ. А далі — дрібні підприємці, незалежно від їх партійної належності. Що саме так буде — мало хто на Львівщині сумнівається. Адже основне завдання, яке стоятиме перед цим кланом, — відновити протягом найближчих двох років свою фінансову і владну потугу у регіоні задля того, щоб через п’ять років повернутися у політичну владу як на регіональному, так і центральному рівнях. І все це відбуватиметься виключно в рамках закону і на фоні тотального перевиконання Львівщиною показників наповнення держбюджету. А от же формальних приводів для уряду бути незадоволеним своїми можливими підлеглими на Львівщині не буде.
Парадокс сьогоднішньої ситуації полягає в тому, що зупинити повернення клану колишніх вірних опричників Сергія Медведчука у львівську податкову і митницю здатні лише «донецькі», якщо вчасно зрозуміють, що такий варіант кінця «помаранчевої» влади на Львівщині може стати початком кінця «блакитної» влади Регіонів у масштабах всієї України. Піддавшись же спокусі розправитися з «помаранчевими» в Західній Україні чужими руками, «донецькі» можуть і не помітити, як під їхнім крилом виросте і окріпне новий-старий центр політичної протидії, який, на відміну від «помаранчевих», чітко знає для чого йому ця влада і що з нею робити, а отже вдруге навряд чи поступиться нею на чиюсь користь.
ІА "Вголос": НОВИНИ