Про це повідомляє Львівська міська рада.
Церемонія прощання з полеглими воїнами розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, а орієнтовно об 11:30 львів’яни зможуть віддати останню шану Героям під час загальноміської церемонії на площі Ринок.
Місця останнього спочинку захисників:
-
Василя Болога та Владислава Остапенка поховають на полі 34-В Голосківського кладовища.
-
З Петром Кизиком громада прощатиметься також на його батьківщині — у селищі Верховина на Франківщині. Сьогодні ввечері там відбудеться заупокійна служба в місцевому храмі, а сам чин похорону пройде у п'ятницю, 6 лютого, на селищному цвинтарі.
Владислав Остапенко (23.06.1998 — 09.12.2025)
Львів’янин Владислав Остапенко здобув освіту у столичному ліцеї №18, після чого обрав фах у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського. Отримавши диплом за спеціальністю «Фізичне виховання», він реалізував себе у професійній сфері, працюючи інспектором служби безпеки в ТОВ «ЕДЕМ-РЕЗОРТ ЕНД СПА».
Близькі згадують Владислава як надзвичайно дисципліновану та працелюбну людину, яка постійно прагнула розвитку. Його пристрастю змалечку був спорт, зокрема стендова стрільба, а вільний час він завжди намагався проводити на природі. Друзі запам’ятають його щирим, товариським та готовим підставити плече у скрутну хвилину.
Свій бойовий шлях Владислав розпочав у 2025 році, ставши до лав 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ. Виконував складні бойові завдання на Луганському напрямку, де до останнього подиху боронив суверенітет України.
У захисника залишилися мати, наречена, бабуся та вітчим.
Василь Болог (14.01.1995 — 12.01.2026)
Уродженець Львова, Василь Болог здобув середню освіту у місцевій школі, після чого присвятив себе будівельній справі, працюючи на приватних підприємствах.
Рідні та близькі згадують його як надзвичайно доброзичливу, ввічливу та щиру людину. Василь був енергійним і працьовитим, ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував. Серед його захоплень особливе місце посідали риболовля та велопрогулянки.
До лав захисників України він приєднався у 2024 році. Боєць виконував завдання на Донецькому напрямку, воюючи у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля» Сухопутних військ ЗСУ. Василь до останнього залишався вірним присязі, боронячи суверенітет нашої держави.
У Героя залишилися сестра та двоє братів.
Петро Кизик (18.06.1978 — 02.02.2026)
Уродженець села Кам’янобрід на Львівщині, Петро Кизик присвятив більшу частину свого життя порятунку людей. Після навчання у рідному селі він став курсантом Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Протягом 26 років він незмінно служив у ДСНС селища Верховина на Івано-Франківщині, пройшовши шлях від рядового інспектора до підполковника служби цивільного захисту та заступника начальника частини. За професіоналізм був неодноразово відзначений державними нагородами та грамотами.
Окрім служби, Петро активно брав участь у житті громади — він був дяком у місцевому храмі УГКЦ. Близькі згадують його як вольову та безстрашну людину, яка завжди була готова прийти на допомогу. Він був прикладом для рідних, турботливим чоловіком, батьком та вірним другом.
З перших днів повномасштабного вторгнення Петро Кизик став на захист України. Спершу служив у роті охорони Верховинського РТЦК та СП, а з 2023 року боронив державу на Донецькому та Південно-Слобожанському напрямках у лавах славетної 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. За особисту мужність воїн був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест».
У Героя залишилися мати, дружина, донька з сім'єю, внучка, брати та сестри.
ІА "Вголос": НОВИНИ