Скорик для багатьох більш відомий як автор музики до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Також серед його творів можна виділити оперу «Мойсей» за поемою Івана Франка та балети «Повернення Батерфляй», «Перехрестя», «Каприси».

Життєпис Мирослава Скорика

Народився композитор 13 липня 1938 році у Львові. Виріс Скорик у сім'ї, де дуже любили музику. Зокрема батько грав на скрипці, а мати — на фортепіано.

У 1948-му році Мирослав зі своєю сім'єю був висланий до Сибіру. Там він продовжив навчатись та здобувати освіту. Повернутись до Львова йому вдалось лише після смерті Сталіна у 1953-му році.

«Нас вислали на Сибір в маленьке шахтарське містечко Анжеро-Судженськ. Взимку сніг там був чорний через вугільні шахти. Там я вчився в музичній школі, хоча батькові й матері забороняли працювати вчителями, бо вони вважалися ворогами народу. Мені пощастило, бо моїми вчителями бути такі ж сильні, як і я: вчителем по скрипці був скрипаль зі Львова, вчителькою з фортепіано – зіслана вчителька з Москви, яка вчилась у Рахманінова», – згадував Мирослав Скорик.

Впродовж 1955-60 років Скорик навчався у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича, Романа Сімовича та Адама Солтиса.

Видатний композитор став відомим після виходу кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», до якої він написав музику. В той період він викладав композицію у Львівській консерваторії, а через кілька років - у Київській консерваторії.

У 1989-му році Скорик входив у склад журі на конкурсі «Червона рута». У 2002-му році він був художнім керівником фестивалю «Київ Музик Фест».

З 2011 до 2016 року композитор займав посаду художнього керівника Київської опери.

Помер Скорик 1 червня у Києві. Прощання з ним відбулось 3 червня у патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ.

У Львові зі Скориком прощались в Архикатедральному соборі Святого Юра. Композитора поховали на Личаківському кладовищі.

Спогади про Скорика

«Я мала щастя навчатися в Мирослава Михайловича. Кожен український композитор, навіть не бувши безпосередньо його учнем, все одно може вважати себе учнем Скорика, адже ми всі вчилися і виховувались на його музи», -  згадує лауреатка Шевченківської премії Богдана Фроляк.

"З Ярославом Михайловичем пройшло все моє життя. Він був секретарем Спілки 50 чи 60 років і до останнього моменту чесно ходив на засідання, допомагав: треба було – йшов у міністерство, треба – дзвонив”, – розповів голова Національної спілки композиторів України Ігор Щербаков.

ІА "Вголос": НОВИНИ