Слово корупція є напевно найбільш вживаним сьогодні в політичних і журналістських колах України. І не дарма, оскільки це негативне явище набрало такого широкого розмаху, що загрожує українцям не більше не менше як втратою державності. Вважається, що його значення всім є зрозумілим. Але коли врешті запитуєш з наївністю, а що таке корупція, далеко не завжди можна почути збалансоване тлумачення. Переважно це розповіді про наслідки корупції, які зводяться до хабарництва і майже ніколи про її природу. Мене це насторожує і бентежить з кількох причин:
- застосування терміну без розуміння суті свідчить про низьку суму знань;
- боротьба з наслідками явища є безконечною і майже безрезультатною;
- єдиним результатом такої боротьби як правило є розчарування, що є вкрай небезпечним для суспільства;
- ресурси що витрачаються на не ефективну боротьбу з корупцією підсилюють корупцію – звідси і анекдот, що самим прибутковим бізнесом стала боротьба з корупцією.
Цей перелік можна би було деталізувати і продовжувати, але не це я ставлю собі за мету. Очевидно, це явище набрало такого розмаху саме в результаті гасіння полум’я маслом. До позитиву можна віднести хіба що те, що врешті в суспільстві до критичного рівня зросло бажання подолати корупцію, а точніше звести її до прийнятного суспільством рівня. Говорити про подолання корупції цілковито буде самообманом. В кожної нації свій поріг прийнятності і ця планка тим вища, чим чіткіше розділені функції держави та суспільства і функцій державі суспільством виділено якнайменше. І так, ми плавно підійшли до думки, що природа корупції, як і більшість якісних ознак притаманних тій чи іншій державі, походить від взаємодії суспільних інститутів – особи, сім’ї / родини, громади, держави, праці і приватної власності. Ця негативна ознака, аж ніяк не є притаманною винятково корпусу чиновників та політиків. Нею, в тій чи іншій мірі, є уражений майже кожен член українського суспільства. Тому риторичним залишається питання – хто більший корупціонер? Політик, чиновник-господарник чи чиновник-борець з корупцією. Саме такі змагання ми можемо спостерігати зараз в процесах очищення від корупції. Це питання з розряду суперечки „чий костюм біліший” між двома, що хлюпаються в болоті.
Я заглянув у Вікіпедію і був здивований тим, що це шановане видання, котрим користується багато українців, дає досить однобоке тлумачення поняття корупції. В черзі на внесення стоїть 35 поправок, але жодна з них не наближає до розуміння природи корупції. Не беруся стверджувати, чи саме розуміння широким загалом явища корупції, як притаманного лише службовим особам, громадським і політичним діячам сформувало таке тлумачення в Вікі, чи якась рука за допомогою Вікі зводить нас на манівці. Але у будь якому випадку нам подають тлумачення цього терміну через результат його дії, тобто через наслідки, залишаючи коріння/причини в тіні. Вдалу алегорію навів мій колега: „Йдучи по вулиці ми зауважуємо лише стовбури дерев”. Приклавши зовсім небагато зусиль, піднявши голову чи заглянувши у Вікі ми побачимо крону дерева і наша уява про нього стає значно більшою. Але не до порівняння більше зусиль потрібно щоб осягнути як виглядають корені цього дерева. І лише це дає нам повне розуміння на що воно собою являє. Дерево корупції має глибоке і міцне коріння, а якщо воно посаджене в поживний суспільний ґрунт, то всі забиті в нього цвяхи і міцні стальні зашморги будуть вростати в його тіло і армувати його.
Хочу застановитися на англосаксонському тлумаченню поняття корупції. Термін „Corruption” в їх розумінні більш точно передає суть цього явища за рахунок синонімів „розклад і загнивання”. Як ми знаємо для протікання цих процесів потрібні певні умови. Це дуже істотно. Корупція потребує певного середовища. Чим більшу частину суспільства охоплює це середовище, тим вищий рівень корупції. Якщо би корупція належала тільки до сфери чиновників і політиків то її рівень ніколи не зміг би піднятися так високо. Загадаю загадку: як можна безпечно засунути руку в акваріум з голодними піраньями? Правильною відповіддю буде – злити з акваріуму воду. Так і у випадку з корупцією – змініть середовище і рівень корупції буде спадати.
Чим є те середовище з якого виростає дерево корупції? Це суспільство. В ньому з насіння людських слабкостей утворюються зародки корупції. А міцності і розмаху розлогого дерева ці зародки набувають за рахунок підживлення економікою. Іншими словами корупція має подвійну природу: моральну і економічну. Саме тому вона не долається спеціальними юридичними і адміністративними актами прямої дії. Ці заходи можуть давати деякий позитивний результат в боротьбі з хабарництвом і то лише на певний період, необхідний для зміни форм і методів останнього. Хабарництво слід кваліфікувати як один з різновидів корупції, або як один з її інструментів, який може відносно легко видозмінюватись. Намагання подолати хабарництво і відсутність в той же час ефективних змін в царині суспільно- економічної взаємодії, піднятті морально-етичних стандартів, буде приводити лише до нових, більш скритих, форм хабарництва без пониження рівня корупції.
Короткий екскурс в минуле дозволить нам краще зрозуміти історію зародження корупції в Україні, а від так підвищить шанси на ефективне її подолання. Моральні слабкості у людей існували завжди. Поява, разом з самостійністю, інституту права власності, запалила іскру надії вибратися зі злиднів. Але введення невдовзі прогресивної ставки податку звузило перспективу цієї надії і змусило багатьох вдаватися до різних ухилень від податків і тінізації власного заробітку. Це ще більше надломало суспільну мораль котра і так не була достатньо стійкою в силу пострадянського атеїстичного минулого. Тут же з’явився рекет, котрий спекулював на найбільш значимій суспільній потребі – відчуті безпеки. Дальше - кримінал що збагатився і ті, що нагнули заради безмірної власної наживи своє сумління, одною колоною пішли у владу. Оскільки чесна сплата податків і прозоре ведення бізнесу роблять не можливим подальший розвиток в лоні легальної економіки, утворюється клон з назвою „тінева економіка” з величезними економічними ресурсами і майже без будь яких моральних чи етичних обмежень. Він потребує захисту власних інтересів через корупційні схеми хабарі і т.д. Подвійні стандарти стають нормою у всьому. Фактично суспільство і створена ним держава протиставляються самі собі. Звідси і походить загроза втрати державності. Христос в своїй притчі запитував: „Чи вистоїть царство яке само в собі розділиться”? І нам слід себе про це запитати.
З чого ж має починатися шлях подолання корупції? Найперше з усвідомлення природи корупції яку ми хочемо подолати. По-друге з правильного на лаштування суспільно-економічної взаємодії. На ділі це означає зменшення податків до науково обґрунтованого рівня, та зміна деяких принципів їх адміністрування. Я писав про це у кількох своїх попередніх статтях, зрештою не тільки я. По-третє, як можна найчіткіше визначити функції держави за принципом субсидіарності, що приведе до зменшення частки перерозподілу праці через державний бюджет, ліквідації фондів усуспільнення праці, проведення правильної пенсійної реформи, в рази скоротить апарат чиновників. Врешті люди стануть максимально незалежними від держави і не будуть потребувати корупційної складової в вирішенні своїх потреб. Економічна самодостатність сімей і родин не тільки робить їх працю ефективно, але і як найкраще сприяє виправленню моралі і етики. В такому суспільстві уже не толеруються ні хабарі ні корупційні схеми. Гідність людей в тому і полягає, що вони трудяться і заробляють живуть і витрачають відкрито, без остраху і не тільки не хочуть приймати участь в корупції, але всіляко їй протидіють. Критерії вибору людей у владу також істотно відрізнятимуться від сьогоднішніх. Це аксіома побудови здорової держави.
Точиться багато дискусій стосовно методів подолання корупції. Жоден з них не буде зайвим якщо розглядати корупцію як наслідок невірного функціонування суспільних інститутів. Але якщо навпаки, то в цій боротьбі згине багато відважних борців, а ще більше розчарується і відпаде. Потім на тому полі розчарувань можна буде сіяти все що завгодно. Воно буде благодатним і для популізму, демагогії і для будь-якої крайності з комуністичної чи фашистської ідеології. А тепер давайте задумаємося, чи потрібні нам антикорупційний суд і прокуратура якщо суспільство, якому вони мають служити, буде продовжувати генерувати потребу в корупції? Як знайти не заплямованих анти корупціонерів в суспільстві враженому корупцією? Навіть якщо якимось чином ми на це спроможемося, чи стане висока платня та ризик викриття і покарання противагою родинним зв’язкам? Зрештою, чим ці антикорупційні установи будуть відрізнятися від існуючих сьогодні? Вважаю, що весь цей антикорупційний движ без змін в суспільно-економічній взаємодії не принесе ніякої користі ні суспільству ні державі, а лише відволікає увагу, забиратиме час та ресурси. Тому закликаю націлюватися в першу чергу на зміну стосунків між суспільними інститутами, а зміна назв установ та прізвищ може бути лише засобом досягнення цієї мети.
ІА "Вголос": НОВИНИ