Славний рід Баб‘яків походить із села Дусанова, що на Перемишлянщині.Рід дійсно славний, бо понад десять чоловік із нього поклали свої голови на вівтар України.Цю національно-свідому родину знала вся Галичина.Шість синів і дві дочки виховали Василь Баб‘як та його дружина Катерина і серед них: Володимир, Франц, Василь, Людвік, Остап, Юліан та дочки Євгенія Стефанія.За молодих літ Василь Баб‘як служив кавалеристом в австрійському батальйоні, де проходив службу і майбутній Митрополит УГКЦ Роман (Андрей) Шептицький.На все життя між ними залишилися товариські стосунки.Василь Баб‘як робив усе, щоб його діти здобули добру освіту.Володимир і Франц навчалися у Бережанській гімназії, а Василь та Остап – у Рогатинській.Як відомо, обидві ці гімназії були центрами не тільки високої освіти, але й центрами національно-патріотичного виховання.Закінчивши гімназію, Володимир, Франц та Остап вступили на юридичний факультет, а Василь – на природничий – Віденського університету.
Та війна перервала навчання молодих патріотів і на фронтах Першої світової війни відважно воювали четарі Володимир, Франц, Остап та вістун Василь Баб‘яки.
В альбомі «Українські Січові Стрільці 1914-1920» є чимало згадок про братів Баб‘яків, є тут вміщені і їх світлини.Про героїзм братів Баб‘яків читаємо в багатьох спогадах їх побратимів – Українських Січових Стрільців.
З розвалом Австро-Угорської та Російської імперій на українських землях, що були окуповані ними утворили дві держави: УНР і ЗУНР і брати Баб‘яки відразу ж стали на їх захист, вступаючи у лави Української Галицької Армії.Не оминув і полон відважних юнаків.
На відомій світлині, в польському полоні, сидить серед старшин командувач УГА генерал Мирон Тарнавський, а поряд з ним – Франц Баб‘як.
Та найактивнішу участь у Листопадовому Чині відіграв Володимир Баб‘як, який мав великий досвід фронтових боїв в лавах австрійської армії.Він був у групі старшин, які безпосередньо готували повстання у Львові.Маємо спогад д-ра Мирона Коновальця, що був найближчим другом четаря Баб‘яка, а разом вони із сотником Дмитром Вітовським планували військово-політичну операцію по захопленню Львова і австрійських касарень, зокрема.За твердженням М. Коновальця, в помешканні Володимира Баб‘яка відбулася загальна нарада старшин, на якій виступив поручник Іван Рудницький, який фактично до приїзду Д. Вітвського, керував підготовкою Листопадового Зриву.
Над ранком, у ніч з 31 жовтня на 1-ше листопада, старшини 15 австрійського полку піхоти, в якому служив і Володимир Баб‘як почали реалізацію свого плану.Нагадаймо, що четар Володимир Баб‘як був один із найактивніших і рішучих членів Військового Комітету, який і очолив Листопадовий Зрив.
Як пише відомий львівський дослідник Стрілецтва професор, д-р Микола Литвин, четар Володимир Баб‘як отримав наказ Вітовського захопити і утримувати за всяку ціну – Головну пошту, як один із стратегічних об‘єктів міста.На чолі загону, що складався із 40 стрільців, Володимир несподівано захопив пошту (Микола Литвин.Українсько-польська війна 1918-1919рр.Л.1998.с. 39).
Вже зранку, 1-го листопада, поляки почали заколот і, маючи переважаючі сили над Усусами, почали наступ на центр міста.Будинок Головної пошти відразу ж перетворився на опорний пункт стрільців, що прикривав наступ ворога через нинішні вулиці Коперника і Дорошенка на центр міста.Особливо бої за пошту посилилися після того, як поляки взяли штурмом навколишні вулиці і горби.Незважаючи на шалений обстріл з усіх видів зброї будинку Головної пошти, стрільці Баб‘яка відбивали усі спроби поляків штурмом оволодіти цим будинком.Гинули один по одному стрільці, загинув геройськи січовий стрілець, єврей Карл Бельке, поліг, відбиваючи атаки ворога з боку вулиці Дорошенка, молодий старшина, поручник Тимко Гумовський, за ним четар – Павло Ліськевич.Допомоги з боку Військової Управи не надходило і Баб‘як зрозумів, що мусить триматися до останнього патрона, бо українських вояків у місті дуже мало.
…Другий тиждень Усуси боронять пошту.Польські військові загони шаленіють в атаках, але вдіяти нічого не можуть.Збереглася світлина з часів оборони Головної пошти.На ній – сусідські із поштою будинки, геть чисто подзьобані ворожими кулями.Забракло патронів та гранат і Баб‘як, нарешті, просить допомоги: «Як зараз не дістану сто людей, пошта втрачена… Вчора ми потерпіли діймаючи втрати: двох старшин і 17 стрільців ранених, кількох убитих… Сьогодні падуть нові жертви» (Микола Литвин.Столиця Західно-Української Народної Республіки.В книзі «Львів.Історичні нариси».с. 346).Лише кілька стрільців прийшло на допомогу загонові українських вояків, що бороняв Головну пошту, але четар Баб‘як не втрачав духу і всіляко підтримував стрільців.
Вже палав верхній поверх будинку, дим не давав змоги вести прицільний вогонь та Усуси ще трималися.Сучасна молодь мала б знати про подвиг двох сестер – Галі та Олі Юнацьких, що були телеграфістками.Вони не покидали першого поверху пошти і під свист куль, осколків, дзенькоту вибитих вікон, посилали повідомлення в інші міста Галичини з проханням посилати допомогу столиці ново проголошеної держави.Мужня поведінка дівчат запалювала героїзмом серця стрільців і вони в черговий раз крісом і гранатою відкидали атаку поляків.
Ще майже тиждень утримували пошту Усуси Володимира Баб‘яка, а далі, за наказом, мусіли покинути Львів. Далі були запеклі бої під Львовом, під Сокільниками і під Вовчухами.Сміливо у штикову атаку йшли Усуси разом зі своїм командиром в часі Чортківської офензиви.
Після відходу Галицької армії на Велику Україну, Володимир Баб‘як і там відважно бився з більшовиками за волю України.
Десь під Гримайловим він загинув від кулі чекіста. Кажуть, що його побратими тут відомстили за смерть свого командира, вбивши на місці цього ворога.
На жаль, на будинку Головної пошти нема меморіальної таблиці на честь її героїчних захисників-усусів на чолі зі своїм командиром, четарем Володимиром Баб‘яком.
Досліджуючи цей славний рід із Дусанова, ми познайомилися із Богданом Баб‘яком, колишнім дивізійником, а нині – відомим громадсько-політичним діячем у Монреалі, де він очолює Суспільну Службу українців і Комітет помочі України, а також із його братом – Володимиром Баб‘яком, що проживає у Львові.Вони та інші представники цієї героїчної родини допомогли авторам зібрати цікавий матеріал про всіх представників родини.
Подвиг Володимира Баб‘яка і його стрільців в часі Листопадового Зриву у Львові в листопаді 1918р.мусить знати молоде покоління українців і навічно берегти в пам‘яті їх імена, передаючи своїм дітям та онукам.
Більшість чоловіків і жінок з роду Баб‘яків воювали за волю України і чимало з них полягли у боротьбі.Франц Баб‘як – колишній четар УГА, весь час воював, а потім перебував у таборі полонених в Юзефові.Загинув від куль польської боївки АК неподалік м. Криниці в серпні 1944 року.Василь Баб‘як – пройшов пекло боїв у лавах УСС та УГА.Відбував полон у Домб‘ю.Повіривши більшовицькій агітації, переїхав на Радянську Україну і працював доцентом Харківського політехнічного інституту.(Див.С. Підгайний.Українська інтелігенція на Соловках.Спогади.1933-1941рр.с. 52-53) Заарештований чекістами 20 січня 1933р.і розстріляний на Соловках 3 листопада 1937р.
Остап Баб‘як – четар Української Галицької Армії відважно воював на всіх фронтах.Попав у полон і перебував у таборі в Домб‘ю.
Баб‘як Левко був національно-свідомим юнаком і боровся за національну ідею.У віці 28 років був заарештований НКВД і розстріляний в Тернополі.
Богдан Баб‘як був націоналістом.І зовсім молодого його розстріляло гестапо у Рогатині.
Баб‘як Іванна на псевдо «Помста».Активна діячка і вояк УПА.Зовсім молодою замордована чекістами в м. Підгайцях у 1947р.
Баб‘як Ольга – замордована більшовиками та їх яничарами в рідному селі Дусанів.Сталася ця трагедія 12 жовтня 1945р.
Богдан Баб‘як – вояк 1УД УНА.Брав участь в боях під Бродами і в Європі.Дані – на еміграції.
Пам‘ятаймо про цей рід з галицького села Дусанова, який з честю і мужністю боровся за ідею Червоної Калини!
ІА "Вголос": НОВИНИ